План «28 пунктів». Порятунок «Алі-Баби» від розбійників

Сьогоднішню статтю я пишу в умовах наближення роковин Голодомору, річниці початку Майдану 2013-14 років та очікуванні можливого Майдану, спричиненого корупцією Міндіча, Цукермана та інших друзів Зеленського. 

Вкрай болючі дати, якщо дивитись на все без прикрас та рожевих окулярів. У 2014 році переміг не Майдан, а Сцена Майдану. Відбулась цинічна кривава перемога олігархічної системи над Майданом, проте людям кинули маніпулятивні тези про перемогу, адже Янукович змушений був втікати. 

Після втечі Януковича не відбулась зміна системи управління державою. Заміна рил біля бюджетного корита чи задниць на золотих унітазах – не є революцією. І хай пробачить мою грубість шановний читач, проте я дуже болісно сприймаю та глибоко усвідомлюю те, що відбувалось тоді. 

Замість справедливої зміни системи та побудови України Майбутнього відбувся переділ награбованого, продовжилось подальше викрадення Національного Багатства та розпочалась торгівля українською кров’ю. 

Існує прямий причиново-наслідковий зв’язок між перемогою Сцени Майдану та нинішньою війною. Здача чи продаж Криму, підпал Сходу, відсутність вимог з боку влади в Україні щодо виконання Будапештського меморандуму, Іловайськ, зрадливі Мінські угоди, Дебальцеве, спалені склади, торгівля на крові, банківське рефінансування, прихід Зеленського до влади, виставлення України вночі під час карантину на розпродаж – антиконституційний продаж землі і надр, свідомий провал підготовки до війни, мародерство на крові та взагалі все, що ми спостерігаємо навколо себе, – прямо пов’язані між собою речі. Ряди споріднених цеглин, із яких вибудовувався крематорій, в якому спалюють мій Український Народ. Частина з якого продовжує бути засліпленою, одуреною та вірити чи то в слизько-зелених, чи то в шоколадно-фекальних політичних вождів. 

Проте зараз вже є чимало українців, які розуміють, чому тоді перемогла Сцена Майдану. І ще більша кількість, які прагнуть справедливого покарання для ворогів. 

Торік на Конференції дослідників Голодомору один поважний чоловік, доктор історичних наук розповідав, як досліджував злочин Голодомору в своєму рідному селі. Українське Село, яке пережило Голодомор, не пережило Незалежності. На все село залишилось лише кілька хат, в яких ще хтось живе. З огляду на вищенаведені роздуми та факти, викриття корупції близьких друзів Зеленського частково сприймається українцями із глибоким обуренням та надією. Надією на пробудження українців, на зміну політичної ситуації. Адже якщо теперішні військові, політичні, економічні та демографічні обставини продовжити в часі хоча б на кілька років у незмінному вигляді, то українського народу може не стати. І це не перебільшення. На землю без народу прийдуть народи без землі…

Міндічгейт продовжується, проте зі змінним успіхом. Хвилі активізації змагаються із організованим затуханням, а певні сили все більше прагнуть зробити розслідування корупції друзів Зеленського «підкилимним», закулісним, принаймні в основній частині – непублічним. В «підкилимності» цих процесів я бачу дуже великі загрози. 

Публікацію так званих 28 пунктів «мирного плану», нібито напрацьованого разом спецпредставником США Віткоффом та соросятком-ексдиректором фонду Віктора Пінчука, кірілом дмітрієвим, я пов’язую саме із «міндічгейтом». А сам зміст тих пунктів, як і їхню публікацію в такому вигляді та в такий спосіб, вважаю високоманіпулятивним. І в цій статті постараюсь пояснити чому. 

Після публікацій перших частин «плівок Міндіча» в урядовому кварталі розпочався переполох. Зеленський впродовж кількох днів потужно незламно та переможно… мовчав. Розгубленість на межі з панікою панувала серед зелених слуг неукраїнського народу. 

Проте в таких випадках час працює на користь злочинців, дає їм можливість підготуватись, перегрупуватись, продумати та змінити і тактику, і стратегію. Власне в діях «зеленої команди» зараз все це чітко проглядається. 

Окрім Міндіча, Цукермана, Чернишова на опублікованих фрагментах вже є згадки Андрія Єрмака – «Алі-Баби», Германа Галущенка – «Сигізмунда», Рустема Умєрова (часів його перебування на посаді міністра оборони) та навіть самого Володимира Зеленського (повідомлення від Міндіча та подальший дзвінок міністру Галущенку). Перелік далеко не повний та, підозрюю, буде розширюватись. 

