Наталена Королева: її звали Кармен

Її звали Кармен. Вона була артистичною, музично обдарованою та дуже любила танцювати. Але не пов’язала свою кар’єру з танцем. Чудово співала – і навіть досягла успіху на сцені. Проте далі вже інакше склала свою долю.

Танцювати навчилась у католицькому монастирі: «Ми танцювали різні танці… І фарандолу, і риґодон. Часами – болеро чи хоту. А дехто – навіть і халео. Але це сестри забороняли.

– То ж навіщо тоді вони того вчили?

… – Ні, нас танцювати не вчили. Ми лише самі так бавилися, показуючи одна одній… А хіба ж танцювати треба вчитися? Таки ж досить побачити це, як роблять інші, то вже й умітимеш». 

Вона була аристократкою та могла б стати світською дамою. Жити, як багато хто тоді. Але уславилась як письменниця. І не як поетеса, а як прозаїк.

Це ім’я довгий час не було відомим в Україні. Про феномен цієї письменниці, яка сама вивчила українську мову, але писала на світові теми, довго не знали. І досі багато творів не видано, залишилися в празьких архівах. Але ми можемо торкнутися того, що вже стало відомим.

Вона народилася в березні (1888–1966), в Іспанії. Не стало героїні моєї статті в Чехії (тодішній Чехословаччині). Другим і останнім чоловіком талановитої жінки був письменник Василь Королів-Старий, відомий нам за збіркою казок «Нечиста сила».

Ми знаємо цю письменницю під іменем Наталена Королева. А повне її ім’я було Кармен Фернанда Альфонса Естрелла Наталена. У родині її називали Карменсітою, а ще – Ноéль. Карменсіта – зменшувальне від Кармен (як тут не згадати героїню Меріме, а ще оперу?), а Ноель французькою означає «Різдво». Естрелла означає «зірка». Вона й була зіркою – нашої літератури.

З іспансько-польского роду, народжена в Іспанії – і українська письменниця. 

Цікавий девіз Наталени Королевої: «Гордости не ховають… її тільки схиляють, і то… лише перед Богом».

Багато хто твердив – і досі стверджує – про неукраїнське походження Наталени Королевої. Але чи так це насправді?

Про її життя можна написати роман, цікавіший від будь-якої вигадки. Батько Наталени Королевої, Адріян-Ґеорґ Дунін-Борковський, був польським графом. Власне, рід Дунін-Борковських був польсько-литовсько-українським, відомим на Волині, тож українська культура не була чужою майбутній письменниці, хоча саму мову вона почула тільки в Україні. Батько письменниці був за освітою ентомологом, навчався в Парижі. У Франції він познайомився з Марією-Клярою де Кастро Лясерда, з якою одружився. 3 березня 1888 року в іспанському містечку Сан-Педро де Карденья народилася майбутня письменниця.

Мати Наталени Королевої – іспанка з кастильського роду грандів Лясерда (або Лячерда), якій за звичаєм дали багато імен і титулів. У материнському гербі були Кастильська Вежа і Араґонський Лев, а в батьківському – Білий Лебідь. Звідки така символіка? 

Білий Лебідь – скандинавський символ, який використовували вікінги. За родинними переказами, предком Дунін-Борковських був данець, варяг Вілфред Швено, чиє прізвище означає «лебідь». За легендою, він був родичем Ярослава Мудрого. Але сучасні історики це не підтверджують, хоча, погодьтеся, легенда поетична. Більше цікаве те, що батько письменниці був кровним родичем Довмонтовичів – волинських князів з литовського роду. А про вікінгів у Київській Русі Наталена Королева напише в книзі «Легенди старокиївські».

Мати, за легендою, мала походження від святого Домініка, а ще – Понтія Пилата. Це теж тільки легенда, але вона пізніше надихнула Наталену Королеву на твори про перших християн.

