Гоголь — малорос?

Слабка і тілом, і душею, й духом людина…

Микола Васильович Гоголь — одна з найвідоміших постатей як в українській, так і російській літературі. Що ж в ньому такого, що стільки років поспіль йдуть шалені дискусії про нього як особистість, і «наш» він чи ні? Давайте по порядку. 

Микола Гоголь — українець за походженням, і не просто селянин із Полтавщини, а нащадок роду ГоголівЯновських. Хоча існує версія, що він позашлюбний син Марії та Трощинського, в якого вона жила в Кибинцях. Щоб не було розголосу, її швидко прилаштували Василю Яновському-Гоголю, давши величезне придане й відправили в с. Сорочинці. Всім почали говорити, що це третя вагітність, а дві перші закінчилися трагічно. А чи так було чи ні, наразі не відомо, хоча ця версія дуже прижилася і навіть розділила науковців на: «Гоголь — нащадок козаків» та «Микола — син Трощинського». Народився доволі кволою та слабкою дитиною. Батьки, опікуючись ним, приділяли йому багато часу та теплоти. Зростаючи із постійною присутністю матері, часто слухав її розповіді про різну нечисть і страховиська, які, судячи з подальшого життя письменника, дуже вплинули на його психологічний стан. З його листа відомо, що якось кицька зайшла додому, коли поряд нікого не було: 

«Вона йшла вигинаючись до мене, і м’які лапи тихенько стукали кігтями по підлозі. Зелені очі іскрилися недобрим світлом. Мені було моторошно. Я видерся на диван і притулився до стінки». 

Далі, нічого не розуміючи, Микола схопив тваринку та кинув її в озеро, не даючи їй вибратися на берег. 

«Мені було страшно, я тремтів і водночас відчував якесь блаженство й задоволення, може це була помста за те, що вона мене злякала. Але коли вона потонула й останні кола на воді розбіглися, мені раптом стало страшенно шкода кішку», — такі інциденти в майбутньому траплятимуться, а одного разу це призведе до двох місяців перебування в особливому відділенні лікарні. Як згадував Любич-Романович:

«Гоголь іноді забував, що він людина. Бувало, то кричить цапом, ходячи в себе по кімнаті, то співає півнем серед ночі, то хрюкає свинею».

Незрозумілою для всіх лишалася ситуація коли 30-річний Микола Васильович просиджував днями над хворим Йосипом Виєльгорським. 

«Я живу його смертними днями. Від нього несе запахом могили. Мені шепоче глухо виразний голос, що це на короткий термін. Мені солодко сидіти біля нього й дивитися на нього. З якою радістю я взяв би на себе його хвороби, якби це допомогло повернути йому здоров’я».

Після цього його навіть почали обвинувачувати в нетрадиційній орієнтації. 

Можливо, всі ці події, які з ним траплялися, так вплинули на його творчість, що зачепила кожного, хто читав його твори, а загадковість персони викликала зацікавленість. 

Із-поміж різних аспектів, які інтерпретуються в контексті осмислення місця і ролі Гоголя в нашій історій, умовно новим можна назвати лише один — релігійний. Зі зрозумілих причин постать Гоголя як християнина ще залишається маловідомою, а тому цікавою. 

Отож, ні для кого не секрет, що навчався він у Санкт-Петербурзі і основну частину свого життя він прожив у росії. Вважається російським письменником українського походження.Наразі існує три найпопулярніші тези:

1. Гоголь — великий російський письменник. 

2. Гоголь належить «двом культурам», оскільки він сам стверджував, що росіянин і малорос — це душі близнюків, які доповнюють одна одну, рідні й однаково сильні...»

3. Гоголь — видатний український письменник, що писав свої твори російською.

Ще у минулому сторіччі знаковий український поет, філософ і культуролог Євген Маланюк підмітив, що полеміка довкола «приналежності» Гоголя до української чи російської культури не вирішує головної проблеми — належного осмислення його впливу на формування національної свідомості українців.

