Михайло Білинський: морський міністр і батько морської піхоти УНР

«Миколаївські морпіхи продовжують ефективно знищувати артилерію та піхоту противника на Донбасі» –  регулярно таку інформацію читаємо ми в новинах від ОТУ «Луганськ». Йдеться про славну 36 окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. І так є – наші морпіхи направду великі молодці, що без жалю й сумніву дають прочухана москалям на всіх фронтах, де їм доводиться воювати: не тільки на морі, а й на суші, зокрема й на Курщині (на території ворога!). Символом 36 окремої бригади морської піхоти є бойовий дракар, аналогом якого на теренах України була лодія, якою наші звитяжці ходили як річками, так і морем. Днями Україна відзначала День Військово-Морських Сил Збройних Сил України, до речі. Три хвилі під бортом дракара на шевроні 36 ОБрМП символізують рангові відзнаки контрадмірала Михайла Білинського, який є оборонцем бригади. Тож хто такий Михайло Білинський? Український військовий діяч, контрадмірал військово-морського флоту УНР. Його вважають батьком морської піхоти УНР, а тому і Збройних Сил України.

Хоча є дані, що Михайло Білинський народжений в листопаді, флотські документи фіксують дату 12 липня 1883 року в селі Драбове‑Барятинське (нині Черкаська область), у родині священника Івана Іасоновича Білинського. Тому так і будемо вважати. Хоча є й дані, що народився таки у родині заможного селянина, ба більше – зі спадковим дворянським титулом. Майбутній офіцер закінчив Полтавську класичну гімназію, а відтак Інститут східних мов у москві та Морську школу. Після випуску служив на Балтійському флоті юнкером, отримав численні відзнаки. 1916 року отримав флотське звання мічмана. В час більшовицького перевороту 1917 року мічман Білинський був помічником командира 2-го Балтійського флотського екіпажу. Із серпня 1917 року проводив українізацію на Балтійському флоті – долучився до Українського військово‑морського революційного штабу та посприяв тому, що на кораблях піднято було українські прапори.

Наприкінці 1917 року Білинський прибув до Києва, де активно включився до організацій Секретаріату та Мінмору, тобто Генерального Секретаріату Морських справ УНР. Спочатку як директор контрольного департаменту, а з квітня до грудня 1918 року – начальник Головної військово‑морської господарчої управи під Центральною Радою й Гетьманом Скоропадським.

Після повалення Гетьманату, 26 грудня 1918 року він призначається міністром морських справ Директорії УНР, а одночасно отримує звання контрадмірала від Симона Петлюри. Саме за очільництва Білинського були підняті національні прапори в Севастополі: він наказав В’ячеславу Клочковському, командувачу Чорноморським флотом Української Держави, головному командиру портів Чорного і Азовського морів, розгорнути українські військово‑морські прапори на кораблях Чорноморського флоту. Білинський здійснив правове врегулювання флоту. Зокрема, 11 січня 1919 року видав «Закон про гардемаринську школу», відкриття її в Миколаєві і подальше переведення до Кам’янця‑Подільського. Розробив нормативну структуру Міністерства та Морського Генерального штабу із відповідними управліннями. Видав «Закон про флот», який передбачав батальйонний склад, авіацію та морську піхоту, а також перейменування кораблів у символічні українські назви. Головною ж заслугою було формування морської піхоти: за його сприянням почали організовуватися підрозділи, зокрема гуцульський полк морпіхів, комплектований зі сплавщиків та моряків з Австро‑Угорщини, що згодом став ядром дивізії морської піхоти УНР.

У квітні 1919 року Білинський залишив уряд. Протягом 1919–1921 років очолював дивізію морської піхоти, потім Морський Генштаб і навіть Міністерство внутрішніх справ (з травня 1920). Загинув 17 листопада 1921 року в бою під Малими Міньками на Житомирщині: важкопоранений, воліючи не потрапити в полон, підірвав себе. Така коротка біографічна нота контрадмірала Михайла Білинського.

Але який маємо історичний контекст?

Буремний 1917 рік. І кожен, хто вважав себе українцем і розумів важливість об’єднання навколо української справи і побудови власної держави, долучався. А насамперед важливо було сформувати міцну і згуртовану громаду. Пам’ятаймо формулу успіху – свій до свого по своє! Тоді громада сильна, коли кожен її ланцюжок працює, коли кожна ланка міцно з’єднана з сусідніми.

Отож, Секретаріат морських справ з’явився 22 грудня 1917 року, а вже 9 січня 1918 року його реорганізували в Міністерство. Чим займалося міністерство морських справ? Морське міністерство опікувалося такими речами:

- портова інфраструктура;

- берегова охорона;

- організація флоту;

- організація морської піхоти;

- лоцманські функції, охорона водного простору і морського периметру, який належав Україні.

Це відображало загальний процес формування державних органів УНР – від Секретаріатів до міністерств, що мав на меті централізоване управління в умовах державотворення. З весни 1918 року, коли утворилися міністерства, штаби, відомства, управління, почались події іншого рівня. Спочатку були розроблені штати нової армії і нового флоту. А потім дійшло, звичайно, і до формування військових частин, з’єднань, екіпажів кораблів, які потім відіграли важливу роль у боротьбі за незалежність 1918-1921 рр. Українізація флоту стимулювала формування національних команд і державних інституцій, що унормовували діяльність у військово‑морській сфері. Міністерства стали ареною реалізації політики державної самостійності, де видання законів – як-от «про флот» або «прапори» – засвідчили факт переходу від часткових автономій до системного управління. Якби не Білинський, ймовірно чи вірогідно, але морську піхоту тоді б не було створено. Маємо собі зафіксувати це в пам’яті – яка роль Михайла Білинського в історії і що він зробив для Українського війська. 

Виділимо так:

1. Суверенний символізм – прапори, назви, традиції кораблів були не просто ідентифікаторами, а елементами державного суверенітету.

2. Юридична база – закони захищали право власності на флот, регулювали верфі, підготовку кадрів, закріплювали державні функції.

3. Кадрова незалежність – через підготовку офіцерів, моряків, морпіхів створювали власний фаховий корпус, незалежний від Росії чи інших держав.

4. Міжнародний статус – юридичне оформлення флоту дозволяло претендувати на визнання за кордоном та у світовому порядку.

5. Стійкість державності – навіть в умовах втрати портів (Антанта, Денікін), сформовані структури флоту дали змогу переорієнтувати ресурси на морпіхів.

Михайло Білинський був не просто чиновником – він став центральною фігурою морської державності УНР. Через законотворчість, кадрову підготовку й українізацію він створив підґрунтя для національних військово‑морських сил. Міністерство морських справ стало взірцем того, як зрошувати державну ідентичність через структури, органи та закони. І хоча УНР програла у військовій боротьбі, спадщина Білинського й досі є фундаментом сучасних Збройних сил України, зокрема її Воєнно‑морських сил і морської піхоти. Завдяки Білинському (і взагалі УНР) ми маємо ґрунтовну основу, форпост, ідеологічну базу, що підживлює наші сучасні ЗСУ. Нині маємо бригади які носять імена великих полководців і героїв минулого. Так само є бригада імені Білинського. Це історичні підвалини, на яких ми можемо і маємо зростати. Білинський був досить успішним військовим і направду видатним топ-менеджером. Його життя, яке поклав на олтар української незалежності, завершилося трагічно. Але загинув як герой. Білинський – одна з чільних постатей великої війни за незалежність України. І зараз ця війна триває. І ворог той самий.