Геополітична петля на шиї путіна
Світ завмер в очікуванні зустрічі на Алясці. Президент США Дональд Трамп прийматиме московського диктатора на американській землі, яка колись належала московській імперії. 
Вибір Аляски як місця зустрічі викликав у мене чимале здивування. Пересічний читач новин може і не звернути увагу на певні важливі деталі, але коли ти їх розумієш, то все виглядає цілком інакше. Відповідаючи на питання журналістів, путін зазначив, що є «чимало друзів», які готові допомогти із проведенням такої зустрічі. Згодом було навіть вказано на ОАЕ – Об’єднані Арабські Емірати. Проте пізніше Білий дім повідомив про Аляску, а кремль – підтвердив.
путін прийняв умови Трампа. Пішов на ризик. І це не перебільшення. Відвідати територію США в умовах, коли кремлівська пропаганда малює Захід ворогом, із яким воює росія, зокрема і в Україні. Ризик існує завжди. Що сталося б, до прикладу, якби Трамп заарештував путіна і передав його в МКС? Фантастичний варіант? Можливо. А як би діяла обезголовлена кремлівська владна піраміда в цьому випадку?
Свого часу погрози покійного нині «чорного архітектора геополітики» Генрі Кіссінджера в бік іноземних політиків під час їхніх візитів до США потім мали продовження. Зокрема, у вигляді смерті самих політиків. Щоправда, про ці історії преса розповідала не так багато, а українська, мабуть, ніколи не згадувала. Але питання зараз не в побудові певних теорій, а в простому ствердженні – ризик є завжди. І, маючи альтернативні варіанти, путін погодився на Аляску.
За тиждень до зустрічі на Алясці у Вашингтоні відбулась ще одна надзвичайно знакова подія, явно недооцінена ЗМІ в Україні і не тільки.
8 серпня у Вашингтоні за посередництва Дональда Трампа лідери Вірменії та Азербайджану Нікол Пашинян та Ільхам Алієв підписали декларацію про припинення бойових дій.
«Нам, нарешті, вдалося встановити мир. Вірменія та Азербайджан зобов'язуються назавжди припинити всі бойові дії, відновити торгівлю, подорожі та дипломатичні відносини і поважати суверенітет і територіальну цілісність одне одного», – сказав президент США.
«Це був довгий час – 35 років – вони воювали, а тепер вони друзі, і вони будуть друзями ще довго», – сказав Трамп.
Окрім того, Трамп повідомив, що Вашингтон підписує двосторонню угоду з обома країнами про розширення співпраці в галузі енергетики, торгівлі та технологій.
«Ми також знімаємо обмеження на співпрацю в галузі оборони між Азербайджаном і Сполученими Штатами», – заявив Трамп.
Президент США також сказав, що в Алієва і Пашиняна будуть «чудові стосунки», а якщо ні – «зателефонуйте мені і я все вирішу».
Президент Азербайджану Ільхам Алієв та прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян запропонували номінувати президента США Дональда Трампа на Нобелівську премію миру після того, як у Білому домі був підписаний мирний договір між обома державами.
Вірменія та Азербайджан воювали із 1988 року, періодично збільшуючи чи зменшуючи активність бойових дій.
Лише за перший період – з 1988 по 1994 роки – внаслідок конфлікту, за різними даними, загинуло понад 30 000 людей.
У вересні 2023 року, заручившись підтримкою Туреччини, Азербайджан оголосив «антитерористичну операцію» у Нагірному Карабасі, унаслідок чого повернув регіон під свій контроль. Тоді до Вірменії прибули понад 50 тисяч біженців з цього регіону.
Повернення Карабаху було сильним геополітичним ляпасом кремлю, адже впродовж всього конфлікту москва підтримувала Вірменію. Проте укладення угоди у Вашингтоні є вже не ляпасом, а навіть певним геополітичний нокдауном.
11 серпня МЗС Вірменії опублікувало повний текст мирної угоди з Азербайджаном. Договір містить 17 пунктів. В угоді Вірменія та Азербайджан відмовляються від будь-яких територіальних претензій зараз і в майбутньому. Країни визнають кордони, які мали Азербайджан і Вірменія за часів СРСР. Договір зобов’язує країни розпочати роботу з делімітації та демаркації державного кордону й укласти відповідну угоду.
