«Революція на картоні»
Моє ставлення до «картонної революції» у кількох тезах, якщо це і справді актуально...
Новітня історія нашої країни має певну циклічність, що говорить лише про одне – справа, яка починається, так і не доводиться до кінця. А не доводиться до кінця тому, що у певних подій є причина, але немає чіткої і правильної мети, заради чого все відбувається. І знову абсолютно всі пасіонарні зусилля народу поглинає ентропія нашої реальності. Напевно це карма нашої землі і нашого народу. Далі докладніше.
1990 рік. Революція на граніті. Ініціатор – студентська молодь київських вишів. Протест проти свавілля влади і комуністичного тоталітаризму. Конкретна мета – зняти прем’єр-міністра УРСР Віталія Масола. Локальної мети досягнуто. Але система швиденько делегує на це місце іншого свого висуванця.
2004 рік. Помаранчева революція. Протест проти влади та її передвиборчих маніпуляцій. Народ через низку драматичних подій приводить до влади Віктора Ющенка. Загальна ейфорія від успіху скоро змінюється розчаруванням народу і черговими політичними іграми, в результаті яких відбувається відчутний «відкат назад» і дискредитаційна кампанія в олігархічних ЗМІ на адресу «Народного Президента».
Нарешті, Майдан 2014 року. Народ відверто постає проти влади «кримінального пахана», якого міцно тримає в узді московська кліка. Янукович зриває рух країни до Європейської спільноти – і це стає останньою краплиною у чаші терпіння народу. Далі – діюча сцена на Майдані, побиття студентів, ланцюгова реакція в народі, трагічні події протистояння з владою, Небесна Сотня (більше 100 загиблих), і зрештою початок війни на Сході, яка триває дотепер.
О так, я забув сказати, що ми отримали нового Президента України Петра Олексійовича Порошенка, можливо, найдосвідченішого і найхитрішого гравця Системи. Тієї Системи, яка панує донині, контролюючи все: фінанси, суди, силові структури і головне – інформаційний простір України.
І нарешті 2019 рік. Це теж була революція! Велика Олігархічна революція, коли найбагатші люди цієї країни об’єднали свої інформаційні ресурси з метою вийти з тіні одіозних політиків і почати керувати країною, не прикриваючись «фіговими листками» якихось політичних програм.
Для цієї революції мав з’явитися лідер – аполітичний, прагматично-цинічний, позбавлений будь-яких національно-патріотичних ілюзій. Що називається, людина зі сторони. У результаті недовгих пошуків серед того, що вже встигло набути стовідсоткової впізнаваності серед українців, була обрана кандидатура нинішнього Президента. Далі – чіткі й технологічні кроки: максимальна актуалізація «Кварталу» через ЗМІ, створення серіалу «Слуга народу» і нищівна дискредитація Порошенка як президента.
Починається те, що я ще 6 років тому назвав «епохою кварталізму» – клоунада у владних структурах, епоха політичних відосиків, засилля в інфопросторі агентів культурного впливу (так я називаю нинішніх поп-артистів), і звичайно ж, тотальне засилля ржачно-розважальних програм на всіх телеканалах.
Хай вас не вводить в оману офіційна «боротьба з олігархами» при владі – це все так зване шоу задля великого переділу державного бюджету між своїми. А згодом – «велике будівництво», яке дехто називає іншим словом, нові дороги і нові нескінченні шоу у всіх великих містах України.
А далі – все дуже логічно. За поребриком швидко зрозуміли: більш дилетантської і непатріотичної влади в Україні годі чекати: Україна, готова до вторгнення і до зустрічі окупантів «хлібом-сіллю».
Що було далі, ви бачили і знаєте. Україна встояла не завдяки, а всупереч всьому. Тому що навіть кілька років тотальної демотивації і антипатріотичного рейваху в радіо і телеефірі не зломили патріотичного духу українців. Вони й дали відсіч ворогу в найдраматичніші перші місяці
війни.
Здавалось би, що може бути страшніше за війну: масові втрати воїнів, загибель мирного населення, величезні потоки міграції населення, руйнація енергосистеми України. Але ж ні – ввімкніть ваші телевізори і подивіться на цю вакханалію розважальних шоу, сотні вдоволених облич, жахливих реклам із віртуальними казино та іншими шахраями. І ви зрозумієте, що навіть ядерний попіл на наших вулицях не спинить торжество цієї Системи, яка нині модерується людьми, що перебуваються десь на світових курортах Європи і Азії.
