Попереджені і не готові: Україна зустрічає зиму в темряві й холоді

Енергетика України знову ледве дихає. Ворожі дрони та ракети не дають спокою: прорізають нічне небо й падають на лінії високовольтних мереж, підстанції та генераційні вузли, поцілюють по найбільших енергооб’єктах країни, тероризують мирне населення – життя українців продовжує руйнуватися.

З початку повномасштабної агресії Україна стикнулася з тим, що її енергосистема перетворилась на стратегічну ціль. Стратегічну ціль нелюдів і терористів, які впродовж чотирьох років скоюють геноцид нашого народу. Ворогу вигідно не просто зруйнувати завод чи підстанцію, їм важливо знищити нас морально, фізично, підважити довіру людей до того, що будинок буде теплим, дитина – зможе підключити інтернет для онлайн-навчання, лікарня – матиме світло в операційній... 

У перший рік повномасштабної війни все, що відбувалося, було тотальним шоком, а люди трималися на незрозумілих нині «резервних генераторах для психіки». Але нині – інша ситуація. Тоді ми ще жили в режимі «екстремальної новизни», коли всі були готові до того, що система тримається на волонтерських котлах, генераторах і мобільних бригадах: «Головне, що живі», – єдина думка, яка, чесно кажучи, залишилася донині з тих нібито таких далеких часів…

Сьогодні ж втома – накопичена. Втома, яка має масовий характер, яка переживається глибше: люди вже не просто шоковані – вони вимушено адаптовані до умов, які жителі цивілізованих країн бачили у фільмах про постапокаліпсис. Нині адаптація дається болючіше. Коли світло зникає вдруге, втретє, вчетверте за день – це вже не «тривожна новинка, яка ось-ось мине», це – ще один привід запитати: «Чому знову?»

Звісно, що безпосередню відповідальність несе наш російський ворог. Але… українська влада теж шукає винних. У кабінетах уряду, в обласних державних адміністраціях ведуться розмови про «цапа-відбувайла» – про відповідальних за те, що захист енергетичних об’єктів «не спрацював». У Кабінеті міністрів України причини складності захисту називали багатофакторними: зміна тактики ворога із застосуванням дронів-камікадзе й балістичних ракет, які маневрують, а також значні фінансові та технічні витрати на створення повноформатного багаторівневого захисту (та хто ж знав, що росіяни знову битимуть по енергетиці, еге ж? Ніколи не було й от знову). Усе в нас так: що із захистом енергетики, що із фортифікаціями… але це вже зовсім інша тема.

Водночас експерти вказують: багато об’єктів досі залишаються без належного захисту – високовольтні мережі 110 кВ, 35 кВ взагалі «не прикриті». 

З одного боку – холод, темрява, ризик для життя й здоров’я людей. З іншого – німе питання: «Хто має відповідати за те, що чергове відключення сталося?» Тема відповідальності вийшла на поверхню. Чи вистачило коштів? Чи були реалізовані технічні проекти захисту? Чи вчасно підготували резерви? У багатьох регіонах, як зазначив директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко, «третій рівень захисту енергооб’єктів не впроваджено – бо вартість сягає трьох-чотирьох разів вартості самого обладнання» і «частина мереж навіть мінімальними засобами не захищена». 

Гаразд. Знову питання в коштах? Рахункова палата перевірила реалізацію експериментального проекту із захисту критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору. Він реалізовувався у 2023–2024 роках для підвищення стійкості енергосистеми в умовах війни. На фінансування було передбачено 35,9 млрд грн, фактично надійшло 29,97 млрд грн, а використано 18,71 млрд грн – тобто понад 10 млрд грн на захист енергетики не використали. 

Про нові суми в мільярдах, додатково виділені на енергетику, звітують президент та прем’єр-міністр. Чому вони не звітують щодо незахищеності енергооб’єктів – питання риторичне.

Ключовим елементом стійкості енергосистеми є саме захист, резервування та гнучкість. Зараз Україна, власне, тестує цю тріаду. Оборона об’єктів – це не лише ППО. Це багаторівнева система: укриття підстанцій, армування обладнання, резервні установки, автономні генератори, акумуляторні парки. Але як показали експерти – той «третій рівень» захисту, який передбачав, окрім фізичного укриття, ще й систему зовнішньої протидії ударам, просто не впроваджено на більшості об’єктів. 

