Там, де було життя, тепер лише попіл і тиша
Люди живуть у своїх домівках та квартирах, де проводять більшість часу. Готують там їсти, прибирають, сплять, дивляться вечірній фільм, виховують дітей, запрошують друзів і рідних, купують щось новеньке до своєї оселі, поливають вазони, заводять там домашніх улюбленців, миють вікна, підтримують затишну атмосферу. 
Роблять ремонти, радіють новим гардинам, турботливо витирають пил з полиць, радіють, журяться, мріють, дивляться у вікно то на сонячний день, то на загадковий місяць на зоряному небі. Домівка – це прихисток, це тепло, це свій невеличкий світ, який ти досконало знаєш, до якого звик, відчуваєш, що це частинка тебе, часточка твого життя, твоєї життєвої історії.
Ось на дверному косяку при вході на кухню, твоя мама відміряла твій зріст, коли ти був ще метр зростом, цей диван у вітальні – ти не раз засинав у дитинстві під телевізор, і батьки переносили тебе сплячого до спальні, ця клята тумба, об яку ти бився мізинцем разів десять, тут старі книги, які ти роками доповнював своїми. В цій кімнаті ви святкували перемогу на фестивалі з друзями, а на кухні готували страви для новорічного столу з коханою, на балконі… у ванній... в коридорі... Все дихає твоїми історіями...
І тут, пронизуючи повітря з пекельним шумом і гуркотом, прилітає дрон, начинений вибухівкою, і стирає твій затишний куточок, де тобі було все таким близьким, таким рідним, де ти ще вчора поправив картину, яка, на твій погляд, перекосилась на 2 міліметри, і де ти поправляв келих в кухонному серванті, бо він стояв, на твою думку, не ідеально. Твій маленький крихкий світ, в який ти вклав стільки турботи і сил, в одну мить руйнується. Горять твої нотатки, пісні і малюнки, які ти творив у юності, горить твоя улюблена футболка, в якій ти їздив на море, згорають всі твої спогади, розчиняються в уламках вазони, які ти доглядав, розлітається посуд, з якого тобі так приємно було їсти.
Руйнується твій комфорт, частинка твого кропіткого життя. В одну секунду стирається десять таких мікро світів, твій, сусідів навпроти, сусідів поруч, сусідки знизу, яку ти 3 роки тому залив, і сім’ї зверху, діти яких вічно гупали над головою, як стадо слонів. Вмить терпить крах усе, разом зі спогадами, історією і, найстрашніше, з життями цього безтурботного людського мурашника лише через те, що якась потвора з психічними захворюваннями дорвалась до влади у багатомільйонній імперії рабів, які радіють кожному твоєму горю і бажають забрати все, що в тебе є, і зробити тебе частиною своєї прогнилої галери, або і відібрати твоє життя. Через амбіції, капризи і забаганки бункерного параноїка-старигана, якому стадо нелюдів довірило свої нікчемні долі, руйнуються тисячі і сотні тисяч чиїхось затишків, домівок, родових гніздечок, доль, життів...
Фото прильоту «шахеда» в будинок побратима і його дружини у Києві.