Джордж Орвелл і Україна: письменницький погляд на наш прекрасний новий світ

1947 рік. Американські військові, що стоять у Західній Німеччині, перехоплюють незвичний вантаж – тираж книг незнайомою їм мовою. Вирішивши, що мова може бути зрозумілою радянським солдатам репатріаційної місії, віддають книги їм. Книжку англійського автора Джорджа Орвелла, виданою українською мовою, ті визнають (звичайно ж!) пропагандою, а весь наклад вилучають. Та частина примірників усе ж потрапила до рук українців, яких тоді на німецьких землях було понад 100 тисяч. Те видання стало першим перекладом у світі казки, яка згодом принесла всесвітню славу письменникові Джорджу Орвеллу.

Сьогодні ім’я Джорджа Орвелла стало символом спротиву тоталітаризму, брехні як державної політики та знищення особистості в ім’я ідеології. Але для українців Орвелл – не просто письменник-класик XX століття. Його бачення радянського союзу, розвінчання міфів про «соціалістичний рай» і пророчі слова про владу, що підміняє реальність, набувають у сучасному світі, та зокрема в Україні, особливої ваги. Фактично художній світ Орвелла став реальністю. Це якраз той випадок, коли література виконала свою прогностичну функцію.

Хто такий Джордж Орвелл? 

Джордж Орвелл – псевдонім англійського письменника і публіциста Еріка Артура Блера. Народжений 25 червня 1903 року у Британській Індії, він здобув освіту в Англії, працював колоніальним офіцером у Бірмі, пережив розчарування в імперській політиці, воював на боці республіканців у громадянській війні в Іспанії та став – сам на те не претендуючи – одним з найцитованіших політичних мислителів ХХ століття. Сталося це постфактум, хоч, наприклад, термін «холодна війна», як і деякі інші політологічні поняття, що увійшли в широкий ужиток вигадав саме Орвелл у своїх текстах. Його життя – це шлях від романтика-соціаліста до глибокого критика всіх форм диктатури, передусім – радянського комунізму. Прикметно, що Орвелл з самого малку знав, що буде письменником. А те, що в елітній приватній школі (Ітонський коледж) його наставником був Олдос Гакслі, відомий фантаст, знаний у світі насамперед своєю антиутопією «Прекрасний новий світ», додає цій деталі важливий акцент.

Два найвідоміші твори Орвелла – «Колгосп тварин» (1945) та «1984» (1949). «Колгосп тварин» – політична алегорія, в якій тварини на фермі скидають господаря, щоб побудувати рівноправне суспільство. Але незабаром свині перебирають владу, стають новими тиранами й вводять девіз: «Усі тварини рівні, але деякі – рівніші за інших». Це пряма сатира на більшовицьку революцію та сталінізм. «1984» – роман-антиутопія про світ, де Великий Брат бачить усе і всіх, де мова зведена до «новомови», кожен рух і думка контролюються, а історія переписується щодня. Це про систему, в якій правда стає злочином, а мислення – ризиком. срср у творі – не копія, але явне джерело натхнення для образу «Океанії».

Чому ж ми згадуємо про Орвелла і чому він важливий для нас сьогодні? Український слід в орвеллівському світі – не випадковий. Письменник не просто критикував срср, він системно викривав замовчування Голодомору, брехню про внутрішні реалії радянської імперії, поширювані у західній пресі через тогочасні рашатудей та співучасть західних інтелектуалів у легітимації сталінського режиму. Орвелл не зміг залишатися осторонь, коли світ мовчав про мільйони жертв. На відміну від інших відомих інтелектуалів, які лицемірно (а хто й щиро) вихваляли сталінізм. Саме тому в 1947 році видання перекладу «Колгоспу тварин» українською мовою для таборів переміщених осіб у Західній Європі не стало випадковістю. Автору важливо було не лише поширити книги, а й сказати своє слово про моральну реабілітацію українців, яких світ часто сприймав крізь радянську пропаганду. І цим хибує умовний захід і дотепер. Історія цього перекладу – унікальна. Книга вийшла накладом близько 2 тисяч примірників у мюнхенському видавництві «Прометей», а передмову Орвелл адресував українським читачам.

Хоч найбільше перекладів Орвелла було здійснено після відновлення незалежності України, але перед вторгненням росії в Україну (2014) інтерес до Орвелла стрімко зріс. Його тексти знову стали дзеркалом – не тільки минулого, але й теперішнього. Мова ненависті, маніпуляції правдою, викривлена історія – усе це продовжує бути зброєю в руках новітньої імперії зла – москви. Сьогодні українці і люди у всьому світі читають Орвелла як союзника у війні за реальність, за ідентичність, за правду. Його твори стали частиною шкільної програми, предметом публічних обговорень і культурного осмислення. Орвелл – це не лише про літературу. Це про моральний вибір у часи, коли брехня підноситься як чеснота, а тиранія прикривається гаслами «миру» й «єдності». Для України його слово звучить особливо гостро – як застереження і як підтримка.

