Ми вкотре показали, що МИ Є. Цього разу – особливо потужно

На словах «особливо потужно» хочеться зробити такий же особливий  акцент. Бо тиждень тому в центрі Чикаго також відбувся український мітинг, приурочений трагічній події – третій річниці початку повномасштабної війни. І був він, на жаль, не надто велелюдний, хоча дуже важливий і дуже потрібний: нагадати світові, що там, на землі маленької і мирної України, триває війна; що Україна самотужки не впорається з рашистським монстром, який  свої щупальця пустить і далі, якщо його не зупинити; що під прицілом нелюдів завтра може опинитися будь-хто, бо апетити монстра прямо пропорційні його безумству і нахабству. 

Це було в суботу, 22 лютого. Залишалося кілька днів до історичної зустрічі в Овальному кабінеті, але в цьому випадку епітет «історичної» далекий від позитивного наповнення. Навіть авторитетні політологи, які коментують зустріч двох Президентів – Трампа та Зеленського – наголошують, що чогось подібного годі й пригадати в історії сучасної дипломатії: такий рівень дійових осіб і такий зі скандальним забарвленням фінал спілкування без жодних крапок над «і». Та найголовніше, чи то найсумніше, що відкритим залишилося питання: ким стає Америка для України, ще вчора бувши її партнером у боротьбі з ворогом? Невже проросійські щупальця вже пролізли і сюди? Невже нас, образно кажучи, кинуть, вдаючи, що не розуміють, що відбувається? Чи навпаки – дуже добре розуміючи… Невже це тільки нас, українців, болить поорана вирвами земля, братські могили у дворах спальних районів, цвинтарі з алеями героїв, де під синьо-жовтими стягами лежать десятки тисяч загиблих захисників, а війні краю не видно? Невже на початку цивілізованого двадцять першого століття у самому центрі Європи може ось так просто бути знищена найбільша за площею країна тієї ж Європи?! Невже комусь на все це начхати, головне, щоб…  костюмчик сидів?! 

Загроза – більш ніж реальна. І, можливо, аж тепер, після того, що сталося в Овальному  кабінеті, українці у всьому світі відчули цю загрозу як ніколи гостро. Зокрема (чи особливо ж) – українці в Америці. І вийшли на протести проти антиукраїнських, антидемократичних дій адміністрації Трампа.

Серед найбільших міст, де відбувалися протестні акції, і наше Чикаго. Мітинг у неділю, 2 березня, організували Український Конгресовий комітет Америки, відділ Іллінойс (президент Марія Дмитрів-Капеняк) та молодіжна організація «Доці України» (голова – Зоряна Сможаник). І був цей мітинг, як уже зазначалося вище, особливо потужним за кількістю його учасників. Нас вийшло кілька тисяч. Ми самі були вражені тим, що нас може вийти так багато. Біда згуртовує. Загроза бути знищеними згуртовує і спонукає до дій. Тому ми там, на мітингу були: хтось – сам, хтось – зі своїми батьками, хтось – зі своїми дітьми. Бо саме зараз вирішується доля не просто Української держави, але й доля сьогоднішніх і прийдешніх поколінь українців. І були разом з нами на мітингу сенатор Дік Дурбін, конгресмен Майк Квіглі, було чимало рядових американців, представників інших ком’юніті Чикаго. Прозвучали Державні Гімни США та України. В руках мітингарі тримали українські та американські стяги, плакати і лозунги із промовистими слоганами: «Україна не продається!», «Справедливість для України!», «Ми стоїмо з Україною!», «росія – країна-терорист!».

Мітинг розпочався біля Water Tower, а потім синьо-жовта колона завдовжки кілька кілометрів рушила до мерії міста. Ішли не тротуаром, бо там було би затісно. Ішли однією із головних вулиць Чикаго – Мічиган-авеню. Численний загін поліцейських стежив за порядком і безпекою мітингувальників. Кілька глашатаїв серед організаторів мітингу вигукували у мегафони закличні гасла на підтримку України, які охоче підтримувала мітингуюча юрба. Поряд зі «Слава Україні!» звучало не менш важливе  «USA support Ukraine!». Дуже  віриться, що ці слова  не залишаться просто гаслом.

Тим часом усі вже чули інформацію, що Білий дім ставить на паузу військову допомогу Україні. А росія тим часом продовжує атакувати українські міста бомбами, ракетами, дронами. Смерть жнивує. З благословення рашистського сатани. І роздає нам закривавлені костюми. А хтось каже, що ми не хочемо миру… Тримайся, Україно! Ті, хто розуміє, що відбувається, – з тобою! Сподіваємось, таких не ставатиме менше.