Брюсельські бюрократи організували «Тиждень без мови ворожнечі»
У межах цього тижня Рада Європи проведе понад 18 семінарів на такі теми, як «боротьба з мовою ворожнечі в ЗМІ та онлайн, сексистська мова ворожнечі», а також «навчальний візит», організований Відділом сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та самовираження і статевих характеристик.
Тематика заходів дає нам уявлення про те, що Брюссель вважає мовою ворожнечі. 
По суті – це ще один зловісний проект, спрямований на придушення інакомислення та несанкціонованих думок.
А на практиці – мозковий штурм щодо способів, за допомогою яких Брюссель прагне контролювати будь-які наративи, особливо в соціальних мережах.
Іншими словами, будь-яка незгода з гендерною ідеологією має бути придушена, якщо не криміналізована.
Друзі. Свобода слова є фундаментальною частиною прав людини та має вирішальне значення для того, щоб суспільство залишалося вільним.
Слова ніколи не можуть бути насильницькими.
Єдине, що вони можуть поранити, – це почуття.
На відміну від завдання реальної шкоди комусь, заподіяння образи є цілком суб’єктивним.
Єдиний, хто може це довести, – людина, яку образили.
І крапку в цьому має ставити суд.
Стверджувати протилежне не лише нещиро, але й небезпечно.
А розпливчасте визначення «мови ворожнечі» можна використовувати для будь-чого, – від критики наслідків масової міграції до твердження, що жінки не можуть мати чоловічі статеві органи.
До речі, в Україні цим займається Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на чолі з Ольгою Герасим’юк.
Як зазначено у нещодавньому звіті MCC Brussels, ЄС витрачає 649 мільйонів євро з коштів платників податків на «дослідження» та протидію мові ненависті та дезінформації.
Автор звіту, доктор Норман Льюїс, зазначає, що кошти, витрачені на 349 проектів, на 31% перевищують витрати ЄС на дослідження раку.
Одним із найбільш тривожних проектів, визначених у звіті, є використання систем штучного інтелекту для моніторингу та цензури «проблемного» контенту, а також «навчання» користувачів, особливо молоді, виявляти, протидіяти «мові ненависті» та повідомляти про неї відповідні структури.
В Україні вже давно діють подібні фактчекінгові організації, які більше уваги приділяють не московській пропаганді, а мові незгодних з гендерним божевіллям.
Цілком очевидно, що ця кампанія проти мови ворожнечі насправді є замахом на свободу слова.
Брюсельські бюрократи розглядають свободу слова як одну з найсерйозніших загроз поширенню своїх глобалістських, постліберальних та гендеристських меседжів.
Саме тому вони відчувають потребу створити величезний апарат цензури, аби придушити незгодні думки, де б вони не з’явилися.
«Тиждень мови ворожнечі», звичайно, солодкоголосо розповідає про захист демократії та боротьбу з дискримінацією. Але він по суті спрямований більше на запровадження цензури, ніж на те, щоб зробити світ, онлайн чи офлайн, безпечнішим місцем.
Якби ліваки, які засіли в Раді Європи, справді хотіли протидіяти ненависті, вони би заохочували до більшої свободи слова.
Єдиний спосіб відучити від мови ненависті та захистити правду – це дозволити найсуперечливішим думкам транслюватися відкрито та ретельно спростовувати їх в публічних дискусіях чи суді.