Конфлікт Зеленського із Трампом: приховані причини та результати
Індуїзм – одна із небагатьох релігій світу, яка прямо дає відповідь на питання «для чого Бог створив Світ?». Для своєї втіхи. Забави. І у світі в тілах людей є напівбоги та напівдемони, які змагаються між собою. Важливо вчасно розпізнати своїх і долучитись до гри.
У геополітиці інколи буває дуже складно зрозуміти, хто кому свій. А спрощені інформаційні вкиди, які роблять все чорно-білим, здійснюються в інтересах власників провідних медіа з метою отримання від людей певних реакцій та формування викривленого світогляду.
Для українського народу втіхи від геополітичного театру зараз мало. Та й для Зеленського, попри його акторську сутність, – також. Адже йому доводиться виторговувати свою безпеку та можливість збереження при владі.
Драматична сцена, розіграна в Овальному кабінеті Зеленським, викликала бурю емоцій. І серед американців, і серед українців, і серед європейців. Та й московські обивателі досить сильно раділи побаченому.
Український інформаційний простір розділився приблизно навпіл. Половина почала говорити, що Зеленський – молодець, адже не побоявся казати правильні речі та відстоювати свою позицію навіть в Овальному кабінеті перед президентом США Трампом та віцепрезидентом Венсом. Інша половина почала звинувачувати Зеленського в хамстві, яке дорого коштуватиме Україні в умовах повномасштабної війни.
Я вже й не пригадаю, коли раніше якась подія збурювала в мене таку кількість роздумів та емоцій. Пов’язано це було як із безпосередніми наслідками для нас, українців, так і з масштабом геополітичних наслідків публічного конфлікту Зеленського із Трампом.
Відчуття масштабу прихованої гри, спроба дотягнутись до першопричин такої поведінки Зеленського та спрогнозувати подальший перебіг подій змусили мене кілька разів переглянути відео з Овального кабінету. Я стараюсь завжди в своїй аналітичній роботі наголошувати людям на необхідності самостійного вивчення першоджерел для формування власної думки. При цьому потрібно досить добре розмежовувати розум та емоції, адже для маніпуляторів-фарисеїв емоції виконують роль гачків, з допомогою яких нас перенаправляють в потрібне русло.
З точки зору емоцій відразу хочеться підтримати Зеленського. Це природна реакція для українців. Адже ми воюємо, і Зеленський чітко фіксує, хто є агресором та ворогом. При цьому публічні тези нової адміністрації Білого дому навпаки ставлять акценти на припиненні війни. Якщо путінська армія припинить стріляти – війна зупиниться. Якщо ЗСУ припинять – українці будуть фізично знищені.
Проте ця зустріч в Овальному кабінеті мала виключно формально-протокольний характер з точки зору дипломатії. Це не був формат перемовин чи дебатів. Обома сторонами було анонсовано візит Зеленського з метою підписання якоїсь (невідомо якої!) угоди щодо використання українських надр. І цей кут зору є вкрай важливим для повного розуміння того, що відбулось. Але перш ніж перейти до аналізу 50-хвилинної зустрічі, я змушений вказати на кілька вкрай важливих обставин, що їй передували.
1. США розпочали дипломатичні перемовини із росією. Зустріч в Саудівській Аравії мала «теплий» дипломатичний характер, була позитивно сприйнята в московському інформаційному просторі. І Трамп, і путін давали щодо зустрічі позитивні коментарі. Проте коментарі Трампа у важливих деталях, до речі, відрізнялись від фраз офіційних московських осіб. До прикладу, Трамп на пресконференції із президентом Франції Макроном згадував свою розмову з путіним та казав, що той погоджувався з ідею миротворчого контингенту на лінії розмежування. Але наступного дня «сумна коняка» лавров – міністр закордонних справ болотної імперії – повністю цьому заперечив. У межах контактів між США та рф Європа опинилась «за бортом», не ставши учасником перемовин. І навіть про Україну почали говорити без України.
2. Візиту Зеленського в США передували два візити європейських лідерів. Один з них – президента Франції Еммануеля Макрона. Другий – прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера.