Але постать Джорджа Орвелла в наш час – це не просто літературний символ. Це мислитель, який ще у ХХ столітті діагностував хвороби цивілізації, що лише тепер набувають своєї завершеної, гранично деструктивної форми. Його твори – це пророцтво, яке збувається у наші дні – передусім для України, але не тільки для неї. Орвелл показав, як тоталітарна система знищує народ – не тільки шляхом масової фізичної розправи, а й повільним розчиненням ідентичності: через нищення мови, пам’яті, культури, роду, статі, свободи в думці. І це пряма антитеза націєтворенню. Нація, за своїм сутнісним визначенням, – це спільнота, об’єднана історичною пам’яттю, мовою, землею, традицією і кровною спадкоємністю. Але тоталітаризм не може існувати поруч із таким типом єдності. Він прагне стерильного, безнаціонального, легко керованого «громадянина світу», позбавленого коренів, статі, родини й Бога. Саме тому Україна – як жива нація з трагічною, але нескореною історією – завжди була мішенню для імперських режимів, і саме тому нинішня рф, спадкоємиця срср, воює не просто за території і ресурси – вона веде війну на знищення українства як явища. Орвелл неодноразово натякав, що майбутнє диктаторських режимів – не лише в контролі, а й у переплавленні людини в безлику масу, а отже – і в ліквідації націй як природних і духовних одиниць буття. Пригадаймо тексти, що ми знаходимо у антиутопії «1984»:

- штучну одномовність (новомову), яка знищує глибину мислення – а отже, і історичну пам’ять; 

- переписану історію, де минуле змінюється щодня під потреби теперішнього режиму; 

- уявного ворога, якого вигадує влада, аби тримати народ у страху; 

- систему контролю, в якій навіть родич доносить на родича; 

- знецінення сім’ї, статі, кохання, бо вони загрожують лояльності до держави; 

- стерильну культуру без змісту, де мистецтво створюється машинами для «піпла»; 

- програмоване суспільство, яке вже не бореться, бо навіть не знає, що є альтернатива. 

Чи не це ми бачимо сьогодні в гібридному симбіозі неототалітарних режимів – таких, як рф, КНДР і частково Китай (хоч у країні диктатора Сі книжки Орвелла вільно продаються сьогодні) – з глобалістичними експериментами «ліберальних демократій» Заходу, де розчинення ідентичностей уже відбувається добровільно, під прапором «прогресу»?

Але важливо нам інше. Україна – одна з небагатьох націй у Європі, яка має живу пам’ять про реальне втілення антиутопії Орвелла: Голодомор, Сандармох, розстріляне Відродження, КДБ, репресії, цензуру, мовну політику. Наш народ – не просто свідок, а жертва і водночас переможець. Тому в Україні Орвелл читається не як художник фантастики, а як близький свідок, певною мірою союзник у духовній боротьбі. Він писав «Колгосп тварин», бо зрозумів: імперія зла – це не абстракція. Це дуже конкретний режим, який нищить душу народу в ім’я «миру», «порядку» та «історичної єдності».

Сьогодні ми бачимо, що Орвелл не просто застерігав – він передбачив такі засадничі нині проблемні питання, що можна концептуально означити короткими тезами: розчинення статі – це розчинення роду; переписування історії – це підрив підвалин народу; знищення мови – це ампутація пам’яті; стеження за думкою – це контроль і над душею; війна з реальністю – це кінець свободи. І тому найбільшим спротивом диктатурі є повернення до істинного кореня – нації як Божого задуму. Саме цим шляхом повинна йти Україна – всупереч технологіям поневолення, імперіям, глобальній байдужості та новітнім ідеологіям псевдоліберального штибу, які пропонують відмовитись від національної ідентичності. Це шлях почасти болючий, але правдивий. І в час жорстокої війни, посеред океану випробувань, що нахлинув на Україну, можна стверджувати, що бути українцем сьогодні – бути вільним у світі, який ліниво-боязливо маскує рабство під «прогрес». Але нам знати своє і робити своє! Бережімо мову. Пам’ятаймо історію. Передаймо ідентичність. І не дамо нас переписати. Не такий страшний Великий Брат, як його малюють. Українці доводять усьому світові, що можна вести бій проти набагато сильнішого суперника, якщо ти знаєш, за що стоїш.