Дарія Альошкіна: «Витинанка народжується, коли папір складається і розкривається, – це своєрідна магія»

Відома українська мисткиня Дарія Альошкіна підкорює світ своїми роботами, поєднуючи давні традиції мистецтва витинанки і сучасність. За невагомим ажуром витинанки стоїть важка праця та великий талант Дарії, а також її величезне бажання зберегти і популяризувати витинанку.

– Даріє, «Як у хаті витинанка, то добро стоїть на ґанку» – кажете ви і прикрашаєте своїми неймовірними роботами Музей українського мистецтва в Торонто, Інститут дизайну у Варшаві, штаб-квартиру ООН у Швейцарії та різні творчі простори у цілому світі. Чи мріяли про таку популярність, чи мали стільки амбіцій? 

– Не мріяла про популярність і зараз радше вважаю себе просто затребуваною. Відчуваю себе і свою творчість потрібною для суспільства. Мені подобається жити в русі, в роботі, і саме це дало результат. У дитинстві я не хотіла бути художником. Бачила, як було важко виживати батькам, які обоє скульптори за професією, і знала, що прогодуватися і вижити, займаючись мистецтвом, дуже складно. Я вже готувалася йти у педагогічний, аби в подальшому вчителювати, але батько таки наполіг, щоб отримала художню освіту. 

Коли я почала отримувати перші замовлення на витинанки, то зрозуміла, що цим можу прогодувати своїх дітей і поєднувати власну творчу реалізацію. Відтоді я працюю, не зупиняючись. У мене нема іншого виходу – працюю, щоб забезпечити родину. Тут тобі і мотивація, і реалізація і, на щастя, все склалось. Також маю сміливий характер досягати того, що запланувала, і сильну працелюбність. 

– Якою була та «перша» витинанка, коли ви зробили і зрозуміли, що це ваше назавжди?

– Мама викладала у школі образотворче мистецтво – тому перша витинанка народилась десь там. Не пам’ятаю достеменно, що саме то було. Напевно, таки витинанка звичайної сніжинки. Потім у школі композиції стали складнішими – я витинала тематичні сюжети. Але то все було на рівні хобі. Про витинанку я згадала дещо згодом, з народженням дітей. Власне витинанка врятувала мою творчість під час десятирічного декрету – це була ідеальна ніша для мами з трьома дітьми. Так сталося що мені «пішло» – і я використовую цю хвилю й досі. 

– Ваша творчість – це крута популяризація давнього українського мистецтва витинанки. Які основні елементи нашої традиційної витинанки та як ви осучаснюєте свої роботи?

– Витинанка для мене – це завжди складений удвоє папір. Так навчила мене моя мама. Витинанка народжується, коли папір складається і розкривається – це своєрідна магія і дуже цікавий процес, бо ти не знаєш, що отримаєш у результаті. Я притримуюсь цієї традиційної техніки завжди, але маю свої сучасні підходи щодо композиції та матеріалів. 

– Ви не лише презентуєте свої роботи, але й заохочуєте та навчаєте інших створювати витинанки, проводячи майстер-класи. Розкажіть, як це, зазвичай, відбувається?

– Проводжу майстеркласи з витинанки для дорослих. На початку ми знайомимось з історією української витинанки, її видами та техніками і створюємо витинанку ножем, за моїми авторськими шаблонами. 

– Щоб створити витинанку, потрібна сконцентрованість, максимальна точність рухів. Це доволі важка праця. Скільки часу треба, аби витнути панно на 5 метрів? Які матеріали та техніки використовуєте? Чи маєте лайфхаки, як полегшити, пришвидшити роботу?

– Насамперед створення витинанки потребує доброї фізичної підготовки. Я завжди запитую перед майстер-класами: чи всі добре поїли? Витинання лише по відео здається простим – насправді це складно. Очевидно, є люди підготовлені до ручної роботи, але з досвіду майстер-класів – важко різати майже всім. Звісно, найважливіше то задум та ідея. Не буду ділитися своїми секретами у створенні витинанок, бо маю дуже багато «послідовників», які не хочуть шукати власний стиль. Можу сказати, що працюю над однією витинанкою 100 см на 300 см від 3-5 днів по 10 годин роботи на день. 

