Суд над совістю: де межа між законом і моральністю?

Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну кожен українець пам’ятає по-своєму, відповідно й план дій кожен розробляв для себе та своєї сім’ї. Ми не будемо заглиблюватися у спогади, сьогодні на порядку денному цілком конкретна тема, яка порушує чимало болючих тем, пов’язаних із ворогом внутрішнім. 

У 2023 році журналісти «Суспільне. Суми» оприлюднили репортаж під назвою «У полон не здамся: історія партизана із Кам’янки» про Віталія Куколя. В описі йдеться: «З першого дня повномасштабної війни житель Кам’янки, що на Сумщині, Віталій Куколь став на захист рідного села. Власноруч виготовив вибухівку та замінував шлях між окупованим на той час Тростянцем і Кам’янкою, допомагав виводити людей з окупації та співпрацював з 93-тьою бригадою “Холодний яр”». Ви також можете ознайомитися з цим відео на YouTube. 

У журналістському матеріалі про Віталія Куколя йдеться, що з першого дня повномасштабної війни житель Кам’янки став на захист рідного села, коли російські війська блискавичними темпами окуповували Україну. Він власноруч виготовив вибухівку та замінував шлях між окупованим на той час Тростянцем і Кам’янкою. Чоловік розповів, що зробив це, щоб при переміщенні російських військ відрізати дорогу від окупованого Тростянця до свого села.

«Вниз отуди були виведені проводи, стояли два фугаса: з однієї сторони й з іншої. Там я наколотив, розкопував німецькі позиції, там вибухівки хватає. Я на основі цього зробив вибухівку і спочатку там були мої власного виробництва взриватєлі. А свої ж можуть осєчки дати. Сижу так: получиться чи не получиться», – розповідав він журналістам «Суспільного».

Віталій Куколь також пригадував, що, встановивши вибухівку, залишився чекати ворога – це тривало приблизно чотири ночі. Загалом вся його історія вкрай цікава та зворушлива. Не така, як те, що чекає вас далі. Після виходу сюжету були тисячі вдячних коментарів та передруків про чоловіка в новинах, а згодом… кримінальне переслідування і вирок суду. 

У 2024 році стало відомо, що Віталій Куколь постане перед судом за виготовлення й зберігання зброї та вибухівки. Обвинувачений своєї вини не визнавав (і не визнає). 

«Обвинувальний акт стосується скоєння кримінальних правопорушень, скоєних ч. 1 ст. 263 Кримінального Кодексу України та ч. 1 ст. 263 прим. ККУ. Це безпосередньо за фактом зберігання вибухових речовин, а також за фактом виготовлення боєприпасів та безпосередньо вогнепальної зброї», – заявив заступник керівника Охтирської прокуратури Дмитро Заяц.

«Ну як це так? Я робив зброю, щоб воювати з орками і тут я тепер, виходить, ще й злочинець. Та вся Україна робила коктейлі Молотова, бабулі он трилітровими банками збивали дрони. Так що тепер, за консервацію, якщо признати її зброєю, тепер пересаджати всіх, у кого є банки й консервація? Так виходить?» – відповідав пан Віталій, передає «Суспільне».

Він додавав, що після закінчення війни планував передати зброю до музею, а зберігав він її для захисту родини й рідного села від вторгнення російських військ. 

На наступному судовому засіданні суддя Олександр Огієнко роз’яснив Віталію Куколю, що йдеться, зокрема, про 25 лютого 2022 року:

«Знаючи, що за незаконне виготовлення вогнепальної зброї настає кримінальна відповідальність. З фрагмента металевої трубки та власноруч виготовленого дерев’яного руків’я виготовив одноствольний дульнозарядний пістолет з гнотовим запаленням. Крім того, за допомогою фрагмента металевої трубки та рукоятки рушниці для підводного полювання незаконно виготовив одноствольну дульнозарядну рушницю з капсульним механізмом запалювання». 

19 травня Тростянецький районний суд оголосив вирок Віталію Куколю: суд постановив визнати його частково винним і призначив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі та звільнив від відбування покарання з випробувальним терміном в один рік, повідомило «Суспільне».

«Визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки. Звільнити Куколя Віталія Миколайовича на підставі статті 75 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю один рік», – зазначив суддя Олександр Огієнко.

З огляду на суспільний резонанс швидко зреагувала Сумська обласна прокуратура, оприлюднивши заяву: 

«Поліції стала відома інформація про те, чоловік, який до цього був 6 разів засуджений, у тому числі за незаконне зберігання боєприпасів та наркотиків, за місцем свого проживання виробляє зброю. При цьому добровільно видавати він її не бажає, прикриваючись необхідністю захисту від ворога. Відтак було проведено санкціонований обшук, під час якого правоохоронці вилучили рушницю, два пістолети та 1 кг 250 г пороху. Саме за незаконне зберігання цього арсеналу судили обвинуваченого».

