Презентація однієї картини або «Козак Мамай» як провісник української перемоги

– Хочу закричати на увесь світ: люди, дивіться! Це – наше! – заявила письменниця, громадська діячка, волонтерка з 2014 року Світлана Кас’яненко. Саме вона ініціювала в Національному музеї літератури України презентацію триптиху «Козак Мамай» авторства Заслужених художників України подружжя Леоніли Стебловської та Едуарда Ревенка.

НЕЗАСЛУЖЕНО НЕВІДОМИЙ

– 2014 року мені випала нагода стати власницею картини «Козак Мамай», і я її придбала, – розповіла пані Світлана. – Авторів картини знаю особисто: познайомилися у Черкаському земляцтві «Шевченків край» у місті Києві, де на той час був активний осередок. Минуло 11 років. Сьогодні хочу, щоб моя країна особливо звернула увагу на цю панорамну роботу. Також цьогоріч я зрозуміла, що картина «Козак Мамай» – незаслужено невідома. Саме цю надзвичайну, неймовірну, величну, прекрасну роботу має бачити увесь світ. Для того й відбулася Презентація Однієї Картини у супроводі поезій та пісень, виступів знавців мистецтва.

У чому особлива цінність? Руки, які створили триптих, також розписували музей-палац у Батурині, Михайлівський Золотоверхий собор та багато інших історичних пам’яток України.

Понад те, український Козак Мамай – персона колоритна. Не схожий ні на кого. На мою думку, ми, українці, – всі козацького роду, бо за таких випробувань, які переживаємо на нашій українській землі, вже не жили б...

Що відомо про Леонілу Стебловську та Едуарда Ревенка? Не так багато, як того гідне це українське творче подружжя. Світлана Кас’яненко озвучила короткі біографії авторів триптиха з подарункової книги «Хто є хто на Черкащині».

Леоніла Стебловська народилася на Херсонщині, а її життя тісно пов’язане з Черкащиною. Членкиня Національної спілки художників України. Працює у станковому та монументальному живописі. Пише портрети, пейзажі, натюрморти. Створює українські витинанки. Її чоловік Едуард Сергійович Ревенко – теж був живописцем, членом НСХУ. Разом з дружиною брав участь у розписах Михайлівського Золотоверхого собору та багатьох православних храмів. Мали одну майстерню на двох. Пішов у вічність 11 років тому… 

ХОЧЕТЬСЯ, АБИ ТАКІ КАРТИНИ ЗАЛИШАЛИСЯ В УКРАЇНІ

– Картина «Козак Мамай» уособлює нестандартне рішення з точки зору живопису, – поділився розмислами арт-дилер, член НСХУ Вадим Кречмар. – Історична тяглість картин, на яких зображений Козак Мамай, триває з кінця XVI та початкуXVII століть. Образ Мамая був надзвичайно популярним на теренах України. А ось вже сучасний промовистий факт: Дніпровський музей має цікавезну колекцію – близько 50 робіт відомих художників і всі про Мамая.

Феномен Козака Мамая різними дослідниками трактується по-різному. Але. Увага! Саме історія робіт має дуже цікаву ознаку: Мамай – це людина, яка розповідає про Перемоги козаків та українського народу в усі воєнні періоди. Наприклад, на триптиху Стебловської-Ревенка зображені козаки, які стоять під турецькою фортецею: вони туди пішли і перемогли ворогів. З протилежного боку триптиха – теж сакральний сюжет: дівчина і козак, кінь, люди, які збираються рушати на боротьбу. На всіх картинах з Мамаєм ми обов’язково бачимо пищаль з порохом, лютню, шаблю. І що прикметно? Якщо шабля зображувалася не поруч з Козаком Мамаєм – то свідчило про мирний період, коли Україна не воювала. А якщо шабля – на козакові або біля колін – то вже воєнний період. Художники так відображали. 

Інформація передавалася від покоління до покоління, розповідаючи про перемоги, подвиги, походи українського козацтва. Звідки ж наймення Мамай? Багато версій. Остаточно ніхто не знає. 

Триптих Стебловської-Ревенка «Козак Мамай» – картина монументальна, дуже цікава. Авторка жива, але, на жаль, за станом здоров’я не могла бути присутньою на презентації. 

