Своїм, але не нашим: кому Зеленський вручив високі державні нагороди

До Дня Незалежності президент України Володимир Зеленський нагородив орденами та відзнаками чимало гідних дочок і синів України, які воюють не лише на полі бою з московитами, а й на всіх внутрішніх «фронтах». Саме такий вигляд могла би мати ця новина, якби не одне «але», точніше — якби не десятки прізвищ, від яких з’являється це «але». Спочатку трішки загальної інформації — потім, запитань. Досліджувати природу цього рішення немає бажання. До керівництва нашої країни є чимало запитань, і нагороди — лише одне із них, очевидно, не найважливіше. 

Отже. Гляньмо на ті прізвища, які опинилися в переліку нагороджених.  Орден «За заслуги» І ступеня отримав Олександр Усик. Заради об’єктивності варто сказати, що так — своєю нещодавньою перемогою над Джошуа в реванші він значно підняв спортивний рейтинг України. Утім… А чи не є пан Олександр більше вірянином московського патріархату, який тривалий час був і залишається чи не структурою російської фсб? А, можливо, Усик тепер відповість, чий Крим? Усе ще божий? Публічного покаяння за свою позицію після повномасштабного вторгнення він не робив. Перевзуватися і робити вигляд, що так і було завжди, не подіє на українців, які ще вміють думати.

Далі. Ордени «За заслуги» ІІ та ІІІ ступеня отримали чимало відомих у країні людей та чи не весь Кабмін: Енвер Аблаєв — головний тренер національної збірної з фрістайлу, Олександр Абраменко — призер зимової Олімпіади-2020 з фрістайлу, Ірина Верещук, віцепрем’єр-міністр — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (чи не за розмінування Чонгару нагорода?), Михайло Федоров — міністр цифрової трансформації, Олександр Кубраков — міністр інфраструктури, Віктор Ляшко — міністр охорони здоров’я, Денис Монастирський — голова МВС, Юрій Горбунов — актор і продюсер. У цьому переліку були й волонтери та гідні люди. Але хочу зосередити вашу увагу саме на останньому. Юрій Горбунов на моїй пам’яті не був помічений на прямій зрадоньці та рідко опинявся в епіцентрі скандалів. Його модель поведінки — життя аполітичної медійної особистості. Утім, не все в нього вийшло. Горбунов продюсував такі «чудові» українській серіали, як «Останній москаль» та його (прости Господи) спін-офф «Великі вуйки». Якщо ви цього не знали — вам же краще. Саме серіал «Великі вуйки» демонструє нам Україну та українців очима москалів. Так наш народ зображали в шароварних пародіях у радянському союзі для приниження, а потім наші сучасники вирішили зобразити СВІЙ же народ недалекими та неосвіченими. Навіть якщо Горбунов, уродженець Львівщини, й не хотів, щоб вийшло настільки карикатурно, на жаль — воно вийшло куди гірше. 

Відзначили також значну частину колективу телерадіокомпанії «1+1»: кореспондентів, продюсерів, директорів, спеціальних кореспондентів. Чомусь серед них небагато представників ЗМІ, які не працюють у холдингу «1+1 Media». Того самого телеканалу, який і привів Зеленського до влади. Того самого телеканалу, який допомагає нищити й без того бідний нинішній інститут незалежної журналістики в Україні, який не лобіює своїх спонсорів, владу та олігархів. Водночас варто зазначити, що заглиблюватися в тему цього телеканалу було цікаво до повномасштабної війни. Наразі ж все одно — з «1+1» чи без нього — левова частка медіапростору України зосереджена навколо «єдиного ефіру» та надиктована Офісом президента. Принаймні дякуємо, що Наталії Мосейчук у переліку «орденоносців» немає.

Утім, найцікавіша частина нашого матеріалу буде саме зараз. Серед людей, які покладають своє життя на перемогу України — це лікарі, вчителі, працівники комунальних служб тощо, свої «ордени» отримали й давні друзі Володимира Зеленського по шоу-бізнесу, побратими із «95 кварталу» — Євген Кошовий та Олександр Пікалов. Нічого не скажеш, справді гідні представники. А чим вони більш гідні отримати високу державну нагороду, ніж тисячі коміків по всій країні? Якщо звісно випустити з-під уваги давні дружні стосунки з нинішнім президентом? Здається, що навіть в ОПУ не змогли б назвати жодної причини. Ще більше обурення викликає саме опис, за що люди відзначаються цими нагородами: «За значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, відстоювання національних інтересів нашої держави, сумлінне виконання професійного обов’язку». Тобто гумор не найкращої якості — це зміцнення української державності? Чи, може, відстоювання національних інтересів держави? Одне з українських онлайн-видань усе ж поцікавилося в Офісу президента, чому друзі глави держави удостоїлися високої державної нагороди. Відповідь: «По-перше, потужною волонтерською діяльністю команди «Студія «Квартал 95» та інших зірок українського шоу-бізнесу, які також зазначені в указі, протягом багатьох років з 2014 року загалом і з лютого 2022 року, зокрема. Численні концерти і виступи перед українськими військовими в діючих військових частинах у Миколаєві, Харкові, на Дніпропетровщині та інших містах, де відбуваються бойові дії (понад 140 виступів)…». А без державних нагород актори б припинили їздити по концертах? Це й без орденів роблять тисячі їхніх колег, але не настільки розпіарених. Ну, головне, щоб Кошовий і Пікалов не ображалися насвого друга: адже вони отримали лише держнагороди, раніше ж друзі президента отримували найвищі державні посади… А, можливо, українцям навпаки потрібно тішитися від того, що акторам «95 кварталу» тепер роздають тільки нагороди, а не міністерські крісла? Цікаве питання…

Насамкінець — кілька особисто моїх улюблених нагород. Орден княгині Ольги ІІІ ступеня отримала Наталя Могилевська. Вона, як місячний човник, — то виринає, то потопає. Маємо надію, що відзначили пані Наталю не за злите відео зі зйомок її «щирого» кліпу в одному зі зруйнованих рашистами міст, поблизу Києва, де вона намагається додати у відео більше «страждань від усього серця». На десерт — орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагородили… Віталія Козловського. Хто коли востаннє чув про Віталія? А про його творчість? А про його «волонтерську» діяльність? Наприклад, моя пам’ять, що здатна утримувати інформацію довше, ніж 5 хвилин, пригадує цікаві моменти. От у 2017 році співак зробив світлину із сепаратисткою Нельою Штепою, оприлюднив публікацію із підписом, що радий зустрічі, розповідав, як «його вразила її особиста історія». Після шквалу критики пост видалив, але ж інтернет пам’ятає все. Це не всі заслуги Віталіка — на питання про Крим він видав просто «геніальну» відповідь. Мовляв, йому байдуже — чий Крим, головне, щоб люди були живі та здорові. У 2018-му — виступав на днє побєди в москві, жалівся (не хочеться навіть згадувати в тексті імені цієї людини із вати) Сніжані Єгоровій, що бідного Козловського «ущємляли за рускій язик». Ну час минув, я ж не дарма про пам’ять зауважувала — не у всіх вона довготривала, — і Віталік отримав престижну державну нагороду. Звісно, він же як ніхто підпадає під характеристику «…за мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України».

Загалом варто бути справедливими. Нагородами відзначили багато гідних людей. Шкода, що досі в нашій країні навіть об’єктивно хороші справи не можуть робитися без краплі гіркого й зрадницького дьогтю.