Війна – за путіним, мир – за Трампом, мародерство – за Міндічем?

Останній тиждень інформаційний простір в Україні виглядає обурено-розгублено-болісно-катастрофічно. Тільки й розмов про «28 пунктів», тиск США заради капітуляції та виконання вимог путіна, незламності найвеличнішого лідера всіх часів і народів, який після початку публікації маленьких фрагментів «плівок Міндіча» на тлі повідомлень ЗМІ про «28 пунктів» звернувся до громадян України із фразами про «найскладніший момент», «тиск», «вибір між гідністю та партнерами», порівняннями теперішнього часу із лютим 2022 року – «всі маємо бути разом», «спину не показувати» тощо. 

Не хочу перераховувати всього, що було написано та/або сказано, проте прагну хоча б частково відкрити суть політико-катастрофічних процесів, які зараз відбуваються. Для правильної оцінки слід максимально включити розум, зокрема і заради того, щоб ніхто не міг маніпулювати вами з допомогою емоцій. Проти українців ведеться геноцидна війна, яка є найбільшою на планеті з часів Другої світової. Ми воюємо із ресурсно переважаючим противником: і кількістю людей, і величиною військово-промислового комплексу, і наявністю ядерної зброї – це є перевагами путіна та його вампірсько-сатанинської кремлівської зграї. І на ці переваги ми, українці, мусимо зважати. Протистояти такому ворогу на емоціях, без раціонального розрахунку, оптимізації, формування із себе суміші «сталевого дикобраза» та медоїда. Медоїд, до речі, – найбезстрашніший ссавець планети – цей титул йому присудили в Книзі рекордів Гіннеса з 1998 по 2003 рік. І не дарма: він кидається в бій із противниками, які в десятки разів більші за нього – левами, леопардами, гієнами й навіть буйволами! Особисто для себе нещодавно відкрив існування такого звіра, проте переглянувши його бої із левами, був щиро вражений.

Повертаючись до наших реалій. У 2022 році путінська армія отримала по зубах, була розбита, понесла великі втрати в особовому складі та техніці. І це попри свідому бездіяльність Зеленського у підготовці до оборони України, всі попередження від США та Великої Британії про неминучий напад. Завдяки чому нам це вдалось в 2022-му? Завдяки тому, що народ піднявся на захист, став живим щитом, об’єднався із ЗСУ (не владою!). 

Проте довготривала війна є дуже складним процесом, на який впливає величезна кількість факторів: люди, зброя, економіка (яка впливає і на зброю, і на воїнів, і на тил, який має підтримувати фронт), психоемоційний стан народу, його мотивація, підтримка партнерів. Попри те що пропаганда змальовує нам московських ворогів ледь не ідіотами, вони такими не є. Навпаки, породжена в такий спосіб інфантильна недооцінка вкрай жорстокого кровавого цинічного противника веде до дуже поганих наслідків. 

Після провалу бліцкригу путін зробив висновки. Розпочались кадрові чистки, кримінальні справи, перегрупування військ, зміна стратегії. 

Поки кожна «зелена праска» в ЗМІ чи «зелений депутат» у Верховній Раді розповідали про те, що ось зараз відбудеться український контрнаступ і ми будемо пити каву в Криму – путінська армія будувала лінію Суровікіна. Лінію, яка вистояла перед наступом ЗСУ, бо була потужна, різнорівнева, із «зубами дракона», мінними полями, протитанковими ровами, фортифікаційними системами тощо. «Дурний» ворог зробив висновки і готувався. А що робила влада в Україні? Готувалась до оборони? Будувала свій аналог «лінії Суровікіна» чи навіть (краще) – кілька ліній на випадок прориву московської армії, готуючись до можливих найгірших сценаріїв?! 

Про підготовку ліній оборони та фортифікацій можете прочитати у численних статтях та побачити на фото і відео. Чи навіть просто сидячи у себе вдома без електрики – через розбиті московськими безпілотниками трансформатори! При тому і на лінії оборони, і на захист енергетики були виділені десятки мільярдів гривень!

Кривавий диктатор путін не є ідіотом. І він почав карати за корупцію, робити кадрові зміни, переходити до нових стратегій. І навіть його «м’ясні штурми» того ж Бахмута чи Покровська, в яких гине в рази більше окупантів, ніж воїнів ЗСУ, – елемент стратегії. Чому? Бо він може собі це дозволити! Бо московія має більше ресурсів! Більше людей, більше техніки, більше ракет, більше безпілотників! В основі стратегії ворога лежить цинічний розрахунок. З урахуванням великої кількості крові, перетворенням українських міст в пекло без залишення бодай однієї цілої споруди, проведенням комбінованих атак як на енергооб’єкти, так і на житлові будинки. Цілі геноцидної війни, пропагандистсько названої «сво», є зрозумілі та навіть частково прописані.