– До речі, кілька років тому був інцидент, коли ваші роботи видала за свої художниця, здається, білоруска. Чи достатньо зараз засобів, аби захистити свої авторські права?

– Не білоруска, а наша українка і не одна. Тема болюча, і говорити про це не люблю, але варто. На усіх майстер-класах порушую питання про авторське право. На жаль, нам не вистачає знань і поваги до чужих ідей та розуміння, що так не можна – змалювати і видати за своє. Я не можу спинити цю хвилю плагіату на мої витинанки, який охопив всю країну і процвітає навіть за її межами (у Канаді бачу, вже теж ріжуть білі полотна). Тому залишається заплющити очі і бути на крок попереду своїх послідовників. Єдине тішить, що серед того всього, подібного на мою творчість, є дійсно талановиті художники, які роблять цікаві авторські роботи. 

– Даріє, у вас чимало робіт серійних. Які з них стали найвідомішими і які ваші найулюбленіші?

– Напевно, не маю аж таких відомих робіт, але найбільш затребувана тематика – «Дерево Життя». Відкрию вам секрет, що не маю досі своєї улюбленої роботи. Я досить критична, і тому найбільш цінна і улюблена робота ще попереду. Щоденно, створюючи нову витинанку, я думаю: от ця буде класна! А потім дивлюсь і кажу: треба було там підправити, там перекрутити. І тому починаю знову робити нову. 

– Витинанка – не лише прикраса інтер’єру, але й своєрідний оберіг. Якими магічними властивостями наділяють витинанку і чи маєте ви свою витинанку-талісман?

– Так, витинанка слугувала в оселях і як своєрідний оберіг. Коли витинанками прикрашали вікна, то говорили, що це своєрідне решето, яке просіює лише добро, що заходить до хати. Теми у червоному кольорі «Дерево Життя» і «Берегиня» є для мене захистом та оберегом. 

– Як правильно зберігати витинанку?

– Найважливіше – берегти витинанку від вологи, і найкраще, коли робота має оформлення. Оформлення витинанки дуже різноманітне – кожний робить на свій смак. Рамка, шкло, без шкла, антирама – як забажаєте.

– Географія ваших виставок дуже широка. Ви, мабуть, більше перебуваєте за кордоном, ніж в Україні. Де буваєте найчастіше і власне як сприймають витинанку у різних країнах?

– В Україні буваю таки найчастіше. Не зважаючи на війну – найбільший запит на витинанку вдома. Виставки великих витинанок за кордоном можна описати як ВАУ!!! І майже завжди присутній тактильний контакт – що це таке? Я розповідаю про традиційне мистецтво витинання, і людей це вражає. Особливо те, що це паперове і в таких величезних розмірах. 

– Як часто співпрацюєте з іншими митцями у спільних проектах та наскільки це добрий досвід для власного творчого зростання?

– Часто співпрацюю, якщо мені цікаво і я бачу в тому сенс. Подобається працювати з текстилем, одягом. Але дуже хочеться запустити власні цікаві лінійки поєднання витинанок. 

– У вас велика творча родина: батьки – відомі скульптори Олекса та Людмила Альошкіни, чоловік Гордій Старух – знаний лірник і скульптор, ваш син Еней, який вже чудово малює. Чи хочете, щоб ваші діти наслідували вас, присвятивши себе мистецтву? 

– Наше виховання дітей базується на власному прикладі, що потрібно знайти себе і своє покликання. Чим вони будуть займатися, то вже час покаже. На нинішньому етапі усі мої діти мають музичний слух і творчі здібності. 

– Даріє, в одному з інтерв’ю ви сказали, що для збереження та популяризації витинанки треба створити Кафедру витинанки у ЛАМ. Чи готові ви очолити таку кафедру і як бачите її стратегію?

– Трохи змінюється час, і я бачу, що зараз можна це все зробити без кафедри – ось таким чином, як я роблю майстеркласи по всьому світу. Також я створила два витинанкові курси: перший, де ви навчаєтесь різати ножем на моїх прикладах, другий, де ви вчитеся малювати свій малюнок і витинаєте його. Планую це масштабувати – подобається відкривати таланти. Це надихає!

Фото: архів Дарії Альошкіної