Кому вірити?!

Люди, якщо ви побачили, скажімо у фейсбуці, кульку чорного кольору, не спішіть написати, що вона чорна. Бо якщо ваша думка не збігається з офіційною або пропагандистською, то тут же на вашій сторінці з’являться десятки ботів, які авторитетно і професійно переконають вас, що насправді кулька не чорна, а навпаки – абсолютно біла! А ви – невіглас, провокатор, ворог – і взагалі у вас проблеми зі смаком чи психікою.

І знаєте, більша половина читачів одразу повірить цій думці, особливо якщо боти перші зреагували і задали відповідний тон обговоренню чи дискусії.

Цей феномен психологічного конформізму досліджувався вченими ще в 60-ті роки. Ставилися експерименти, коли чотири підготовлені людини і одна непідготовлена, бачачи на столі білу кулю, називали її чорною, а п’ята людина, збита з пантелику, не вірячи своїм очам, також називала кулю чорною. 

Наголошувалося на тому, що цей феномен несе в собі серйозну загрозу втрати розуміння реальності. Хто ж міг подумати, що через пів століття ця технологія стане основним інструментом керування людською психікою і суспільною свідомістю та повністю поставить людство в залежність від різного роду маніпуляторів, фальсифікаторів, іміджмейкерів і політтехнологів.

Першими навчилися використовувати цей феномен психіки рекламісти. Вони зрозуміли, як посилити ефективність продавання товарів або послуг в десятки і сотні разів. Насправді існує не більше двадцяти основних прийомів апелювання до свідомості людини, аби схилити її до придбання певного товару, або до формування потрібної думки про щось або когось.

Викладаючи у свій час студентам вишу ці технології, я дивувався, як емоційно реагують на це молоді люди – вони прекрасно усвідомлювали в той момент, яку потужну зброю, який дієвий інструмент вони отримують у свої руки. Тому я неодмінно лекції на цю тему закінчував попередженням: запам’ятайте – ці технології у більшості є аморальними і навіть небезпечними для здоров’я людини, тож кожен з вас має індивідуально вирішувати, чи варто переступати заборонену межу...

Як показала практика, межа була легко перейдена, а деякі проекти формування псевдореальності і псевдогероїв стали основою передвиборчих технологій на президентському рівні. Отож, ми з вами живемо зараз у зовсім іншому світі, де так звана «реальність» може зовсім не відповідати справжньому стану речей.

Для того, щоб надати всій цій грандіозній афері зі свідомістю і суспільною думкою пристойного вигляду, був навіть придуманий відповідний термін «постправда». Ось яке роз’яснення цього явища дає українська Вікіпедія:

«Оксфордський словник назвав термін Постправда “словом року” в 2016 р., давши таке визначення: постправда позначає обставини, за яких об’єктивні факти є менш значимими для формування громадської думки, ніж апелювання до емоцій та особистих переконань».

Тобто, як ви зрозуміли, існування самого факту вже є не таким важливим і значимим, аніж чиєсь бажання вважати якийсь придуманий сюжет реальністю і подавати його саме як фрагмент дійсності. 

А якщо цей «хтось», хто хоче підмінити реальність, володіє потужним медійним ресурсом, то він стає просто всемогутнім магом: в його руках неймовірні інструменти викривлення реальності, конструювання подій, розкручування певних персоналій до рівня абсолютної (стовідсоткової) впізнаваності, – і врешті до володіння людською свідомістю.

А тепер подумайте, якщо цей «хтось» або кілька таких «хтось» захочуть розв’язати війну, вони легко сконструюють потрібну реальність, в якій головні персонажі поводитимуться абсолютно прогнозовано, навіть не сумніваючись у «власній» позиції і слушності.

Я багато міркував на цю тему публічно, говорячи про величезну загрозу, яка виходить від сучасного медійного простору, а точніше від тих, хто володіє ним. Саме вони, володарі масмедія, сьогодні формують потрібний порядок денний, підказують, кого любити і ненавидіти, підсовують масам бажані тренди, диктують моду, стиль, музичні смаки та уподобання.