Рустем Умєров відразу спростував можливий вплив на нього, сказавши, що зустріч із Міндічем щодо закупівель бронежилетів була, але сама закупівля – ні. Проте відразу після цього вилетів з України. Формально – в Стамбул, для перемовин щодо обміну полоненими. Проте шлях в Стамбул для ексміністра та нинішнього секретаря РНБО пролягав через США. Що є дуже цікавим, знаковим та прямо пов’язано із подальшими подіями. 

Українці традиційно звикли до того, що держпосадовці займаються речами, які не належать до їхньої компетенції. Найбільш яскравим прикладом цього є Андрій Єрмак, який виконує функції чи то віцепрезидента, чи то регента. Проте у нас нема посади віцепрезидента в Конституції, а регент можливий тільки при монархії.  

Цього разу невластиві функції для своєї посади почав виконувати Рустем Умєров, ведучи перемовини зі спецпредставником президента США Стівом Віткоффом. Хоча, відповідно до Конституції, до якої любить в питанні виборів апелювати Зеленський, міжнародними справами у нас мають право займатись президент та міністр закордонних справ. 

У цій статті я хочу поділитись певною інсайдерською інформацією, доповненою своїм аналізом та висновками щодо того, із яким посланням в США летів Умєров та із якими результатами повернувся. Важливу роль в цьому контексті відіграє хронологія подій – і внутрішньополітичних, і міжнародних. 

Зустріч Умєрова із Віткоффом повинна була передувати подальшій зустрічі останнього із президентом Зеленським в Стамбулі. Проте, з огляду на скасування останньої, розмова Умєрова та Віткоффа була не надто позитивною.

Перебіг політичних подій в Україні показує, що ідеї формування нової коаліції у Верховній Раді та так званого «Уряду національної єдності» були відкинуті. Попри те, що ідеї були всього лише рекомендованими з боку західних партнерів, їхнє відкидання Зеленським є знаковим та показовим. Такий висновок напрошується і через скасування зустрічі в Стамбулі, і через відсутність реакції Зеленського в перші дні корупційного скандалу. 

Відставка Кабміну в такий умовах виглядає досить природно, проте Зеленський погодився лише на точкові зміни в Кабміні та й то лише у випадку наявності доказів корупційних дій. Звільнення Германа Галущенка та Світлани Гринчук, яка «заробила» високу посаду через відносини із Галущенком, є цьому підтвердженням. 

Попри політтехнологічні спроби слуг Порошенка (партія «ЄС») та слуг Пінчука (партія «Голос») форсувати створення колективного Уряду, Зеленський цю ідею відкинув – кадровий резерв «зеленої команди» є безмежним, а професійність – феноменальною. 

«Опозиція не здатна запропонувати суспільству відповіді на наявні виклики та просто бажає перерозподілу влади на свою користь», – передав думки Зеленського Умєров заокеанським співрозмовникам. 

Щодо оцінки вищевказаної опозиції я, звичайно, погоджуюсь, хоча тут слід зазначити, що професійність «опозиції» на три голови вища, ніж у «зелених». Проте професійність – не головний фактор у виборі людей на високі посади. Маніяк Чикатило був дуже хорошим професійним вчителем історії, фахівцем у своїй сфері. Але його суті професійність не змінює. 

Формування нової коаліції у ВР також вважається недоцільним, поки всіма правдами і неправдами відбуваються голосування за всі «потрібні» закони. Закони про «скасування незалежності» НАБУ та САП, а через 9 днів – за прямо протилежне «відновлення незалежності». «П» – означає «позиція». І за абсолютно випадковим збігом обставин в «потрібних» голосуваннях беруть участь депутати від нині забороненої опзж. Просто у них високий патріотизм прокинувся, мабуть. Але це не точно.   

Найбільш цікава інтрига і в спілкуванні із західними партнерами, і у внутрішньоукраїнській політиці розгортається щодо можливої відставки Андрія Єрмака із посади глави ОП. 

Злі, але добре поінформовані язики, які мають доступ до конгресменів США, стверджують, що Зеленський готовий замінити Єрмака на Оксану Маркарову, колишню послицю України в США.

Важливим уточненням в цьому контексті є те, що Зеленський проти кримінального переслідування Єрмака без наявності доказів корупційних дій, які той, можливо, здійснив.

Вищевказана версія озвучувалась за кордоном, а от внутрішньополітичний простір наповнився більш обширними чутками. Зокрема, наші джерела у ВР стверджували, що, окрім Маркарової, на заміну Єрмаку нібито розглядаються ще 4 кандидатури: Юлія Свириденко (за умови зміни Кабміну), Михайло Федоров, Давид Арахамія та Кирило Буданов. 