А що з нашого боку? Розмови про «перемогу», кордони 1991-го, «двє-трі нєдєлі максімум». А чи дано було хоча б раз означення перемоги? Що таке перемога для українців? Чи означення перемоги в 2022 році та в кінці 2025-го – одне і те саме?!

Зеленський 19 листопада 2024 року заявив, що в Україні повинні виробити 3000 ракет за наступний рік. І де ж ті ракети?! Певно, Міндіч, втікаючи, з собою в Ізраїль вивіз?! Чи були ті пафосні виступи підкріплені конкретною раціональною роботою? Системною діяльністю? Конкретними діями, а не голосовими повітряними імпульсами?

Навесні 2025 року військові аналітики зі США робили свій аналіз та прогнози щодо подальшого перебігу бойових дій. Попереджали українську сторону про те, куди все рухається і до яких жахливих наслідків може привести. Є певні сфери, де мусить працювати чіткий розрахунок. Бо лопатами проти танків воювати може тільки такий, як Кулеба. Бо стан тилу прямо впливає на настрій фронту. Тотальна демотивація та деморалізація українців і на фронті, і в тилу, є закономірним очікуваним результатом! Про який писали, говорили, попереджали всі, включно із автором цих рядків та американськими аналітиками. 

Маючи можливість спілкуватись зі справжніми фахівцями у військовій справі в Україні, я частково знайомий із аналізом та прогнозом американців, зробленим ще весною. І, на превеликий жаль, він збувається. Бо це «раціо», а не «емоціо». Бо певні речі в межах системного аналізу можна порахувати і потрібно це робити!

Катастрофічна ситуація зараз є закономірним результатом. І на фоні цієї катастрофи, для відвернення якої владою в Україні не було зроблено жодних необхідних кроків, Зеленський розповідає про «найкритичніший момент». «28 пунктів», «капітуляція перед путіним», «Трамп тисне на Зеленського заради путіна» і т.д. Купа емоційних гасел, що переповнюють інфопростір. Але тепер мислімо раціонально та чітко. Де можна побачити «зрадницькі 28 пунктів»? Чи 22 пункти? Чи вже потім – 19? Вони були пронумеровані чи ні? Хто та кому їх вперше показував? Що саме робив Секретар РНБО Рустем Умєров в США? Свідомо ставлю ці, на перший погляд, прості питання. Чому? Тому що відповідей на них ніде немає. А це, на мою думку, свідчить про тотальний «туман брехні»! Але це ще половина біди: біда в тому, що в жодного із суб’єктів нема тих самих інтересів, які є в українців! Для того, щоб зрозуміти, що саме нам, українцям, необхідне робити, подумайте про таке: яка ціль продовження війни і що ми вважаємо перемогою? Чи є у нас ресурси для досягнення цілей і перемоги? Чи є у нас гарантії отримання цих ресурсів? І звідки, хоча б теоретично, ми можемо їх взяти? Яким чином будь-які гарантії будуть юридично закріплені? Як унеможливити повторення ситуації з Будапештським меморандумом, коли жоден з президентів України не звертався із вимогою до підписантів БМ, а самі підписанти не зацікавлені у його виконанні через те, що на це потрібно витратити величезні ресурси та, можливо, проливати свою кров? І в цьому ж контексті – хто конкретно ухвалюватиме відповідні рішення та нестиме персональну відповідальність?

Аналітики при формуванні аналізу користуються розумом, а не емоціями. Що говорить раціональний аналіз у випадку збереження всіх існуючих тенденцій ще півроку? Рік? Два? Частина чесних розумних відповідей на вищезазначені запитання є для мене дуже страшними. Без перебільшення, загроза існуванню Українського Народу зараз велика, як ніколи! На мою думку, порятунок українців залежить від нас самих. І одним із найкритичніших елементів для цього є зміна ситуації всередині держави. 

На противагу цьому Володимир Зеленський та все його оточення зацікавлені в продовженні наявного стану речей. Адже початок політичного процесу, який є майже неможливим без хоча б тимчасового перемир’я, для Зеленського і ко майже неодмінно означає політичну відповідальність та подальшу втрату влади. А після цього може настати і неполітична відповідальність, відповідно до Конституції та законів України. Підозрюю, що «плівки Міндіча» відкриють для багатьох українців ще чимало шокуючого. Якщо, звісно, взагалі будуть колись опубліковані.

Проте в тому, що час для України зараз критичний – Зеленський мав рацію. Все залежатиме від нас, від нашої організованості, дієвості, розуму, врахування того, що путінська окупаційна армія нікуди не дінеться. Принаймні поки що.