А тепер важливий момент: кримінальну справу щодо Віталія Куколя порушили після оприлюднення відео журналістів. Власне підставою став рапорт поліціянта, який побачив репортаж на YouTube. 

Підставою порушення кримінальної справи став саме захист України. Й уже в ході справи провели слідчі дії, після обшуку знайшли те, за що зрештою вирок оголосили. А що було б, якби Віталій Куколь не взяв ініціативу по захисту свого села в свої руки? Додаткова окупована зона? Переконана, що всі, хто це зараз читає, може продовжити ланцюг риторичних питань. 

 І це ж не єдиний випадок. Пригадати, наприклад, справу щодо Ігоря Кравченка з позивним «Шрек» (яка також не унікальна, на жаль). Коротко нагадаю, взявши матеріал із сайту «Правотворець»:

«З початку війни Ігор Кравченко (позивний “Шрек”) організував переробку трофейних і непридатних боєприпасів для потреб фронту. Він виготовляв вибухові матеріали для дронів та відновлював протитанкові ракетні установки. Для цього використовував власну майстерню поруч з фронтом, біля Харкова, яка була повністю автономною та обладнаною всім необхідним для безперервної роботи. Його діяльність була узгоджена з військовим командуванням, і він працював виключно на благо оборони України.

Проте 8 травня 2024 року до його будинку і майстерні увірвалися близько тридцяти правоохоронців, які провели обшук, вилучили боєприпаси і зупинили його діяльність. Ігор пояснював, що зупинка виробництва напряму вплине на бойові дії та збільшить ризик втрат серед українських військових, але правоохоронці заявили, що їх це не цікавить. Незважаючи на те, що зброя, з якою він працював, була наданою військовим командуванням на ремонт чи переробку, поліція вилучила її на так звану “експертизу”, зупинивши життєво важливу діяльність майстерні».

Натомість в один день із новиною про вирок суду Віталію Куколю виходить інша новина на тему «хто що робив після російського вторгнення». Києво-Святошинський суд незаконно випустив під заставу трьох колаборантів із Бучі, які допомагали росіянам під час окупації. 25 березня 2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області обрав запобіжний захід трьом мешканцям Михайлівки-Рубежівки, що на Київщині: Володимир Узбек, Стефан Слабинський та Андрій Олифієць, яких обвинувачують у державній зраді, співпраці з окупантами, незаконному заволодінні транспортом та насильстві, отримали можливість вийти під заставу понад 900 тисяч гривень кожен. Про це повідомляє правозахисна ініціатива «Правотворець».

За даними слідства, у березні 2022 року під час окупації Бучанського району ці чоловіки сприяли російським військам:

• передавали награбоване майно;

• надавали окупантам у користування викрадені автомобілі Toyota Rav4 і Jaguar та використовували їх для перевезення зброї й боєприпасів;

• застосовували насильство проти місцевих, які не погоджувалися співпрацювати з ворогом.

Правозахисники наголошують, що попри тяжкі обвинувачення, прокурор не заявив жодного питання, не долучив ключові докази, спілкувався з обвинуваченими як зі «своїми» – і водночас заявив, що не бачить складу злочину держзради.

Справи Віталія Куколя, Ігоря Кравченка та інших демонструють болісну двоякість української судової системи, яка в умовах війни втрачає відчуття реальності та морального орієнтиру. Люди, які взяли на себе громадянський обов’язок і стали на захист своєї землі, – часто без наказів і статусу, але з глибоким внутрішнім переконанням і самопожертвою – виявляються підсудними. Їх карають за дії, які, якби не були здійснені, могли призвести до ще більших втрат. І водночас ми бачимо, як особи, які співпрацювали з ворогом, отримують м’які запобіжні заходи або й уникають реального покарання завдяки юридичним маніпуляціям та формальним прогалинам.

Це свідчить про небезпечну моральну деформацію в підході до справедливості: формальна законність бере гору над фактичною доцільністю, моральністю і здоровим глуздом. Яка довіра може бути до державних інституцій, коли герой із саморобною зброєю – злочинець, а мародери й зрадники – «підозрювані з правом застави».

Усе це яскраво оголює проблему ворога всередині – не лише у вигляді колаборантів, а й у вигляді системної байдужості, юридичної інертності та іноді навіть байдужості до моральної сутності вчинків. Поки держава судить своїх захисників, вона ризикує втратити довіру до самої себе.

Справедливість під час війни – це не відмова від закону, а його усвідомлена трансформація в контексті викликів часу, де моральність повинна бути основою, а не побічним ефектом юридичних процедур та продажних рабів «системи».

Фото: «Суспільне. Суми»