Наприклад, Харченко навів доказ: об’єкт із захистом другого рівня витримав нічну атаку шести «шахедів» і вже зранку працював. 

Саме через це система резервування виходить на передній план. Не лише питання «чому захисту не вистачило», а «як швидко ми повернемо до роботи», «чи є запас обладнання», «чи готові інженери?». 

Оцінка підготовки до зими 2025–2026, яка вже на носі, теж входить у фокус: чи вистачить палива, чи функціонують котельні, чи підготовлено мережі? Як пишуть ЗМІ, уряд скоротив процедурну частину будівництва захисних споруд, аби пришвидшити процес. 

Не менш важливий фактор – який тип атак у виборі ворога. росіяни також підлаштовуються, щоб завдати якомога більшої шкоди: балістичні ракети з маневруванням, сотні боєприпасів у комбінованому ударі, дрони-камікадзе та об’єкти з радіусом менш ніж 10–30 м. Це означає, що минулорічні форми оборони вже недостатні. І тут – знову питання для керівництва: чи передбачено нові сценарії? Чи адаптувалася система? Чи вистачає ресурсів для модернізації?

Повертаючись до «цапа-відбувайла»: ті особи чи групи, які сьогодні відповідають за безпеку енергетики, знають – це не просто питання техніки, це питання політики, довіри, громадської оцінки. Якщо чергове відключення стосується великого міста чи критичної лікарні – той, хто мав забезпечити захист, потрапляє під пильний погляд. І хоча влада поки не назвала конкретних прізвищ масово, натяк на відповідальність звучить все гучніше: «ми з’ясовуємо, хто не виконав», «буде аудит», «будемо звертатися до правоохоронних органів» (і, як завжди, всіх «покараємо»).

Ще один суттєвий аспект, про який я вже згадувала, – соціальний: втома не лише як психологічне явище, але як небезпека, що наростає. У 2022 році, коли віра у перемогу була помітно вища, більшість українців сприймали відключення як частину військового режиму. Але зараз, коли четвертий рік війни, коли блекаути стали не винятком, а очікуваним ризиком, сприйняття інше: гостріше, особистіше, виснажливіше. Люди бачать не просто «світло чи темряву», вони бачать – чи були заздалегідь готові, чи не лишили їх на самоті, чи є запас, чи «ми» впоралися. І коли відповідей немає – виникає питання не лише технічне, а моральне і соціальне: «чи нас не підвели?»

Це підводить до наступного: економічний вимір. Втрати галузі, простої виробництва, порушені ланцюги поставок, затримки в інвестиціях – все це відлуння ударів по енергетиці. Але якщо раніше акцент був на «відбудуємо потім», зараз акцент зміщується на «як зробити краще і швидше». Адже щороку відкладати підготовку – означає щороку ризикувати ще більше і довше.

І про перспективу. Україна стоїть на роздоріжжі: чи буде вона країною з енергетичною системою, яка лише відновлює те, що було, чи стане країною з інфраструктурою, яка витримує удари і продовжує працювати? Регіональні генерації, сонячні, вітряні станції, локальні акумулятори – це вже не «зелені мрії», це елемент виживання. Децентралізація генерації, автономні мережі, інтеграція з європейськими системами – усе це важливо. Але саме захист та резервування сьогодні – ключовий фронт. Якщо тут будуть філонити – кожен новий день ставатиме темнішим не лише через блекаут, а через втрату віри.

Але якщо вдасться – Україна матиме шанс не просто перемогти в бою за енергію, а задати стандарт енергетичної стійкості для всієї Європи. Бо коли система працює, навіть під обстрілами – це не просто технічна перемога, це символ. Символ того, що світло – це не лише кіловати, а громадянська безпека, це не лише генератори – а життя, це не лише держава – а суспільство, яке не здається.

І коли у містах знову запалюється лампочки після чергового удару – це не просто повернення електрики. Це повернення віри. І поки інженери, ремонтні бригади, волонтери, державні службовці і прості люди працюють зранку до ночі – темрява намагається перемогти. Але ми знаємо: світло повертається.