Саме вони перетворили попідолів на «агентів впливу» і через них ретранслюють свої світоглядні уподобання та вибір способу життя. 

Щоправда, розпочався цей процес створення «слухняних зірок» не в Україні, а в США, коли, зіткнувшись із протестним потенціалом рок-музики 60-х років, медіамагнати почали «приручати» рок-зірок великими грошима і шаленою популярністю. Незручних і буйних чекало ж або відлучення від інформаційного простору або фізична смерть, нібито від «наркотиків». Наркотична залежність, до речі, теж була в тренді, оскільки тримала під контролем одних, а інших шалено збагачувала....

І от, минуло ще небагато часу і в людської спільноти з’явився значно потужніший наркотик: з неймовірною залежністю і стовідсотковим ефектом дії. Цей наркотик – соціальні мережі. Саме вони – «Фейсбук», «Інстаграм», «Телеграм», «Тік-ток» сьогодні володіють багатомільярдною аудиторією, постачаючи їй новини, плітки, розваги, скандали і генеруючи сплески адреналіну, дофаміну, серотоніну чи окситоцину. А через ці гормони надійно тримають нас у потрібному комусь настрої.

Я на власні очі бачу, як невпізнанно змінився фейсбук за останні 20 років: з позитивної і дуже об’єктивної соціальної мережі він перетворився на якусь гігантську лабораторію впливу на людську свідомість, де вже важко відрізняти правду від брехні, сповіщення фактів від безсовісної маніпуляції.

Але й це ще не все! Вишенькою на цьому гігантському торті є те, що в соціальні мережі прийшов штучний інтелект. Прийшов тихо, підступно і непомітно. Окрім живих ботів, які за гроші викривлюють реальність, з’явився хтось значно потужніший і професійніший. І це – штучний інтелект.

І вже понеслася по стрічці фейсбуку нескінченним бурхливим потоком мутна ріка, де «абсолютно реальні» Трамп і путін люб’язно обіймаються один із одним, де двоє військових – він і вона на залізних протезах замість ніг, справляють весільну церемонію і просять їх привітати, де багатодітна матір стоїть в оточенні своїх п’яти синів у камуфляжі і благає помолитися за своїх синів-захисників. І сипляться десятки тисяч лайків, добрих слів і побажань на адресу героїв, яких просто немає в реальності. А це ніщо інше, як згенеровані для вашого мозку галюцинації, щоб ви випускали пар і віддавали емоції невідомо кому, а не молилися за реальних людей, які просто не мають там, на нулі, таких неймовірно яскравих світлин.

Ми всі на порозі масового безумства, коли для нас писатимуть пісні і співатимуть, виступатимуть з лекціями, а також гратимуть в кіно не реальні талановиті люди, а віртуальні образи, яких не треба довго навчати, платити їм гонорари, будувати для них декорації. Усе це згенерує штучний інтелект і за значно мізерніші гроші.

А що будуть робити живі люди, які лишились без роботи?! 

Ану ж бо напружте мізки! Правильно – вони будуть вмирати від воєн та етнічних конфліктів, хронічного недоїдання або ожиріння, від новітніх епідемій та загадкових хвороб, від наркотиків, алкоголю та тютюнопаління.

Або отримуватимуть інфаркти та інсульти, сперечаючись у фейсбуці, чиє ілюзорне уявлення про світ ближче до істини, або чий улюблений віртуальний аватар буде наступним президентом...

Я би хотів закінчити цей матеріал на позитивній ноті, але чомусь у голові крутяться лише уривки власних віршів типу:

«І настане той фатальний час

Для земної грішної спільноти –

На землі залишаться банкноти,

І ніколи вже не буде нас»

чи

«Не вірю я ні жестам, ні словам.

Собі – і то я часом вірю мало!

І лиш одне сказати хочу вам: 

А ви давно вглиб себе зазирали?»

а чи таке - апокаліптичне:

«Ми стоїмо з тобою на межі,

Забувши про останню обережність,

А в кожнім з нас – загублена Безмежність,

Свята Безмежність Вічної Душі».

Отож, навіть не питайте, кому зараз вірити. Я вірю тільки Богові.

Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.