Природні таємниці та феномени України: путівник див

Таємнича Гілея

Понад 2400 років тому знаменитий давньогрецький історик Геродот побував на крайньому півдні материкової частини України. У цьому степовому і навіть сухо-степовому краї він описав ледь не якісь екваторіальні густі ліси, які назвав Гілеєю. З давньогрецької «Гілея» означає те ж саме, що й українською Полісся. Тут, в гирлі Дніпра, на погорбованих піщаних відкладах великої європейської ріки тоді дійсно росли густі ліси, переплетені ліанами. Видовий склад деревної рослинності був тут доволі оригінальний: дуб, сосна, береза і груша. Густини додавав підлісок із бузини і ліщини. 

Олешківські піски

Пройшли віки і протягом ХІІІ — ХVІІІ століть ліси були вщент вирубані. Утворився так званий еоловий рельєф, простіше кажучи, на великій площі виникли піщані кучугури. Нині мало хто знає, але донедавна на півдні України була найсправжнісінька піщана пустеля. Фактично феноменальність цього явища в Європі саме й полягала в тому, що це була єдина піщана пустеля цієї частини світу. Що ж являла вона собою і як називалася?

Цей природний феномен в Україні віддавна звався Олешківськими пісками. Це погорбований піщаний масив, розташований у пониззі Дніпра в межах Херсонської і частково Миколаївської областей. Він простягнувся від Нової Каховки до Кінбурнського півострова. Загальна площа Олешківських пісків перевищує 161 тис. гектарів. Це перша надзаплавна тераса Дніпра. Вона складається тут із семи гряд-арен, відокремлених зниженнями. Коливання висот у межах цього природного утворення досягає 20 метрів. У зниженнях розташовані озера і солончаки.

Дорога гігантів

У середині ХІХ століття виникла ідея відродити знамениту Гілею. Із 1834 року почалося систематичне заліснення схилів піщаних горбів-барханів. Справа ця виявилася не з легких. Вирубали ліси швидко й просто, а відновлюватися тут вони не дуже хотіли. Роботи продовжувалися більше 100 років. Результат з’явився лише тоді, коли в 1951 році український академік Петро Погребняк запропонував власну методику заліснення піщаних відкладів. Після цього виникла цілком реальна перспектива дійсного відновлення легендарної Гілеї Геродота.

Не все вирішили засаджувати лісом. Збереглися тут на невеликій площі і цілинні піщані степи. Тут звичайним є типчак піщаний, молочай, ковила, полин, пирій тощо. Трапляються заболочені блюдцеподібні зниження. Основні площі Олешківських пісків нині засаджені сосною. Поміж піщаних горбів розташовані березово-дубові, вільхові та осикові гаї. Є надія, що вже в цьому столітті вдасться повністю відновити той степовий ліс, який колись так вразив знаменитого грецького історика.

Українська «Бруківка Гігантів»

Одним зі світових див по праву вважається знаменита «Бруківка Гігантів» в Ірландії. Там це феноменальне явище природи сповите чисельними кельтськими легендами, які сягають сивої давнини. Про «Бруківку Гігантів» знають у світі, а хто знає про те, хоча б в Україні, що і в нас є щось схоже. В Рівненській області, поблизу села Базальтове на правому березі річки Горині, у кар’єрі Іванова Долина розташований базальтовий заказник. Тут здіймаються догори дивовижні призматичні чорні стовпи заввишки 30 метрів. Базальтові стовпи Іванової Долини — одне з геологічних див нашої держави. В породах кар’єру можна зустріти мінерали, що утворилися 700 млн років тому. Тут можна знайти малахіт, лазурит, кварц, халцедон та ін. Базальти Іванової Долини входять до смуг базальтів, що спрямовані з південного сходу на північний захід.

Базальтові стовпи Іванової Долини

Іванова Долина складена чорними базальтами, які є свідками дії найдавніших на Землі вулканів. Базальт дуже дивна гірська порода. Розплавлена і рідка вона іноді рухається, точніше тече, схилами вулканів зі швидкістю 50 кілометрів на годину. При охолодженні вона не просто перетворюється на дуже твердий чорний камінь, але й при цьому ще й розтріскується з утворенням правильних шестигранних призм. Здається, що це справа людських рук. 

Ще 200 років тому навколо походження цих дивних кам’яних стовпів абсолютно правильної форми, ніби виточених різцем каменяра, точилися гострі суперечки. Висувалися різні гіпотези їхнього утворення. Пізніше всім стало зрозумілим вулканічне походження чорних базальтів. 

Коли прокинеться Карадаг?

В Україні немало куточків, з давніх-давен оповитих легендами і міфами. До ще одного такого куточка, належить пам’ятка природи — гірський масив Карадаг. Площа цієї пам’ятки становить 2 855 гектарів, з них 809 гектарів розташовані в акваторії Чорного моря. В уяві більшості людей Карадаг (з кримсько-татарської — Чорна Гора) вимальовується як одна гора в Криму. Насправді це не так. Карадаг — гірський масив, який складається не тільки з окремих гір, але й декількох хребтів. З геологічної точки зору — це вулкан юрського періоду. З точки зору його туристичного використання Карадаг є надзвичайно гарним природним утворенням, яке має велику притягальну силу для людей. Він цікавий і як природний музей просто неба.