Президент США Трамп не вийшов особисто зустріти Макрона на вході в Білий дім. Але Стармера таки зустрічав особисто: можливо, з поваги до Британії, найдревнішої дипломатії в світі.
Пресконференція Трампа і Макрона мала дуже важкий характер, містила суперечності, які загрожували перерости у щось більше. І тут варто відзначити дипломатичний талант Макрона, ліволіберальну позицію якого я, очевидно, не підтримую. Будучи в гостях у Трампа в тому ж таки Овальному кабінеті, Макрон згладжував гострі кути, розставляв свої акценти, навіть по-дружньому торкався Трампа в ризиковані суперечливі моменти.
Але, судячи із усього, ані візит Макрона, ані Стармера не досягнули бажаної мети.
3. Володимир Зеленський вилетівши із Польщі до США здійснив посадку в Ірландії. Де зустрівся з ірландським прем’єром Мікхолом Мартіном, обмінявся дипломатичними люб’язностями та так і не пояснив мети цієї посадки. При всій повазі до ірландських друзів України, пріоритетність зустрічі у Вашингтоні чи Лондоні (як проміжній зупинці) є очевидною.
Дізнавшись про такий маршрут Зеленського, я відразу висловив припущення, що насправді Зеленський там зустрічався не тільки з Мікхолом Мартіном. Подальший перебіг подій включно зі сваркою в Овальному кабінеті та зустріччю лідерів Європи в Лондоні лише підтвердив це припущення. На момент написання цієї статті я вже отримав остаточне підтвердження, що в Ірландії Зеленський також провів зустріч із головою британської MI-6 Річардом Петером Муром.
Тепер повернемось до самого скандального візиту в Білий дім.
Напередодні візиту Зеленського Дональд Трамп анонсував підписання угоди про спільне використання українських надр. Аналогічні анонси лунали і з боку команди Зеленського. Тобто всі необхідні деталі нібито узгоджені, залишилось лише підписати.
Ми не знаємо самого тексту угоди, щоб аналізувати її плюси та мінуси. Можу лише чітко зазначити, що Зеленський з огляду на 13-14 статті Конституції, не має жодних повноважень на передачу наших надр будь-кому. Угода, яка готується, може бути для українців як дуже корисною, так і відверто грабіжницькою. Все залежатиме від деталей. Не дарма кажуть, що диявол ховається в деталях.
Президент США Дональд Трамп особисто зустрів Володимира Зеленського, на відміну від Еманнуеля Макрона. Пожартував щодо одягу Зеленського, але м’яко та ненав’язливо. І пов’язано це було з тим. що Зеленському разом з командою напередодні візиту було повідомлено щодо необхідності дотримання дипломатичного етикету в Овальному кабінеті.
Тут варто зазначити, що йдеться про майже сакральне місце американської демократії. Хоча я особисто не люблю говорити про сакральність в контексті фарисейсько-паразитичної політики та геополітики, але не можу дібрати кращого терміну. Овальний кабінет є певним дуже важливим символом.
Зеленський костюм таки не одягнув, хоча зробив свій вигляд більш офіційним. Головний завгосп України Андрій Єрмак змушений був одягнути костюм. Так само, як і посол України в США Оксана Маркарова.
Чому я звертаю увагу на м’якість жарту Дональда Трампа? Тому що в майбутньому це стало одним із засобів маніпуляції в бік нібито нетактовного та образливого ставлення з боку Трампа. Але це було не так. Навіть більше: переглядаючи всі 50 хвилин зустрічі, я чітко стверджую, що коли журналіст-подкастер поставив питання Зеленському щодо костюму, то саме Трамп постарався загладити гострі кути, сказавши «мені подобається, як виглядає цей хлопець».
Сама зустріч не мала характеру переговорів. І навіть не була пресконференцією. Це була спільна протокольна зустріч в межах візиту лідера держави.
