Архітектурна спадщина Кирила Розумовського в Батурині

Портрет гетьмана Кирила Розумовського. Художниця Наталія Павлусенко. 2024 р. 
Зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця»

Кирило Розумовський (1750–1764 рр.) славився своєю пристрастю до будівництва. На рахунку гетьмана безліч палаців та церков, збудованих його коштом. Попри те донині архітектурної спадщини Кирила Розумовського в Україні залишилося небагато. 

У Батурині до сьогодні збережено дві унікальні пам’ятки, збудовані на гроші та за ініціативи гетьмана – палацово-парковий ансамбль та Воскресенська церква-усипальниця. Вони належать до постгетьманського періоду життя Кирила Розумовського та є яскравим свідченням свідомого бажання гетьмана зберегти пам’ять про добу Гетьманщини у самому її серці – гетьманській столиці. Розгляньмо їх по черзі.

Палац гетьмана Кирила Розумовського – єдиний збережений гетьманський палац на теренах України. Його будівництво стало останнім вольовим рішенням Кирила Розумовського. 

Палацово-парковий ансамбль гетьмана Кирила Розумовського, м. Батурин. 2023 р. 
Зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця»

Історія палацово-паркового ансамблю бере початок задовго до старту будівництва. Вона розпочинається у 1772 р., коли Кирило Розумовський у свого наставника — сенатора і таємного радника Григорія Теплова викуповує ділянку землі розміром 10 десятин (приблизно 13 га) «з усіма будівлями кам’яними і дерев’яними». Під час купівлі було здійснено опис двору, в якому розташовувалися два дерев’яні флігелі на кам’яних фундаментах по 10 кімнат кожен, будівлі для челяді та «розпочата кам’яна будівля на 7 кімнат зі зведеними чотирма вікнами і трьома сіньми». Уже тоді він планує будівництво палацово-паркового ансамблю.

У 1794 р. Кирило Розумовський повертається до Батурина. А у 1799–1803 рр. видатний архітектор Чарльз Камерон зводить для гетьмана палацово-парковий ансамбль у стилі пізнього класицизму.

Палац, домінанта комплексу, поєднувався за допомогою ажурної кованої огорожі з двома бічними флігелями (один призначався для гостей гетьмана, інший – для прислуги). За планом Батурина 1862 р., ансамбль був квадратним у плані, з ворітьми, розташованими посередині довжини південно-західної огорожі.

Воскресенська церква – усипальниця К. Г. Розумовського. 2021 р. 
Зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця»

Перший поверх був вирішений у стилі римської архаїки. Головний фасад прикрасив стрункий портик із восьми колон іонійського ордера. Звідси відкривався вид на заплаву річки Сейм. З відкритої тераси протилежного фасаду, що спиралася на колонаду тосканського ордера, – на липовий парк. Нині відоме лише призначення кімнат другого поверху – парадні зали. А от перший поверх, з огляду на європейські традиції, ймовірно, був своєрідною галереєю, де були представленні мистецькі надбання гетьмана – картини, скульптури, бібліотека.

Окрасою ансамблю був липовий парк. Його заклали до початку будівництва. Проте архітектору Чарльзу Камерону вдалося органічно вписати навколишню природу у свій проект.

Дослідниця творчості Чарльза Камерона Галина Козьмян залишила таку згадку про роботу архітектора: «Камерон створив неймовірну за красою садибу. Мальовничий парк на березі Сейму, палац та низку службових приміщень». Архітектурно-просторова організація палацово-паркового ансамблю – це яскравий приклад досягнень архітектури класицизму в Україні». 

За понад двохсотлітню історію палацово-парковий ансамбль здебільшого зазнавав руйнацій. Їхній пік припав на середину ХІХ–ХХ ст. У цей час будівлі потерпали від мародерства, недолугого керівництва та неприйнятного використання і території, і будівель. Усе це призвело до того, що на середину ХХ ст. збереженим залишається єдине приміщення палацу: два флігелі та липовий парк знищили.

Відродження палацу відбулося у 2003–2008 рр. за ініціативи Віктора Ющенка. Проект відродження гетьманського палацу розробили фахівці «УкрНДІ-проектреставрація», роботи виконували спеціалісти корпорації «Укреставрація». Упродовж п’яти років відреставрували приміщення палацу, а також на своїх історичних місцях відбудували два втрачені флігелі та за планом схемою 1891 р. відтворили територію парку. Палац пристосували під музей, в експозиції якого висвітлюється важливий етап формування нашої держави – доба Гетьманщини. Велику увагу було приділено відтворенню інтер’єрів, що були виконані за аналогами робіт Чарльза Камерона та декоровані розписами сюжетів давньогрецької міфології, рослинними орнаментами та гетьманськими клейнодами. Як музей палац функціонує 16 років. За цей час його відвідали понад пів мільйона екскурсантів. Гетьманський палац став символом відродження та сучасною платформою для проведення різноманітних заходів.

Інша, не менш важлива пам’ятка – це Воскресенська церква. Адже саме у ній гетьман заповів себе поховати. Сьогодні це одне з трьох збережених гетьманських поховань на території України. Загалом на території сучасної України поховані 6 з 14 гетьманів, поховання лише 3 збережені.