Насамперед треба зазначити, що для себе Маланюк питання «приналежності» Гоголя вирішив одразу: «А що образ той є і був національний — на те ради немає. Все інше було і є або аберацією, або гримом, або зовнішніми декораціями. Що більше, тільки справжній, отже національний, образ Гоголя відкриє нам так звану таємницю Гоголя, похмурий трагізм його життя й творчості, описаний в досить багатій літературі про нього, але не вияснений в своїй істоті».

Водночас, не зважаючи на безапеляційність такого твердження, Маланюк вважав, що саме українець Гоголь, який фактично все своє свідоме життя «розривався» між українською і російською культурами, був «батьком малоросизму» як суспільного феномену. Саме «малоросійство», або ж ментальні деформації у свідомості нації й спричинили низку проблем  (вони не пов’язані напряму із самим Гоголем, але все має свої наслідки). Тоді з’являються риторичні запитання:

• чому намагання російської федерації економічно, політично й культурно закабалити Україну знаходять підтримку в частини її громадян?

• чому в Україні бовваніють пам’ятники катові українського народу леніну, а намагання їх демонтувати наштовхується на опір людей і влади?

• чому до українського парламенту потрапляють люди, які в парламенті закликають ліквідувати Українську державу шляхом приєднання її до іншої держави?

Таких питань ще дуже багато, але повернемося до самого письменника.

Маланюк писав: «Від державно-національного у нього залишається хуторянський романтизм, натомість усе духовне багатство української душі він скалічує і в скаліченім вигляді просовує його в закуток заскорузло-темної московської душі. Гоголь — перший «свідомий малорос» і, можна сказати, батько малоросизму».

Саме ідеї письменника стали однією з підвалин створення ідеї «рускава міра» коли «Святая Русь» почала заміняти Україну. Взяти, наприклад, його думку про «братство народів». Якось дуже дивно виходить, щось наче нагадує російську пропаганду, яка так і не змінилася впродовж століть. Або друга редакція «Тараса Бульби», з якої Володимир Бортко зробив ледь не російську проповідь, а «Мертві душі» прославляють пафос російської величі. 

Він відрікся від істинно могутнього коріння на користь завуальованого, розпіареного, промитого брехнею пропагандою «рускава міра». А твори, які він писав нібито з любові про Україну, чомусь були російською мовою, а все тому, що це було просто-напросто популярно через цікавість кацапів до нашої культури. Для них вона була зовсім нова, невідома, що ще раз доводить, що ніякі ми не рідні.

Майже до кінця своїх днів не міг визнати свою слабкість і навіть колись, піддаючись їй, висловився не в найкращій формі про Шевченка. А було це так: одного разу в колі впливових та відомих поетів Бодянський запитав в Гоголя «А як вам Шевченко?». На що перший, трохи помовчавши, наїжачившись сказав: «Я, звісно, вибачаюся, друже мій, ви напевно його прихильник, а його особиста доля варта всілякої участі та співчуття».

«Але чому ви домішуєте сюди особисту долю?» — невдоволено висловився співрозмовник Миколи. — «Це зайве, скажіть краще про поезію».

«Дьогтю багато…»

Саме після цього і був написаний геніальний вірш Шевченка:

«За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли — похилились

В кайданах... байдуже...

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того плачу?

Богилова, брате...

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини,

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже — викохає

Та й продасть в різницю

Москалеві. Це б то, бачиш,

Лепта удовиці

Престолові-отечеству

Та німоті плата.

Нехай, брате. А ми будем

Сміяться та плакать».

Лише наприкінці свого життя Микола Васильович Гоголь зміг визнати, що просто заздрив Шевченку, який пішов проти системи, а не за течією. Він мав сильний дух, який був відсутній у першого. Такі моменти також бували і впродовж всього життя Васильовича, їх навіть іноді називають русофобськими. На жаль, вони були не частими, та й не дуже ефективними. Наприклад, коли писалася «Шинель». До речі, можна по всіх пунктах із твору проводити паралелі з росармією та її поведінкою. 

 Вважаю, багатьом українцям потрібно вникнути в слова Шевченка та вибрати істинний дух славного козацького роду чи продовжувати виховувати в собі малороса.