Вибачте, я ще забув згадати про величезну кількість патріотичних роликів на наших телеекранах, які нині «працюють» все гірше, – а тому що буквально встик із ними іде реклама заробляння швидких грошей, а також демонстрація задоволених мармиз «зірок телеефіру». Як тут пройнятись справжнім патріотизмом?
Ну, а тепер ближче до останніх подій з молодіжними акціями. На вулиці Києва і Львова вийшли якраз ті, хто останні роки виховувася на всьому тому розважально-пропагандистському крінжі, який в адекватних людей викликає лише огиду.
Знаючи не з чуток про масову аполітичність студентства і його необізнаність із тонкокощами і особливостями політичних структур, на кшталт НАБУ чи САП, я б не став стрибати від захвату. Понад десять років свого життя я віддав викладанню різних дисциплін. Тож, перша думка, яка прийшла до мене: в країні почалися якісь важливі процеси, в яких зацікавлені певні політичні сили.
З усього видно, що домовитися мирно між собою не вдалося, отож вирішено іти звичним шляхом – підключати маси, розганяти рівень емоцій до найвищих градусів. Звідси, до речі, оте засилля матюкливих слів і виразів на плакатах. Не інакше, як хтось підказав цим молодим людям, якою мовою треба говорити з нинішньою владою. Бо іншої мови вона, напевно, вже не здатна чути.
Отож, те, що не вдається вирішити за довгими столами владних кабінетів, часом вирішується за допомогою отаких от «Дадзибао» на картоні. Невипадково в голову прийшла аналогія з китайською газетою великих ієрогліфів, яка в часи активності руху хунвейбінів використовувалася для друку пропагандистських лозунгів, або простих меседжів. А як це зручно для світових ЗМІ – просто фіксуєш на камеру картинки і транслюєш. І все, не треба ніяких барикад чи палаючих шин. Увесь світ бачить! Як на мене, геніальна вигадка якогось чергового кмітливого політтехнолога!
На жаль, ми ніколи не дізнаємось прізвищ цих геніальних «режисерів», як і не дізнаємось найближчим часом імена зацікавлених осіб. Але технологічно ставка робиться на одне – більше емоцій, більше хаосу, більше «праведного» гніву. Коли емоції вирують – розум відпочиває! А коли розум відпочиває, можливо все.
Не виключено, що когось із цих прекрасних і наївних дітей уже вибрано для сакральної жертви, можливо, чийсь тато чи брат на фронті, почувши жахливу новину, може прихопити пару-трійку побратимів із повним боєкомплектом і приїхати на Банкову, щоб помститися за невинну кров...
А далі... Не буду передрікати, що може бути далі. Але в постах розумних людей із фронту вже відчувається серйозна напруга. Вони там, змучені, позбавлені відпочинку і ротацій, бачать на вулицях юрби «ухилянтів» (а вони все бачать саме так!), які вчора інспірували мітинги проти Ірини Фаріон, а сьогодні майже з тими ж висловами протестують проти свавілля влади. І байдуже, що це зовсім різні речі! Технологічно це робиться так.
Молодь не можна судити за прояв пасіонарності, бо молодь у всі часи була така: легка на підйом, ініціативна, довірлива і залежна від хімії власного тіла. І той ендорфін, який зараз вирує у їхніх артеріях, цілком виправданий. Це кайф, коли поруч твої друзі і вас багато, коли можна разом скандувати і кричати, зокрема всілякі непристойності. І байдуже, кому вони адресовані – руському кораблю чи вищому українському посадовцю. Бо від таких дій додається ще й адреналін, а життя набуває особливого змісту.
І, можливо, хтось, сидячи на теплих диванах, просто заздрить цим молодим людям, які свято вірять у те, що вони роблять історію – з картонками в руках, на яких виписані їхні емоції. Тільки от заради чого все це?! Адже жодного разу це не принесло жодної реальної користі у поступі країни до цивілізованого шляху розвитку. Що буде цього разу – побачимо, коли розвіється дим і стане видно все ясніше.
Натомість, як співається в одній пісні: «Є і нам про що згадати!»
Про автора:
Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.