Перші 35 хвилин зустрічі пройшли дуже гладко. Навіть більше. Трамп як господар кабінету зробив кілька традиційних дипломатичних компліментів Зеленському та Україні. Президент України у своєму вступному слові цього не зробив, до речі. Для кращого розуміння цього моменту наполегливо рекомендую проглянути початок спільних зустрічей Трампа із Макроном, Стармером та Зеленським. І порівняти початкові вітальні слова Макрона (якого Трамп навіть не вийшов зустрічати), Стармера та Зеленського.
Проте Трамп ніяк на це не відреагував, а продовжував дипломатично вести протокольну зустріч. Холоднокровно розповідаючи про подальший план дій після її завершення.
Після 35-ї хвилини відбувається перший конфлікт Зеленського і Трампа. Тема стосується допомоги від США та Європи. Трамп каже, що США надали набагато більше допомоги ніж Європа, Зеленський апелює, що це не так – розмір допомоги від Європи досить великий. Але в цій мінісуперечці саме Трамп зводить все до жарту та сміху, торкнувшись ноги Зеленського та згладивши гострі кути.
І тут ми підходимо до останньої десятихвилинки. Конфлікт розпочинається після запитання Володимира Зеленського до віцепрезидента Джей Ді Венса. Проте саме питання Зеленського насправді ж є не питанням, а маленькою лекцією, замаскованою під питання.
На протокольній зустрічі Зеленський починає нібито вести переговори, хоча це лише протокольний захід, на якому серед подальших дій анонсовані переговори за закритими дверима та підписання угоди. У своєму запитанні-лекції Зеленський фактично повчає президента та віцепрезидента США у їхньому центральному Овальному кабінеті, розповідаючи про перебіг війни з 2014 року. І завершуючи свій мініспіч формалізованим питанням.
На найвищому дипломатичному рівні та ще й під час протокольного заходу це є неприпустимим. Адже вважається, що всі сторони володіють очевидною інформацією і точно не потребують повчань з боку інших учасників.
Форма звертання. Навіть вже після початку конфлікту і Трамп, і Венс звертаються до Зеленського (який знаходиться в гостях!) «пане президент». Зеленський, звертаючись до віцепрезидента США в Овальному кабінеті використовує неприпустиму фамільярність, кажучи не «пане віцепрезидент», а «Джей Ді».
В Україні не існує посади віцепрезидента, хоча фактично Єрмак виконує такі функції, всупереч Конституції (не маючи повноважень) та здоровому глузду (за Єрмака ніхто не голосував!). В США на виборах президента американські громадяни одночасно голосують і за віцепрезидента, який є офіційною другою особою США. До цього слід додати, що держава США за формою є президентською республікою.
Окрім цього, за час заходу Зеленський кілька десятків разів перебиває своїх співрозмовників, включно із президентом США – господарем Овального кабінету. І списувати таке антидипломатичне хамство виключно на незнання Зеленського не можна. Зрештою, Зеленський вже майже 6 років перебуває на посаді, з них 3 роки – веде постійні перемовини із представниками держав, що надають нам допомогу. І не знати дипломатичного мінімуму, ще й напередодні візиту до Трампа, навіть Зеленський не міг.
Псевдопитання Зеленського в купі із вищенаведеними діями спровокували Венса, який відомий своїми гострими формулюваннями. Проте навіть Венс в певний момент конфлікту зробив спробу його пригасити, але тут вже втрутився Трамп, сказавши, що Зеленський вже сказав достатньо.
Скандальна зустріч припинилась. Українську делегацію відвели в одну із кімнат, а потім повідомили що їм потрібно покинути Білий дім. Двічі члени команди Зеленського просили про продовження зустрічі, але їхні спроби було відкинуто.
І тут розпочинаються інформаційні, емоційні, політичні та геополітичні «качелі». Прем’єр-міністр Великої Британії Стармер скликає розширений (включно із Канадою) з’їзд європейських лідерів у Лондоні. І зустріч лідерів найвищого рівня відбувається в Лондоні фактично через півтори доби після сварки в Овальному кабінеті! Це фантастично короткий проміжок часу для організації зустрічі такого рівня! І ключове слово тут – «фантастично». Це вже готувалось.
