Маестро фортепіано

9 травня виповнилося 100 років від дня народження Альфреда Кухарєва – Народного артиста України, віртуозного піаніста, концертмейстера, композитора, педагога. Маестро пішов у вічність 2021 року у 96-річному віці. 

Ювілейного дня друзі, колеги, сусіди та небайдужі прийшли до будинку на вулиці Микільсько-Ботанічній 7/9 у Києві, де чимало років жив Альфред В'ячеславович, аби урочисто відкрити пам’ятну стелу. 

Ініціювали виготовлення, встановлення стели та вшанування пам'яті Маестро його близькі друзі – Віктор Кавун і Дмитро Червінський. Підтримали Національна філармонія України, Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського і Національна спілка театральних діячів України.

Тієї ж днини відбувся Пам’ятний вечір «Маестро фортепіано» в Меморіальному будинку Миколи Лисенка Музею видатних діячів української культури.

Згадкам і добрим словам не було меж. Відкрив зібрання журналіст, ініціатор увічнення пам’яті видатних киян, зокрема Ігоря Шамо, Дмитро Червінський. А далі додавали щемних спогадів Народні артисти України Володимир Талашко, Олександр Василенко, Людмила Семененко, Заслужені артисти України Віктор Кавун, Тетяна Школьна, Наталя Заблоцька, Єлизавета Лепетюк, солісти Національної філармонії України Марія Віхляєва, Ольга Табуліна, Алла Васик.

Його дружно величають «Музикантом від Бога». За своє мистецьке життя завдовжки в 65 років безвідмовний Альфред Кухарєв акомпонував найвідомішим співакам, зокрема, українським – Дмитру Гнатюку, Євгенії Мірошниченко, Беллі Руденко, Діані Петриненко, Анатолію Солов’яненку, Борису Гмирі, Миколі Кондратюку, Іванові Козловському, Олександру Таранцю, Костянтину Огнєвому, Михайлу Водяному, Валерії Барсовій, Юрію Гуляєву, Анатолію Кочерзі, Ларисі Остапенко, квартету «Явір». Кажуть, що 1946 року акомпонував Клавдії Шульженко. Працював з Георгом Отсом, Махмудом Есамбаєвим, Володимиром Ілляшевичем, Юрієм Тимошенком і Юхимом Березіним (Тарапунька і Штепсель). А також – зі славетними диригентами Стефаном Турчаком, Натаном Рахліним, Костянтином Симеоновим та композиторами Георгієм і Платоном Майбородами, Ігорем Шамо, Олександром Білашем, Арамом Хачатуряном, Василем Соловйовим-Сєдим...

Віртуозні фортепіанні мелодії з-під чутливих рук Альфреда Кухарєва в синергії зі співаками мали щастя чути глядачі в найпрестижніших концертних залах світу: Карнегі-холі, Нью-Йоркській філармонії (з Белою Руденко), Президентському палаці в Гельсінкі, концертних залах у Сан-Дієго і Ванкувері, Києві, Тбілісі, Душанбе, Баку… 

А народився Альфред Кухарєв 9 травня 1925 року в місті Красний Луч на Луганщині. Батько В’ячеслав Іполитович – заступник керуючого трестом «Кадіїввугілля», уникаючи сталінських арештів, 1938 року змушений був терміново залишити Україну, тож родина переїхала з Донеччини до Краснодару.

Друга світова війна застала Кухарєва у Краснодарському музичному училищі. Там разом з друзями організували студентську концертну бригаду й виступали у шпиталях, військових училищах і частинах. Переповідають, як напередодні 20-го дня народження друзі запитали Альфреда, який подарунок хотів би отримати. Відповів так: «Перемогу!» Наступного ранку, 9 травня, іменинника розбудили зі словами: «Перемога! Війни вже нема». Альфред заплакав.

У тому ж училищі йому потрапила до рук газета, де прочитав оголошення Київської консерваторії про набір студентів… І 1945 року Альфред Кухарєв став студентом. Відтоді – назавжди в Києві. Місто над Дніпром не проміняв на жодне інше.

З 1959 року – соліст і концертмейстер Київської консерваторії. 

До 1965 року був у штаті Київської кіностудії ім. О. П. Довженка. Серед озвучених ним фільмів – «Долина синіх скель» (1956), «Українська рапсодія» (1958), «Літа молодії», «НП. Надзвичайна подія» (1959), «Роман і Франческа» (1960).

Зібрав у власній квартирі імпровізований музей афіш, де є відображення співпраці з відомими режисерами включно з Сергієм Параджановим та Віктором Івченком. Розучував з акторами пісні, які звучали у 20 фільмах, зокрема, в таких як «Тіні забутих предків», «Ключі від неба», «Гадюка», «Доля Марини», «Кров людська – не водиця». 