Потенційні покупці запропонували показати триптих за кордоном. Але дуже хотілося б, що ця особлива робота залишилась в Україні. Адже то є унікальна пам’ятка монументального українського живопису, створена 1993 року представниками покоління, яке сприймало художню творчість як своє особисте відображення в мистецтві. Подібних робіт зараз у музеях і приватних колекціях майже нема.

ФІЛОСОФІЯ ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ

– Триптих «Козак Мамай» – це філософія українця, нашої сили і духу, – переконана ексзаступниця міністра культури України Вікторія Ліснича. – Українець – вільний. Його не можна тримати на ланцюгу. Хочеться, аби такі картини залишалися в Україні. І щоб в Україні більшало меценатів, які підтримують наше рідне мистецтво. Сила, воля, незалежність – цінності, які об’єднують. А наша культура – велика сила. Тож Україна була, є і буде.

– Козацтво – ціла філософія життя, боротьби, культури, – означила очільниця Київської організації Національної спілки письменників України Тетяна Фольварочна. – Історія людей, які жили на цій землі. Історія українського народу. Оскільки ми пережили багато років поневолення, особливо цінною для нас є філософія вільної людини, яку не змогли підкорити ніякі тоталітарні навали. І ця філософія укорінилась так глибоко, що крізь всі часи пройшла до нас, нині сущих, усвідомленням свободи в формі внутрішньої сили. Дуже глибокий сенс. Митці малювали не просто козаків, а малювали філософію. 

– Ми зараз споглядаємо українське панорамне мистецтво, – констатувала президентка АРТ «Академія сучасного мистецтва імені Сальвадора Далі», докторка мистецтвознавства, професорка Оксана Фурса. – Насправді дуже мало художників працюють з панорамою, оскільки це важко. Одначе нас, українців, у світі ототожнюють саме з образом Козака Мамая: спокійним, у стані медитації. Завдяки цій роботі у нас є доказова база для всього світу: ми – є. По цій роботі можна чітко відслідкувати нашу історію включно з історією українського вбрання та побуту. І якщо слова можна переписати так, як комусь заманеться, то мистецтво – констатує. Вважаю, що триптих «Козак Мамай» скандує на весь світ, що ми, українці, – є! Тупає ногою, піднімає наш прапор, і каже: «З Козаком Мамаєм іде Україна. Українському мистецтву –бути». А ми хочемо бути поруч зі своїм мистецтвом у світовому вимірі. 

– Після того, як я придбала картину у Леоніли Петрівни, спочатку зберігала її у великому офісі, тому що розмір полотна 1,8 на 3 метри не дозволяє утримувати вдома, – деталізувала Світлана Кас’яненко. – Чимало складнощів: хотілося сухих, теплих, достойних умов зберігання для такої краси, бо, на жаль, цей мистецький шедевр зазнав і наруги… І мені довелося свою власність шукати в закинутих складах на лівому березі столиці… Я ТАКИ ЇЇ ЗБЕРЕГЛА! Наразі мені пропонують вивезти триптих зі своїм концертним туром до Чехії або Канади. Але я вирішила зробити презентацію однієї картини у столиці України, аби привернути увагу широкої спільноти.

Адже картина «Козак Мамай» – національна перлина! Хай прикрашає найвеличніші стіни Національних музеїв, чи навіть буде у надійній приватній колекції, але вдома, в Україні. Сьогодні це надважливо. Хай знайдеться меценат для того, щоб ця картина залишалася там, де має бути. Доки Леоніла Стебловська жива (1935 року народження), картина має одну ціну, а пізніше, як зазвичай, вартість зросте удвічі. А це – національне надбання. І має прикрашати не лише знакові осередки Української культури, а й радувати щирі душі українців. 

Народний артист України, волонтер, який досі їздить до воїнів з концертами, Володимир Талашко висловив свою думку так:

– Світлані Кас’яненко пощастило мати цей шедевр. Картина важлива, і хотілося б, щоб вона мала місце в музеях України.

Презентацію прикрасили глибокі авторські пісні у виконанні Світлани Кас’яненко, виставка її книг для дітей, а також – поезії. Серед гостей – художниця Вікторія Карташова, поціновувачка та колекціонерка Світлана Катенова, громадська діячка Марина Кінах, скульптори, письменники, журналісти.