Якась наша епоха значною мірою жалюгідна
Велика присутність потворного, низького та вульгарного.
Дурість та невігластво розуміються як щось нормальне.
А що думати про суспільство, де під сумнів ставиться різниця між чоловіком і жінкою?
Де заохочується зміна статі?
Квітне казнокрадство та корупція?
І це в умовах війни, коли на кону стоїть виживання нації.
Але говорячи про це – ми мало про що говоримо…
Діагноз сам собою малоцікавий, якщо він не має іншої мети, окрім описової.
Бо опис зла має сенс лише з точки зору боротьби з ним і, зрештою, його викоріненням.
І тут йдеться не про те, щоб поринути у «все пропало», а про те, щоб розбудити наші приспані чесноти, аби спробувати відновити зв’язок з тим, «ким ми були», «ким ми все ще є» та «ким ми можемо бути».
Може десь недосконалими, але все ж таки порядними людьми.
Слава Богу, що є альтернатива... 
Альтернатива зраді, боягузтву, покірності, егоїзму...
Та є люди, які пам’ятають, що вони є дітьми цієї історії, землі, країни та величезних жертв, принесених цілим народом...
Проблема також полягає у надзвичайній крихкості і без того відносної свободи, відсутності прив’язаності до неї у більшості людей, які віддають перевагу комфорту та відпочинку на природі.
Здається, найгірші прогнози письменників-фантастів ось-ось вже будуть перевершені...
Нас попереджали, але це було марно.
Але, на щастя, є багато причин для надії...
У багатьох існує велика надія Віри.
Потім є ще радощі, які приносять сім’я, дружба, товариство, кохання...
Друзі, у нас досить короткий час на землі (те, про що деякі люди забувають та для яких виживання стало єдиною та абсолютною метою), тому ми повинні якнайкраще використати цей відведений нам час, усіма можливими способами, але насамперед слугуючи справі, більшій за нас самих.
Адже неможливо надати сенсу людській скінченності, окрім як вписати її на тому чи іншому рівні у позачасову спільну працю на службі Істині, Благу та Красі.
Ми повинні творити, діяти, любити, навчати, виробляти, співати, сіяти, вести війну, будувати, передавати все це нашим нащадкам...
Мабуть, єдині справжні злочини – це відчай та пасивність.
Дякую.