Сурма: україноцентрична газета

«Великодні гаївки» стали у нас родинним святом

Гаївки завжди були в Україні невід’ємною частиною Великодніх святкувань. Ігри, пісні, хороводи – вони, зазвичай, звучали біля церкви, де збиралися і діти, і молодь, і поважного віку парафіяни, аби веселими забавами славити прихід весни – тієї пори, коли ми маємо величне свято Христового Воскресіння, коли й усе навколо ніби заново воскресає до життя, до зелені, до цвіту, до надії на новий урожай, на теплі і гарні стосунки між людьми. Хоча гаївки і сягають своїм корінням далекої минувшини, однак вони не загубилися в часі, і сьогодні залишаються для всіх нас чистим джерелом народної обрядової творчості, яка наповнює наші душі відчуттям єдності з українською землею.


Особливо ж полюбляють ці великодні розваги діти. І пересвідчитися в цьому можна було минулої неділі у парафії святого Йосифа Обручника, куди всіх гостинно скликала народознавчо-мистецька програма «Великодні гаївки». Її організаторами стали справжні Берегині українських звичаїв, традицій та обрядів – ведуча Тетяна Бариляк (BARVA) та керівник вокальної студії «Оберіг» Ольга Допілко. Цілими родинами ішли гості на це чудове народознавче свято. Хоча називати їх гостями буде не зовсім правильно, адже всі вони відразу ставали його частиною: кожному хотілося активно і зацікавлено приєднатися до спільного святочного дійства.

На жаль, погода того дня щомиті загрожувала скропити землю не надто теплим дощем, а тому не вдалося провести гаївки на подвір’ї біля церкви. Зате церковна аудиторія в бейсменті перетворилася на справжню квітучу галявину з дитячих усмішок, з пречудових вишиванок, з багатої великодньої атрибутики. І найбільше до цього були причетні учні школи українознавства імені митрополита Андрея Шептицького. До слова, директор школи пані Ніна Данилюк завжди заохочує і учнівський, і вчительський колективи до вивчення української обрядовості, завжди наголошує на важливості того, щоб діти переймали від старших багатство наших традицій і звичаїв, аби не переривалася нитка нашого родоводу.

А тому ще задовго до Великодня учні разом із вчителями музики Ольгою Допілко та Богданою Чепіль розучували тексти гаївок, ігрові рухи, водили хороводи. І все вивчене продемонстрували на недільному святі. Крім того, кожен клас разом зі своїм керівником готував до свята великодній кошик, декоруючи його і наповнюючи стравами, які мають певне символічне значення.

Проведення наших «Великодніх гаївок» поблагословив отець Андрій Делісандру, учасники церковного хору звеселили серця присутніх неймовірно зворушливою піснею «Христос воскрес». І відразу за цим розпочалися забави, які відбувалися під живий музичний супровід – цимбали (Микола Стефурак), скрипку (Юлія Захарко) та саксофон (Максим Бариляк). А ведуча Тетяна BARVA енергійно запрошувала усіх до святкового кола, у якому під кожну із гаївок розігрувалися своєрідні міні-спектаклі: «Вербовая дощечка», «Жила-була царівна», «Ми кривого танцю йдемо», «Розлилися води», «Ой, чого ти не танцюєш, Галю, Галю», «Жучок», «Подоляночка»...

Справді, яка багата наша обрядова спадщина! І як вона припадає до душі кожному! Так щиро і так проникливо, що навіть дорослі, які прийшли на свято, охоче ставали у коло разом із дітьми: і батьки, і члени прицерковних організацій «Кирило-Мефодіївська спільнота» та «Молодь-Про», і просто всі небайдужі, хто залишав крісла у глядацькій залі і, як у далекому дитинстві, наспівував у танці: «Грай, жуче, грай, бо в нас добрий край, бо в нас верби грушки родять, бо в нас дівки в злоті ходять… Грай, жуче, грай…»

Безумовно гарним доповненням «Великодніх гаївок» став вихід дівчат (модельна школа «StarKids» Катерини Грод) в етнокостюмах із колекції Роксолани Прокопів і їхній танець-весняночка із кольоровими стрічками. А на згадку про особливе недільне дійство можна було зробити чудове фото у красиво оформленій фотозоні, де господарювала фотомайстриня Тетяна Дрожжина.

Завершальним акордом свята стало велике родинне коло, у якому відчувалася любов і єдність поколінь, у якому закружляли всі разом під слова і мелодію добре знаної пісні «Мамина сорочка» – пісні про той оберіг, який наші серденька зігріває і на добру долю благословляє. А до воскреслого Христа ми зносимо молитви, щоби благословив миром нашу рідну землю. Бо нашій землі пасує квітнути і колоситися житами, пасує сміятися і співати вустами дітей, а не здригатися від смертоносних вибухів і сирен. Почуй, Господи, наші молитви!


Про автора: Марія Михалевич –
вчителька школи українознавства імені митрополита
Андрея Шептицького при парафії церкви святого Йосифа Обручника.


Прокоментувати в Телеграм-каналі "Сурма. Україноцентризм."