«Сторони не вживають жодних дій, включно з плануванням, підготовкою, заохоченням та підтримкою таких дій, які спрямовані на розчленування або порушення, повністю або частково, територіальної цілісності чи політичної єдності іншої сторони», – зазначено у пункті 2 угоди.
Азербайджан і Вірменія домовилися не розміщувати війська третіх країн на своєму кордоні. Країни заявили, що засуджують «усі прояви нетерпимості, расової ненависті та дискримінації, сепаратизму, насильницького екстремізму й тероризму та борються з цими ситуаціями в межах своєї юрисдикції».
Вірменія та Азербайджан зобов’язалися утримуватися від втручання у внутрішні справи одна одної, а також встановлять між собою дипломатичні відносини найближчим часом.
Внаслідок впливу США змінився геополітичний курс Вірменії. Ця зміна коштуватиме Пашиняну політичної кар’єри та навіть прокльонів із певної частини вірменського народу. Адже фактично руками Пашиняна Вірменія відмовилась від священної землі Арцах. А тепер поставте собі просте питання, що могло змусити Нікола Пашиняна піти на такий крок? Які обставини та чий тиск?
Проте відбулось щось набагато більше. Впродовж останніх 100 з лишнім років вірмени розповідали світові про геноцид вірменського народу на теренах Османської імперії у 1915 році. І от зараз відбувається не просто зміна геополітичного курсу, а фактичний розворот на 180 градусів. По суті розпочинається зближення Вірменії із геополітичним тюркським світом, до якого належить Азербайджан та центром якого є Туреччина.
Проте і цього недостатньо для опису повноти картини. Згідно з угодою, країни погодилися прокласти коридор, який з’єднає Азербайджан з його Республікою Нахичевань, що відокремлена від решти країни територіями Вірменії.
Президент США Дональд Трамп на церемонії підписання угоди окремо наголосив, що Вашингтон співпрацюватиме з Вірменією над розвитком транзитного коридору, що має посилити економічну інтеграцію та стабільність на Південному Кавказі.
При цьому США отримають права на прокладання маршруту, що називатиметься «Шлях Трампа для міжнародного миру та процвітання».
Фактично відбувся крах прагнення москви на домінування у пострадянському просторі. Завдяки подальшим важелям, головний вплив у регіоні матимуть Туреччина, що вибудовує пантюркізм, та США.
Вихід Вірменії з ОДКБ на чолі з росією став фактично неминучим. Так само як і те, що московська армія буде змушена покинути свою найбільшу військову базу у Південному Кавказі, що розташована у Вірменії в місті Ґюмрі, за 126 кілометрів на північ від Єревану. Більше того, через певний проміжок часу рф буде змушена тримати певний військовий контингент у своїх прикордонних регіонах, що означатиме додаткову ресурсну та мобілізаційну напругу для кремля.
У цьому контексті не можу не згадати колосальне погіршення відносин Азербайджану та рф. Зокрема, йдеться про збитий московитами азербайджанський літак, і про показове побиття російських журналістів, а за сумісництвом – резидентів московських фсб та гру. Чому показових? Бо їх всіх із «розфарбованими» обличчями було спеціально показано в залі суду перед десятками телекамер. Такі дії із агентурою інших держав випадково не відбуваються, Алієв та його оточення для цього повинно було дати вказівку.
Коридор, на якому так наголошував Трамп, є вкрай важливим. Не просто так на інформацію щодо нього вже різко відреагували Іран та Китай.
Радник Верховного лідера Ірану з міжнародних справ Алі Акбар Велаяті відреагував на ідею президента США Дональда Трампа про здачу коридору «Зангезур» в оренду на 99 років.
«Хіба Південний Кавказ – це нічийна територія, щоб Трамп міг її орендувати? Кавказ – одна з найчутливіших географічних зон у світі, і цей коридор не стане “коридором Трампа”, а перетвориться на могилу для його найманців», – сказав Велаяті.
За словами радника Верховного лідера Ірану, Тегеран завжди виступав проти створення коридору «Зангезур». Він підкреслив, що цей прохід змінить геополітичне становище регіону, а також спрямований на поділ Вірменії.