Ключові гравці, включно із Макроном, Стармером та Мелоні перед лондонською зустріччю проводять розмови із Трампом, а на самій зустрічі висловлюють однозначну підтримку Україні, але наголошують на потребі Зеленському порозумітись із Трампом. Лондонський саміт завершується заявами, але не рішеннями. І навіть тези Макрона в інтерв’ю Le Figaro щодо наявності спільної позиції у Франції та Британії щодо «часткового перемир’я» як першого етапу згодом спростовуються британським Урядом.
Члени команди Трампа наголошують на тому, що Зеленський повинен вибачитись. ЗМІ та експерти, підконтрольні глобалістам (читай демократам) та Офісу президента, здіймають хвилі ненависті щодо Трампа.
І тут необхідно чітко прояснити позицію. На мою думку, українці зобов’язані чітко називати путіна та рф агресором, розставляти всі дипломатичні акценти щодо війни, розповідати про військові злочини, ніколи юридично не визнавати окупованих територій частиною росії, не віддавати землю та надра у власність будь-кому іншому, включно зі США.
Проте потрібно чітко та прагматично розмежовувати емоції та раціональність. І покроково, звертаючи увагу на всі навіть дрібні деталі, діяти на благо українського народу. Раціональний аналіз того, що сталось в Овальному кабінеті – наведений вище.
Далі в американських медіа – Bloomberg, CNN та Fox News – з’являється інформація, що Трамп дав вказівку призупинити всю допомогу Україні. ЗМІ посилаються на чиновників Білого дому, але не вказують прізвищ. Офіційних повідомлень від влади США нема. Прем’єр України Денис Шмигаль спростовує цю інформацію, прем’єр Польщі Дональд Туск каже про паузу у перевезеннях відповідних вантажів через пропускні пункти на кордоні.
Володимир Зеленський ввечері публікує текст, у якому говорить про готовність до підписання угоди та мирних перемовин «під сильною рукою Трампа».
Дональд Трамп у своєму виступі в Конгресі цитує повідомлення Зеленського, називаючи його листом. Незрозуміло, чи це був лист, чи ні, посол Маркарова це спростувала (незрозуміло, щоб що – щоб продовжити конфлікт?!), але Трамп в конгресі показав зовнішній спокій. Вибачення (якщо це було вибачення, в чому я сумніваюсь) формально прийняте.
І відразу на наступний день британське Daily Mail пише, що Стармер та Макрон готові разом із Зеленським летіти в США, щоб представити свій план Трампу.
Окрім цього, Китай підтримав Європу. Спеціальний представник Китаю з європейських справ Лу Шає заявив, що Китай виступає проти переговорів між США та рф без участі України та ЄС.
Геополітичне зближення Європи і Китаю на тлі «потепління» між США та рф потребує окремого ґрунтовного аналізу. Проте потепління поки що є формальним, адже при всіх словесних реверансах, Трамп продовжив санкції проти росії ще на рік. Слова та дії. Дипломатичний фрагмент закулісної гри.
Європейська дипломатична перемога. Це означає, що Європа стає учасником перемовин. Європа в будь-якому випадку була б за столом: або як учасник, або як ресурс.
Біда українців полягає в тому, що ми є за тим столом. Але в ролі ресурсу. Для наших ворогів, на чолі із путіним; для ключових гравців; для внутрішнього ворога – кланово-олігархічної системи управління Україною.
Інтерес Зеленського полягає у своєму збереженні. Щонайменше гарантії особистої безпеки, як максимум – узгодженість щодо переобрання. Втрата влади Зеленським майже 100-відсотково означатиме велику кількість кримінальних справ проти Зеленського. За порушення Конституції, розпродаж землі і надр, провал підготовки до війни, корупцію, мародерство, Чонгар, відкритий північний напрям тощо.
Зеленський підіграв Стармеру та Макрону, отримавши від них якісь обіцянки. Сумніваюсь, що йдеться про те, що Зеленському потрібно. Але принаймні про кілька кроків на шляху до бажаного. Надіюсь, що недосяжного. Інакше українці стануть приреченими на знищення. Зрештою навіть при найгірших сценаріях, все залежатиме від нас самих, українців. Від нашої організованості та готовності знищувати всіх ворогів.