На схилі життя Кирило Розумовський зініціював будівництво Воскресенської церкви. Вона розташована у центрі міста, у межах колишніх земляних укріплень батуринської фортеці. За легендою, цеглу гетьман звелів брати із залишків Троїцького собору. Однак при обстеженні, проведеному у 2008 р., цегли XVII ст. у кладці стін не виявили.

На жаль, історія церкви у ХІХ ст.. на сьогодні малодосліджена. Невідомим залишається точний рік початку будівництва. Ймовірно, її почали зводити у 1799 р. Також відсутні відомості й про архітектора. Зокрема, відомий пам’яткозахисник Г. Лукомський, який на початку ХХ ст. зробив все можливе для збереження історичних пам’яток Батурина, вважав, що архітектором міг бути Ч. Камерон. Сучасні дослідники, зокрема, С. Юрченко у своїй розвідці зазначає, що архітектором міг бути М. Львов, а Д. Швидковський – А. Менелас. У 1802 р. Воскресенську церкву освятив ігумен Миколаївського Крупицького монастиря Феодосій з благословіння архиєпископа Віктора.

Кирило Розумовський для внутрішнього убранства храму подарував панікадило, 6 срібних визолочених потирів, дерев’яний хрест у перламутровому окладі, привезений з Єрусалима, ікони в коштовних окладах та інші церковні речі. З домової церкви гетьмана до усипальниці надійшли дві срібні позолочені дарохранительниці, срібний позолочений потир. Загалом оздоблення Воскресенської церкви вражало своєю коштовністю. Багато речей до неї передали з домової церкви гетьмана. А також кошти щедро жертвувала козацька старшина. За словами краєзнавця В. Різниченка, все цінне наприкінці ХІХ ст. продали «спритним торговцям старовиною».

За прямим призначенням церква функціонувала до початку ХХ ст. У 20-х рр. ХХ ст. служби були заборонені, а приміщення церкви віддали народному театру. 

Ще за життя під підлогою церкви гетьман наказав облаштувати склеп довжиною 2,34 м та висотою 1,76 м. 9 січня 1803 р. гетьман помер у Батурині та, згідно із заповітом, був похований у цьому склепі. 

У 1805 р. на замовлення синів гетьмана, вірогідно, Андрія та Олексія, над похованням було встановлено надгробок роботи видатного українського скульптора І. Мартоса (уродженець м. Ічні Чернігівської області). 

Надгробний пам’ятник у вигляді піраміди з барельєфом небіжчика та поховальною урною під флером. На надгробку викарбовано напис – епітафія: «Тут спочиває тіло Генерал-фельдмаршала, Сенатора, Дійсного Камергера і орденів російських св. апостола Андрія Первозванного, св. Олександра Невського, Польського Білого Орла і Голштинського св. Анни кавалера, графа Кирила Григоровича Розумовського, який народився 18 березня 1728 р. і помер у Батурині 9 січня 1803 р. о другій годині після полудня. Він прожив 74 роки 9 місяців і 22 дні». По обидві сторони епітафії на двох мармурових плитах однакового розміру вміщувалися ідентичні зображення родинного герба Розумовських з девізом латиною «FAMEM EXTENDERE FACTIS», що перекладається як «Славу примножувати справами». Уся композиція надгробка була змонтована на тлі фонової пласкої піраміди з темного мармуру, закріпленої на стіні храму. 

У 1925 та 1927 рр. було зроблено дві спроби розкриття поховання гетьмана Кирила Розумовського. Остання спроба завершилася варварським відкриттям склепу та його пограбуванням і набула широкого резонансу.

Однією із втрат, пов’язаних із вандальним відкриттям склепу, можна вважати і руйнацію шедевра меморіальної пластики – пам’ятного надгробку гетьмана. Із встановленням радянської влади, на зламі 1920–1930 рр., надгробок по-варварськи демонтували. Його пошкоджені елементи винесли з церкви, деякі з них опинилися в обійстях мешканців Батурина. Найбільші й найважчі фрагменти пам’ятника залишилися на церковному подвір’ї. У 1947 р. вони потрапили до Чернігівського історичного музею, а звідти у червні 1984 р. надійшли до Чернігівського обласного художнього музею. Батуринськими музейниками упродовж десятиліть була пророблена велика робота з пошуку втрачених та повернення до Батурина вивезених фрагментів надгробка.

У 2011–2018 рр. фахівцями реставраційного центру було здійснено реставраційно-консерваційні роботи на фрагментах надгробка гетьмана Кирила Розумовського. 

З метою ушанування пам’яті гетьмана, у 2013 р. у Воскресенській церкві було встановлено точну копію надгробка, а сама церква відкрита для відвідувачів.

Сьогодні, попри виклики воєнного часу, безпосередню близькість до кордону з агресором, Національний заповідник «Гетьманська столиця» популяризує історію України, привертає увагу громадськості до збережених пам’яток, акцентує на важливості втрачених, розповідає про наслідки їхньої втрати. Побачити пам’ятки на власні очі, почути їхню історію допомагає доторкнутися до історії, відчути тяглість поколінь та зрозуміти коріння свого роду.

Про автора: Тетяна Оксінь – 

історик Національного заповідника «Гетьманська столиця»