Мова, що рятує життя: три правила для фронту

З нагоди Дня української писемності та мови хочеться акцентувати увагу військових на трьох пунктах, на яких я завжди наголошував, будучи інструктором, і які написані кров’ю наших же захисників внаслідок «дружнього вогню».

1. В темний час доби, в умовах поганої видимості та в районі роботи з суміжними підрозділами, звернення, команди та переговори слід вести УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Якщо умовний підрозділ з Харкова, для якого є звичним спілкування російською, перетнеться з умовним підрозділом з Франківська (який російську чув лише у московитських серіалах) в зоні бойових дій в умовах поганої або обмеженої видимості, є велика ймовірність, що почувши ворожу мову Франківський підрозділ відкриє вогонь в бік харків’ян, не з’ясовуючи приналежність підрозділу, з яким стикнувся. 

Приклад: підрозділ ТрО тримає оборону на околиці населеного пункту. Вони проінформовані про вихід і захід через їхні позиції штурмових груп суміжників в певні часові проміжки, є словесні паролі між підрозділами. Боєць на СПшці через тепловізор бачить групу теплових сигнатур, що наближаються. Зброя напоготові. Є ймовірність заходу ворожих ДРГ. Час проходу групи не збігається з визначеним. 

На дистанції 30 метрів запит від СПшки ТРО: «Пароль?». 

Відповідь: «Рєбята, мьі сваи!». 

У відповідь з СП автоматна черга над головами. 

Крики від групи, що на підході: «Сало! Сало! Пароль САЛО! Хлопці, ми штурмовики з підрозділу “Х” – ваші суміжники! Припиніть вогонь!».

На СП: «Свої! Проходьте! Наступного разу не тупіть. Або пароль, або відповідайте українською. В тепловізор не видно розпізнавальних знаків! Рєбят тут немає! Рєбята у п*дарів!».

В цьому випадку не тільки мова однієї зі сторін ледь не спричинила френдліфаєр, але цей чинник став визначальним для небезпечної ситуації.

2. Зі своїми пораненими та в їхній присутності, навіть якщо вони непритомні, в зоні бойових дій та на етапі евакуації, стабілізації спілкуватися УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Якщо військовий поранений, отримав акубаротравму, дезорієнтований, має втрату крові тощо, для безпеки оточуючих та супроводжуючих потрібно спілкуватись українською, оскільки той може через травму, залиті кров’ю очі, погане освітлення, втрату свідомості і приходження до тями в довільний момент, почувши російську мову, застосувати будь-які доступні засоби захисту, подумавши, що потрапив до полону.

Приклад: Пораненого бійця без свідомості евакуйовували до стабпункту на медтранспорті. Дівчина бойовий медик вела розмову з супроводжуючим російською. Поранений в цей момент прийшов до тями, перелякавшись, що потрапив до полону, витяг з кишені ніж і смертельно поранив медика. Подальші деталі невідомі, але такий випадок мав місце.

У такому випадку пораненого бійця мали роззброїти, вилучити гранати, ножі і будь-які небезпечні предмети, але часто в метушні не до цього. Окрім того, поранений міг застосувати будь-які інші засоби захисту, які б трапились під руку. Та трагедії можна було уникнути, дотримуючись цього правила – спілкуватись українською.

3. Переговори по радіостанціях вести виключно УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ, особливо з суміжними підрозділами і в переговорах батальйонного рівня.

Все вищенаписане є суб’єктивною думкою, що базується на особистому досвіді. Можете додати і свої пункти.