Останнього, на мою думку, в потенційні кандидати додали з метою дезінформації та/або провокації, розуміючи протистояння між Єрмаком та Будановим. Протистояння породжене тим, що Буданов має можливість спілкуватись із американцями в обхід ОП, а Єрмак дуже ревниво ставиться до свого «монопольного права». 

На підтвердження гіпотетичних замін вказує також і поведінка зелених антиукраїнців у Верховній Раді. Микита Потураєв, яскравий україноненависник, навіть опублікував декларацію «частини депутатів СН» про необхідність «нової коаліції». Проте не вказав інших підписантів. А згодом Давид Арахамія, глава президентської фракції у ВР, сказав, що офіційної позиції ані фракції, ані партії поки що нема. Простір для маневру.

Я особисто досить скептично ставлюсь до можливості заміни Єрмака. Факти і логіка диктують те, що Зеленський буде триматись за Андрія Борисовича до останнього. Щось майже метафізичне поєднує їх в єдине ціле. 

У цьому місці хочеться знову згадати «плівки Міндіча». В межах розслідування Андрій Єрмак фігурує як «Алі-Баба», який роздає команди правоохоронцям та чиновникам. Почуття гумору в детективів НАБУ, які обирали позивні для підозрюваних, заслуговує на чергову порцію компліментів. Чому «Алі-Баба»? Одна із версій – в урядових коридорах Єрмака називають АБ – скорочено від «Андрій Борисович». Проте є ще одне скорочення, яке застосовують до глави ОП – Алла Борисівна. Я знав про це скорочення вже більше року тому, проте якось не хотілось його вживати – для уникнення звинувачень, прости Господи, у нетерпимості до певних меншин. Проте якщо вже навіть «Українська Правда» Томаша Фіали про це написала, то можна вважати цю версію озвученою публічно. 

Якщо згадати казку про «Алі-Бабу», відразу в пам’яті виринають його «опоненти». Фактично Зеленський захищає Єрмака від САПо-НАБУшних розбійників, яких може бути і більше сорока.

На момент написання цієї статті підтвердження моїх слів надійшло і від соросячого депутата з «Голосу» – Ярослава Железняка. У своєму телеграм-каналі Железняк написав: 

«Президент прийняв рішення НЕ звільняти Єрмака. Його буде залишати і йти в контратаку на всіх, хто був долучений до “МіндічГейту”. Зараз про це оголосять і почнуть знову атаку з “російським слідом”. Спочатку медійно – щось типу як вчора “помийки” Офісу вже почали розганяти щось про “план Віткоффа” і що спецоперація “Мідас” – це примушення до нього. Ну і далі ми очікуємо потужну контратаку вже проти всіх, хто хоч якось був задіяний в розслідуванні. Переконаний, якийсь юридичний треш, щоб повністю зупинити будь-яке розповсюдження інформації і розслідування».

Підозрюю, що в цьому випадку Железняк матиме рацію, проте масштаби резонансу «операції Мідас» не дадуть ОП повністю реалізувати задумане. Великий контроль над інформаційним полем, Єдиний телемарафон, псевдоексперти, тг-канали із мільйонами та сотнями тисяч підписників дають можливість добряче облити брудом всіх, хто висвітлював корупцію «Тимура і його команди». 

Наші джерела в США стверджують, що Умєров також передавав прохання до американців зі свого боку «здійснити вплив» на антикорупційні органи України з тим, щоб вони припинили публікацію матеріалів розслідувань, бо вони негативно впливають на внутрішньополітичну стабільність у Державі та грають на руку путіну. 

Віткофф із свого боку заявив, що США будуть ретельно спостерігати за процесами очищення української влади та боротьби з корупцією і готові будуть «остаточно визначитися зі своєю позицією по широкому колу питань ще до різдвяних канікул». За його словами, США не збираються втручатися у хід антикорупційних розслідувань в Україні і не будуть впливати на роботу антикорупційних органів.

Щодо можливої зустрічі Зеленського та Умєрова у Стамбулі, Келлог заявив секретарю РНБО, що  «Президент України зробив безкомпромісні заяви, які не тільки звужують коло питань, які б могли бути обговорені на майбутній зустрічі, але й взагалі роблять переговори між Зеленським та Віткоффом по внутрішньополітичній українській тематиці у Стамбулі у більшій частині даремною витратою часу».  

Подальше скасування, або, щонайменше, перенесення зустрічі підтверджує правдивість цих слів.  