Велаяті додав, що Іран перешкоджатиме загрозі безпеці Південного Кавказу навіть без підтримки з боку росії. Він підкреслив, що вірменський народ також виступає проти цієї ідеї.
Проте поділ Вірменії не відбудеться, за умови зміни її геополітичного курсу. І якщо це зараз може здаватись фантастичним, то гляньте на відносини між США та Японією, згадавши при цьому Хіросіму та Нагасакі.
У чому ж полягає геополітична зміна регіону внаслідок цього коридору?
Економіка. Спрощений та максимально покращений транзит усіх товарів. В силу географічних особливостей, кращого в тому регіоні неможливо придумати;
Геополітика. Контроль над економічними процесами, можливість заведення контрольованих інвестицій дають змогу впливати на внутрішню політику всіх держав у регіоні. Вплив може бути як прямим, так і опосередкованим.
Війна. США будуть присутні в регіоні та захищатимуть і коридор, і свої інвестиції, і найголовніше – свої середньо та довгострокові інтереси. А це означає присутність там американських військ: чи то у вигляді регулярної армії, чи то приватних військових компаній (використання яких на міжнародному рівні зараз активно опрацьовується багатьма урядами, зокрема і в боротьбі за Арктику), чи у комбінованому. Наслідки цього неможливо переоцінити. Наведу один із найпростіших прикладів: там, де українські воїни чи московські окупанти мають можливість обстрілювати логістичні артерії, там у відповідного противника перерізається вся логістика.
5 червня 2025 року в Балтійському морі стартували щорічні масштабні навчання НАТО BALTOPS за участі 17 країн. У двотижневих маневрах, які очолювали Сполучені Штати, взяло участь близько 50 кораблів, понад 25 літаків і близько 9 тисяч військовослужбовців.
BALTOPS проводять уже понад пів століття, але вперше ці маневри стартували з німецького порту Росток. Офіційно навчання розглядались як можливість посилити взаємодію всередині Альянсу та водночас продемонструвати рішучість у стримуванні загроз. Проте стримування загроз за певних міжнародних обставин може легко перерости в блокаду Балтійського моря. Якщо буде потреба та бажання.
Мабуть, саме тому на болотах відбулись традиційне виття кремлівських упирів. московія, яка є єдиною з дев'яти прибережних до Балтійського моря країн, що не входить до НАТО, різко розкритикувала навчання, назвавши їх «провокацією».
З огляду на вищезазначений контекст, слово «провокація» можна замінити на «репетиція».
Впродовж останнього місяця Дональд Трамп дав наказ на переміщення двох ядерних човнів США. Формально – після чергових реплік погано закусуючого дмитія мєдвєдєва. Реально – як показник можливостей та нагнітання геополітичного тиску.
Додайте до цього вступ Швеції та Фінляндії в НАТО. Фіни зараз стали, до речі, особливо близькими до Вашингтона.
Додайте до цього позицію Пакистану, чий уряд рекомендував президента США Дональда Трампа на Нобелівську премію миру 2026 року за його «рішуче дипломатичне втручання і ключову роль в індійсько-пакистанській кризі».
Пакистанський Кабмін зазначив у соцмережах, що Трамп «продемонстрував велику стратегічну далекоглядність і видатні державницькі здібності», провівши дипломатичні переговори з Ісламабадом і Нью-Делі, що дозволило деескалувати ситуацію, а зрештою забезпечити припинення вогню.
Чому це важливо, запитаєте ви? Питання логістики через Азію та впливу на мусульманський світ. Саме Пакистан був однією із опорних точок для китайської дипломатії серед мусульман та в цілому в регіоні.
До вищенаведеного переліку можна додати вплив США на конфлікт між Камбоджею і Таїландом, відносини із Японією, Південною Кореєю, Австралією, складну ситуацію із Казахстаном, за вплив на який борються москва, Пекін, Анкара та ще чимало факторів. Проте і вже вищезазначеного достатньо для того, щоб я міг погодитись із певною гіпотезою, яку нещодавно озвучила одна дуже розумна людина в наших спільних обговореннях.
