«Біле та чорне» у Софії Київській

То є історія про те, як донька знайшла та реставрувала пошкоджені під час наступу московитів в Ірпені живописні полотна свого батька, а нині влаштувала велику виставку.

Отже, третього липня у самому серці щотижнево обстрілюваного московитськими ракетами і дронами Києва – в галереї «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» – відкрилася велика персональна експозиція самобутнього українського художника Генрі Миколайовича Ягодкіна «Біле та чорне». 

Філософську концепцію виставки окреслюють так: народжуючись, ми «приходимо» зі світла, проживаємо чорно-білі смуги, а наприкінці – «йдемо» у сяйво буття...

«Я ВІДНАЙШЛА КАРТИНИ, КОЛИ БАТЬКА НЕ СТАЛО»

– Буквально в той момент, як 2023 року тато, Заслужений художник України, професор кафедри живопису Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, пішов у вічність, я зрозуміла: треба робити виставку його творів. Велику, – ділиться сокровенним донька, магістерка живопису, членкиня Національної спілки художників України Тетяна Ягодкіна. – Для мене важливо було представити найширший спектр творчості мого батька. Шукала відповідну залу. І раптом, абсолютно випадково, з’ясувала, що тато, попередньо, буквально тижні за два до відходу у вічність, вже домовлявся щодо проведення виставки саме в Софії Київській. Я не знала про ці плани. З’явилося відчуття, що Генрі Ягодкін невидимо, але точно мене спрямував. Тож пошуки локації завершились. Звичайно, обрала Софію Київську. З дирекцією все узгодили. Для облаштування виставки «Біле й чорне» нам надано три зали, що містяться поруч, за що я дуже вдячна, оскільки це дозволило трикратно розкрити творчість батька. 

Перша зала: ранні роботи (студентський та постстудентський періоди 1970-80 років). Дуже чисті, відкриті, відверті. Легкість сприйняття, широкий, сміливий і водночас мрійливий живопис, натхненний красою та людьми Київщини, й, зокрема, міста Ірпеня. Пейзажі, написані в Ірпені, де жив батько, річка Ірпінь, місто Ірпінь, люди Ірпеня.

Я знайшла ці картини, вже коли батька не стало. Оглядала його будинок в Ірпені, а там виявилося стільки художніх скарбів! Ми дістали з-під завалів та реставрували полотна. Тому що під час московитської окупації у сад біля будинку прилетів снаряд, вікна вилетіли, дах протікав. На момент жорстких військових дій ми всією родиною перебували в Польщі, пізніше повернулися і врятували роботи. 

Відтак утворилася виставкова експозиція у першій залі, яку називаємо між собою «Молодий», оскільки картини створені у період молодості Генрі Ягодкіна. Там є й портрет, де батькові 20 років, який мені дуже подобається. Я щаслива, що він зберігся. 

Друга зала – відображення зрілого періоду життя художника, коли творчість зумовлена не стільки емоціями, скільки аналітичним переосмисленням світу та історії України. Це твори 1990-2000 років з трьох масштабних циклів: «Кримська серія» – квіткові натюрморти на тлі атмосферних південних пейзажів України, символічно-філософські картини-пастелі «Веди» та низка творів про життя і філософію Григорія Сковороди – «Сковородіана» (яка загалом нараховує понад 100 картин). Роботи дуже різні. Є побутові: як народився, мандрував, спілкувався. А є наскрізь міфічні з переосмисленнями та асоціаціями між теперішнім, минулим і майбутнім. Зв’язок часів.

Третя зала розділена на дві частини: чорна й біла. Чорна сторона – це картини останніх років, присвячені повномасштабній війні. Живописні роботи писав ще в Україні, а виконані пастеллю писав у Польщі в період виїзду нашої родини. Там батько створив цілу серію емоційно дуже важких робіт. На полотнах – і філософія, й осмислення тисячоліть української історії. Знову ж таки, на виставці представлена лише частина робіт. Це чорна сторона. 