Фактично за результатами поїздки Умєрова, Зеленський залишається у невизначеному стані, а витоки інформації, найімовірніше, будуть продовжуватись. Проте їхній масштаб та резонанс можуть залежати від позицій заокеанських партнерів.

Позиція США, ВБ та ЄС прямо залежатиме від результатів антикорупційної діяльності влади в Україні. Припущу, що для Зеленського сформовано якийсь умовний дедлайн – до Нового року, наприклад. 

Ще до скасування зустрічі Віткоффа та Зеленського у Стамбулі вже перебували «кремлівські представники», які б повинні були брати участь у «човникових переговорах» між рф та Україною за посередництва Ердогана та Віткоффа. 

Проте основне завдання путінських слуг в таких перемовинах – «імітація реальних мирних переговорів та запобігання можливому введенню у дію Президентом Трампом санкцій, які будуть міститися у законі, який збирається ухвалити Конгрес США». Московити відчули удар по «Роснєфті» та Лукойлу, а цей законопроект може удар зробити ще більш болісним.

Додайте до цього зустріч Трампа із наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом, що відбулась напередодні, – і острах кремля стає ще більш зрозумілим. Свого часу саме із «легкої подачі» США саудити наростили видобуток нафти, обвалили світову ціну на неї та завдали нищівного удару по економіці срср. Дехто навіть вважає це головною причиною розвалу, проте я переконаний, що на першому місці стояли все-таки політичні причини, а не економічні. 

Про план із 28 пунктів, який обговорював спецпредставник Трампа Стів Віткофф з російським переговірником кірілом дмітрієвим у Маямі наприкінці минулого місяця, першим повідомило видання Axios. Документ нібито передбачає передання росії всього Донбасу, також Україна має поступитися зброєю, скоротити армію удвічі і погодитися на російську як другу державну та надати офіційного статусу московському патріархату.

Саме цей план нібито був переданий Києву цього тижня Віткоффом, який зустрівся в Маямі з секретарем Ради національної безпеки і оборони України Рустемом Умєровим.

Озвучені тези фактично відповідають максималістським вимогам кремля. І без величезних змін такий план не буде неприйнятним для України. І про його категоричну неприйнятність в такому вигляді давно знає Білий дім. 

З огляду на все вищезазначене, публікація так званих «28 пунктів» плану в західних ЗМІ має підозрілий вигляд. Адже з огляду на природу ведення перемовин з боку Трампа, допустити «випадковий витік» інформації, ще й саме такої – досить складно. Крім того, стає незрозумілим (і, на мою думку, дуже малоймовірним) прийняття Держдепом всіх «кремлівських хотєлок». Для чого це Трампу? Чому ж він тоді відразу не прийняв таких путінських умов, ще на початку своєї нинішньої каденції? Для чого були ці всі «танці з бубном» впродовж місяців, якщо можна було просто «капітулювати»? Поставте взагалі собі запитання, чи може колективний Захід на чолі зі США так просто капітулювати перед путіним? Я впевнений, що не може. Та й, зрештою, тези і Трампа, і Венса, і Рубіо завжди відрізнялись від «плану». І якщо політики в Україні (не українські, а саме – «в Україні») можуть через 9 днів проголосувати за повністю протилежне рішення (перевзувшись в повітрі), то в США таке здається неможливим. Принаймні поки що. Особливо серед республіканців. 

У публікації та поширенні «28 пунктів» я радше схильний бачити певну інформаційну спецоперацію. Вигодонабувачами якої стають ті, хто хоче якомога довшого продовження війни: і задля реалізації своїх цілей, і задля збереження своєї влади. 

Окрім того, ці новини в підконтрольні ОП ЗМІ стараються подати типу «от Зеленському важко, скандал із Міндічем, тиск Трампа, але він все одно потужно та незламно опирається…». І в ситуації корупції найближчих друзів Зеленського, які викрадали криваві мільярди з бюджету України, це виглядає як спроба із «хрещеного батька» намалювати «найпотужнішого борця із мафією». Це при тому, що «плівки Міндіча» мають набагато більший обсяг, а їхніми копіями можуть володіти американське ФБР та/або люди Коломойського. 

Творець «голограми Голобородька» Ігор Коломойський на одному з останніх судових засідань заявив своєму адвокату, що Зеленського скоро не буде. Хоча це він міг видавати бажане за дійсне, з огляду на своє перебування в СІЗО та «теплі емоції» щодо свого «творіння» у зв’язку із цим.

Ситуація змінюватиметься дуже швидко та динамічно. А можливість масштабних протестів велика, як ніколи. Проте в цих важких умовах мусимо враховувати існування кремлівського ворога та необхідність зберегти державність.