Також в доробку Альфреда Кухарєва є півтора десятки авторських пісень: задушевних, базованих на українському мелосі. Серед них – «Ave Mаria», «Не відлітайте, лелеки», «Лебедина вірність». Співпрацював з поетами Ганною Чубач, Неллі Оксамитною, Мариною Свириденко, Миколою Луківим, Миколою Томенком, Раулем Чилачавою…

– Альфред Кухарєв – Людина легендарна, – каже Дмитро Червінський. – Маестро залишив велику музичну спадщину. Для фортепіано створив: «Попурі на теми українських народних пісень», «Попурі на теми пісень про любов», «Концертну фантазію на теми пісень Платона Майбороди», «Попурі на теми пісень Ігоря Шамо», «Попурі на теми пісень про Вітчизняну війну», «Імпровізацію на теми старовинних романсів». Люди любили ходити на його концерти. Він – автор книги спогадів «Життя у мистецтві». У 2005 році за багатолітній вагомий внесок у музичне мистецтво столиці нагороджений «Знаком Пошани» Київського міського голови. Ім’я Альфреда Кухарєва залишається навіки на культурній мапі
Києва.

– Нині буваю на фронті, а часом і в окопі поруч з воїнами, – розмірковує Народний артист України Володимир Талашко. – Мене питають: чи будемо жити? Я кажу: будемо жити, якщо відкриватимемо пам’ятні дошки на честь людей, які високо підносили Україну своїми талантами. Альфред Кухарєв – Людина, поруч з якою стояли генії вокалу, музики, поезії, а він допомагав багатьом бути почутими… 

– Рада, що присутня на справжньому Святі музики, – заявила Тамара Шамо, донька видатного українського композитора Ігоря Шамо, Народного артиста, лауреата Шевченківської премії, творця безсмертної пісні «Як тебе не любити,
 Києве мій», 100-річний ювілей якого відзначається в цьому році. – Сьогодні звучать твори Ігоря Шамо. І мій Батько, й Альфред Кухарєв залишили по собі відчуття прекрасного. Музика – то Свято, що підтверджує думку: ми, українці, – нездоланні. Наша нація – прекрасна. Завзята. Активна. Талановита. Сильна. І все у нас буде так, як ми хочемо. І обов’язково буде Перемога. У нас буде найкраща Перемога. 

– Більше 30 років були знайомі з Альфредом Кухарєвим, – згадує Заслужений артист України, доцент кафедри культурології НУБіП Віктор Кавун. – Дружили. Чудова людина. Безвідмовний. Якщо треба репетиція – міг до вас приїхати, чи до себе запросити. Дуже пунктуальний… 20 років тому померла його дружина, після чого Альфред В’ячеславович сам опікувався побутом, готував їжу. На жаль, якось травмувався при падінні. Спершу медсестри з Феофанії три місяці доглядали, а потім три роки я наймав людей для догляду, бо він вже боявся залишатися на самоті. Але ж дівчата-медикині змусили його ходити. Тож у свої 95-96 років Альфред Кухарєв щоденно двічі ходив з 3 поверху на прогулянку.

Дуже добрий був чоловік. Мав 79 років робочого стажу, з яких 50 – працював у Національній філармонії України… Особливо майстерно акомпанував під час виконання старовинних романсів. У філармонії усі хотіли співати під акомпанемент Альфреда Кухарєва. Дуже любив, просто обожнював свою дружину, теж піаністку. Коли я прийшов працювати у Філармонію, то Альфред Кухарєв став і для мене акомпаніатором і водночас – сусідом по будинку… 

На пошанування сторіччя Альфреда Кухарєва Народний артист України Олександр Василенко виконав пісню Тетяни Стаматі-Оленіної на вірш Дмитра Луценка (до речі, син поета Сергій Луценко був присутній на урочистостях) «Моя любове сокровенна».

– Коли Альфред Кухарєв сідав за рояль – це не могло бути непомітним, – пригадує Олександр Василенко. – У нього під руками інструмент співав. Навіть коли стався інсульт і діяли лише кілька пальців на руках – Альфред В’ячеславович продовжував шикарно грати. Як він міг – невідомо. Музикант з великої літери. Через кожні п’ять років запрошував мене на свої ювілеї. На сцені своєю грою забезпечував співакам таку музичну «подушку», що залишалося лише висококласно виконати твір. На концертах заспокоював: «Сашо, не хвилюйтесь, я з Вами». Був для вокаліста опорою. Допомагав в усьому. До Америки їздив, його там «рвали на частини», міг би собі кар’єру зробити, але повертався в Україну. Поєднував людяність з талантом. Коли важко захворіла дружина, він для неї був як нянька – все робив. Нікого не наймав. Любив її. Важко переживав втрату. Але у нього ще була музика. Жив на третьому поверсі, тож усі гості йшли на звук до його квартири. Пишаймось, що у нас, українців, є такі таланти-самородки, як Альфред Кухарєв…

ПОСТСКРИПТУМ. Надважливо, щоб імена і доробок талановитих людей України – і нині сущих, і тих, які вже у засвітах – були відомі не тільки вузькому колу обізнаних, а звучали повсюди в інформаційному просторі. Щоб кожна родина і кожна дитина в Україні знала, пишалась, наслідувала. Бо то є знак: Україна з її золотими зернами талантів – це вічність.

Світлини авторки