А біла – промовляє нам про світло, в яке батько пішов і де зараз є. Я створила невеличкі інсталяції з палітрою і фарбами. І хоча ми не знаємо, що є насправді у потойбіччі, але в наших уявленнях фігурує світло і білий колір. Тому й виникла біла інсталяція та роботи, які тато не встиг завершити, зробив лиш перші рисунки. Є окрема серія про Трипілля: частина написана, а частину бачимо в початковому вигляді… Біла сторона – незавершені картини. Перші начерки на білому полотні, які навіки назавжди залишаться без кольору...

НЕ БУВ ПУБЛІЧНОЮ ЛЮДИНОЮ

Генрі Миколайовича Ягодкіна називають літописцем у живописі, майстром реалістичного та символічного живопису.

Народився 1952 року у Тростянці на Сумщині. Навчався в республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка та Київському державному художньому інституті (майстерня професора, Народного художника України О. Лопухова). Довгі роки постійно удосконалював творчі навички.

Епохальний факт: Генрі Ягодкін 2000 року створив декоративно-монументальний розпис «Купальська ніч» у приміщенні столичного готелю «Прем’єр-палац».

Від 80-х років брав участь у численних всеукраїнських та закордонних виставках (Франція, Велика Британія, Німеччина, Китай) та й пересувних у Києві, Сумах, Ромнах, Конотопі, Глухові, Шостці… 

Оскільки усі в родині Ягодкіних – і дружина, Ганна Носенко-Ягодкіна, і донька, Тетяна Ягодкіна, і зять, Геннадій Титов, – художники, то влаштовували чимало спільних виставок. Зокрема, 2018 року – виставку живопису у Вишгородському державному історико-культурному заповіднику, та у провідних виставкових залах столиці.

– Складно пригадати фіксований момент, коли батько передав мені потяг до художнього мистецтва, – розмірковує Тетяна Ягодкіна. – Я жила в мистецтві живопису з самого дитинства і живу досі. Пригадую, що змалечку лише зрідка малювала принцес чи звіряток, натомість майже одразу взялася відображати натюрморти. Тато розповідав, що просто приглядався до того, як у мене триває занурення у процес творчості та спрямовував у професійне русло. Зрозуміло, що я вступила до художньої школи імені Тараса Шевченка, а згодом навчалася в Академії. Коли стала дорослою, усвідомила, що від самих початків органічно перебуваю в художньому потоці. Мені пощастило, що мої внутрішні нахили співпали з професійними. Дуже вдячна батькові за першопочатки. Працелюб, він творив щоденно, поспішаючи реалізувати ідеї, що приходили до нього. Не був публічною людиною. Найбільш змістовний час для нього – робота у майстерні. Єдине, на що відволікався, це виховання та робота зі мною, за що я безмежно вдячна.

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди, Генрі Миколайович Ягодкін був також активним діячем «Мистецької світлиці» – об’єднання художників Сумщини, що проживають у Києві. 

– У цьому контексті варто згадати його потужну серію картин-ілюстрацій до праслов’янського епосу «Свято-Руські Веди. Книга Коляди», – вважає мистецтвознавця, засновниця «Мистецької світлиці», землячка Валентина Роменська ( Єфремова). – Сюжети міфологічні, а форма втілення – декоративна, філософсько-символічна. Не меншої уваги заслуговують також історичні цикли «Вперед, слов’яни», «Зелені свята», «Весняний Ярило», «Подяка живим», де вирує позитивна енергетика, сила духу українського народу, міцні основи його родоводу… Генрі Ягодкін – мандрівник у часі. Причому він не просто перегортав сторінки української історії – він знав й пам’ятав подробиці яскравих і знакових подій, які сформували самобутність і неповторність українського етносу. Зі скрупульозністю історика занурювався в історичні факти, глибоко осмислюючи зміст втілюваних ним на полотні художніх образів…

Надзвичайно приємним і знаковим був сам факт присутності на відкритті виставки «Чорне і біле» Іванки – юної онуки Генрі Ягодкіна. Отже родина українських художників має всі шанси проростати у мистецькому майбутті України.

ПОСТСКРИПТУМ

До 10 серпня включно всі охочі мають нагоду побачити 70 вражаючих полотен, чимало з яких віддзеркалюють внутрішній стан українців і в дні нинішньому, й у століттях та тисячоліттях. 

Літо і жага життя перемагають найтемніші реалії війни. Це також фактори і дії, які допомагають нам, українцям, вижити і жити на рідній, Богом даній землі.