США зараз проводять геополітичну багатокомпонентну «ювелірну» роботу із формування петлі-зашморгу навколо росії. При цьому на етапі, коли зашморг буде готовий, то функціонал його використання буде набагато ширшим, аніж просто вплив на москву. По суті, формується багатоскладовий геополітичний мішок, який дасть змогу відсікти Китай від сировинних ресурсів московії. Зокрема й у випадку військових дій Китаю проти Тайваню чи, тим більше, військового протистояння між США та Китаєм. Прямого чи непрямого.
Водночас щодо московської війни проти України – формування такого геополітичного зашморгу є безумовно позитивним для нас. Але, на превеликий жаль, це зовсім не означає, що будуть відбуватись прямі дії для перемоги України.
Перемога України над ресурсно переважаючою московією можлива або за умови участі на нашому боці військових НАТО (що поки є неможливим і навіть не обговорюється), або за умови отримання ЗСУ високотехнологічної переваги на московською окупаційною армію, або за поєднання обох умов.
Технологічна перевага гіпотетично є можливою, за умови передачі нам сучасного західного озброєння, насамперед американського. В потрібній кількості. Але цей варіант зараз неможливий та значною мірою ілюзорний.
З огляду на те, що зараз відбувається в США, Європі та зокрема Польщі, нас готують до продовження війни. Зокрема, до ескалації. І в цих умовах відбувається масштабна підготовка США та Європи до того, щоб Україна не впала під московським натиском.
Про це свідчать домовленості про передачу зброї зі США, за яку платитимуть держави Європи. Окрім того, президент США Трамп вже задіяв передачу Україні певного озброєння завдяки президентському механізму PDA. Йдеться про швидкісну передачу саме тих видів озброєння, які необхідні нам для повітряного захисту та ведення ефективної оборони.
З геополітичної точки зору, не існує жодного гравця, який був би зацікавленим у швидкому завершенні війни путінської армії проти України. Тому я майже повністю впевнений, що зустріч на Алясці не завершиться навіть замороженням війни, не кажучи про встановлення миру.
Диктаторський режим путіна зацікавлений у продовженні війни як в силу геополітики, так і внутрішньої ситуації. Саме завдяки окупації Криму та створенню так званих «лнр-днр» руками фсб-шного спецслужбіста Стрєлкова-Гіркіна кремль зміг в 2014 році переключити увагу свого населення на зовнішнього «страшного» ворога – український народ. Якщо ми глянемо на тенденцію, то до 2013 року включно на московії наростали протестні настрої проти путінського режиму. Зокрема, кількість протестувальників на Болотній площі постійно зростала. І ця чітка тенденція вже в середньостроковій перспективі становила загрозу для путіна і ко. Зрештою антипутінськими протестами могли скористатись сусідні кремлівські вежі – чи та, в якій жив Нємцов, чи інша, в якій жив Навальний.
Поки йде війна, путін продовжує знищувати найбільш активний потенційний протестний актив, успішно зазомбувавши його за допомогою пропаганди «соловйових-скабєєвих» на війну проти українців.
Захід, особливо США, зацікавлені в поступовому ослабленні росії, зокрема на час формування вищеописаного зашморгу. Крім того, саме через війну рф проти України Вашингтон зміг переключити Європу на свої енергоносії. Що остаточно було закріплено угодою між Дональдом Трампом та Урсулою фон дер Ляєн.
Китай категорично не зацікавлений у програші рф, проте слабкість путіна йому є вигідною. І з точки зору використання ресурсів рф, і з точки зору стратегічного повернення тієї частини рф, яку Китай називає історично своєю.
Влада Зеленського і його ефективних 5-6 менеджерів не зацікавлена у закінченні війни, адже воно не просто створить передумови для втрати влади Зеленським. Але й порушить величезну кількість питань, які наслідково можуть обернутись для Зеленського та зелених слуг неукраїнського народу тюремними термінами із конфіскацією майна. Або навіть і знайомства із роботою українського аналогу Моссаду. Яким би фантастичним не здавалось вищезазначене, насправді з точки зору аналізу всі необхідні передумови для реалізації такого є. І запит від українського народу також. Проте здійснити такі речі, не будучи організованими, українці не зможуть. Чим далі, тим більше питання організованості українців стає питанням нашого подальшого виживання як окремого етносу в буремному вирі історії.