Туристів цікавить і можливість знайти просто під ногами напівдорогоцінне каміння — агат, опал, аметист, сердолік, гірський кришталь тощо. Свідченням колись активної вулканічної діяльності на Карадазі є лавові поля, а також законсервовані вулканічні бомби. Вивітрення лави спричинило фантастичні кам’яні диво-форми. Найцікавіші та найхимерніші витвори природи можна побачити на масиві Карагач. Зубчасті форми мають дивовижний вигляд, яким людська фантазія дала відповідні назви — Шапка Мономаха, Воїн, Король і Королева, Трон та ін.

Карадаг

До головних вершин вулканічного масиву Карадаг належить Свята гора. Вона складена зі світліших порід. А ось у напрямку від цієї гори до моря спостерігається нове буяння химерних вулканічних форм рельєфу. Особливо дивовижним є кам’яний обеліск із промовистою назвою Сфінкс. Але й це ще не все. Між ущелиною Гяурбах і ущелиною Чортів Камінь розташовується місцевість з похмурою назвою Мертве місто. Тут панують дивовижні форми вивітрювання давніх вулканічних порід.

Карадаг — вулкан згаслий. Про його колишню активну діяльність не збереглося письмових чи усних повідомлень. Однак ми знаємо безліч прикладів того, коли раптово прокидалися згаслі вулкани. Головним залишається в цьому процесі те, що нікуди не зникла причина, яка у свій час призвела до його виникнення. Дуже сильний, катастрофічний землетрус в Ялті 1927 року вказує на те, що молоді Кримські гори ще не закінчили період свого формування. 

То чи можна чекати наступного виверження Карадагу і якщо можна, то коли? Деякі геологи стверджують, що сейсмічна активність в Середземноморсько-Чорноморському басейні знову буде наростати. Рух великих мега-блоків Землі не припиняється ні на секунду. Довга відсутність землетрусів і виверження вулканів у вулканічних поясах нічого доброго не віщує. Або напруга в земних надрах буде розряджатися через серію незначних землетрусів і вивержень, або ж варто чекати дуже сильних, катастрофічних землетрусів і вивержень. У цьому сенсі Карадаг є одним із найвірогідніших кандидатів на вибух. Вже майже сто років в Криму не було сильних землетрусів. Це говорить про те, що в земних надрах поступово накопичується значна руйнівна енергія. Вона врешті-решт неодмінно проявиться в черговому сильному землетрусі. А ось чи запустить він механізм «оживання» Карадагу? На це запитання нині не знає відповіді ніхто.

Дивовижний Демерджі

Є місця у світі, дивовижна і дика краса яких вражає уяву не лише пересічної людини, але й бувалого туриста. Таку людину, яка відвідала багато країн і материків, здається, немає чим здивувати і приголомшити. Але ось я стою в такій групі бувалих туристів із багатьох країн світу і чую захоплені вигуки. Де ми перебуваємо? Звичайно, що наша група стоїть на східній околиці Алуштинського амфітеатру в Криму. Саме тут відома долина привидів і хаос на схилі гори Демерджі. Вона є пам’яткою природи місцевого значення. Однак захоплені вигуки немісцевих людей вказують на те, що її явно недооцінили. 

Демерджі

До нас звернений схил гори Демерджі, вкритий химерними кам’яними скульптурами, витворами багатомільйонрічного процесу вивітрювання вулканічних порід. Будь-яка людина хоча б з мінімальною фантазією знайде чим її зайняти. Ось вежі якогось дивовижного замку, а тут видніються ледь не дорійські колони, ще далі бурхлива фантазія підказує обриси якихось відомих чи фантастичних людей і тварин. Природа тут добре попрацювала своїм різцем скульптора.

Від інших масивів головного пасма Демереджі відрізняється гірськими породами, які його складають. Тут панують не традиційні вапняки, а верхньоюрські конгломерати. Саме через це, під впливом вивітрювання й утворилися такі химерні фантастичні скульптури. Одна зі скель Демерджі отримала навіть назву «профіль Катерини». Не знаю, яку Катерину вони мали на увазі. Фантазії в декого, хоч відбавляй. Ця скеля заввишки близько 20 метрів, при наближенні чи віддаленні від неї постійно набуває нових обрисів. Кожен тут знайде на чому проявити власну фантазію. 

Однак на Демереджі є місце, де й фантазія відпочиває. Це знаменита Долина привидів. Вона розташована на південно-західному схилі гори. Ось де вже розгулялося фантастичне буяння природи. Нічого не треба й вигадувати. Ось класичний гриб-боровик на елегантній, але міцній ніжці. Ось ледь не ступінчаста піраміда фараона Джосера. Ось відточений вітром стовп. А ось химерна вежа, житло якогось чарівника, який тримає в ній зачаровану королівну. 

Деякі з найбільших стовпів мають власні назви. Найвідоміший і найдивовижніший з них — Велетень. Це величезний кам’яний колос діаметром 5 метрів і заввишки 25 метрів. Цікавою його особливістю є те, що на ньому дивовижним чином прилаштувалися колони і стовпи менших розмірів. Це створює справжню скульптурну композицію. 

Таких кам’яних привидів тут налічується більше сотні. Чим далі туристи рухаються до вершини Демерджі, тим більше стає зрозумілим, що тут природа лише розпочала свою роботу скульптора. Різець майстра ледь торкнувся кам’яних монолітів. Ця лише попередня чорнова робота вивітрювання теж нікого не залишить байдужим. Туристи вже здавна помітили, що здалеку кам’яні стовпи на вершині гори дуже нагадують величезні викопні белемніти, які ще називаються «чортовими пальцями».

Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.