Наталена Королева була прямим нащадком найученішої жінки в Іспанії. Ісидора-Марія Лячерда мала звання «la doctora» (тобто докторка) і була дуже авторитетним професором мадридського університету. 

На жаль, мати Наталени Королевої вмерла через п’ять годин після народження дочки. Цікаво, що до 1915 року майбутня письменниця носила прізвище матері – де Кастро Лясерда і Мединаселі Фернандез де Кордоба і Фіґероа. За прізвищем можна зрозуміти, що предки були родом із Кордови.

Після смерті дружини батько Наталени Королевої подорожував Індією та Африкою, був і на Цейлоні. Дівчинку виховувала рідня за материнською лінією. А перші чотири роки дитинства Наталена провела на Волині, у маєтку Великі Борки – звідси й прізвище Борковських. Саме там Наталена почула українську мову. «Розуміла її добре й говорила сама добре». Українська мова своєю мелодійністю нагадала дівчинці іспанську та французьку. Не забуваймо, що все це відбувалося задовго до реформи правопису 1933 р., коли українська мова була ближчою до європейських мов.

На початку 1893 року вмерла бабуся Наталени, Теофіля. Дівчина опинилася в католицькому монастирі на французько-іспанському прикордонні, де її виховували черниці. Але не треба думати, що виховання маленької Карменсіти було виключно релігійним. Дівчина рано призвичаїлася до світського життя і танцювала.

А 1898 року тітка Інес – мамина сестра – вийшла заміж і забрала Естрелліту-Кармен – так тепер її називали – до себе, у місто Аахен. Аахен вразив дівчину славетною історією. Гуляючи в парку, Кармен де Кастро постійно зустрічала німецького кайзера Вільгельма ІІ і навіть розмовляла з ним. Потім був Рим, де Наталена завжди відвідувала месу. Жила дівчина і в Мадриді, де мала честь бути представленою до королівського двору. Естрелліта бувала в королівському палаці Ель Ескоріяль і дружила з майбутнім королем Іспанії Альфонсом ХІІІ, який був старшим від неї на рік.

До 1904 р. Кармен де Кастро жила в Іспанії, де вивчила арабську мову, оскільки її дядько дон Лоренсо був арабістом і археологом. Також дівчина навчалася медицини, філософії та музики. Як згадувала сама письменниця: «Вчили мене історії Іспанії, археології, мистецтву, приправляти лікувальні зілля, музиці, співу, складанню віршів еспанських і латинських».

Було б цілком зрозуміло, якби така романтична та релігійна дівчина стала поетесою – адже формою вірша юна Кармен добре володіла. Але Наталені судилася доля прозаїка – сильного, блискуче освіченого, з багатою фантазією, і в цій прозі не було нічого зманіженого, дамського.

Молодість тривала, і її не можна було назвати легкою. Вмерла тітка Інес. Кармен-Естрелліта зустрілася з батьком, який повернувся до України, оселився в Києві. Мачухою Наталени стала Людмила Лось, чешка. Саме вона навчила пасербицю чеської мови й назвала дівчину французьким іменем Ноель, що, за версією, також означає Наталена. У Києві Наталена вчила мови: польську – якою розмовляла з батьком, – чеську – рідну мову мачухи, – державну російську та українську. Майбутня письменниця провела рік у пансіоні для шляхетних панночок у Києві. У пансіоні вважалося добрим тоном носити лорнет, говорити про вразливі нерви та умлівати при першій-ліпшій нагоді. Київський період Наталена майстерно змалює в автобіографічній повісті «Без коріння». Назва символічна, адже Наталена Королева все життя шукала своє коріння. У Києві вона відчувала себе чужою, бо католицький світогляд та іспанська натура не були зрозумілими іншим. Але Україна прийняла юну чужинку, і Наталена полюбила природу та монастирі цієї лагідної землі. Українці теж сподобались іноземці, а мову вона легко опанувала.

Нові подорожі… Але бали, прийоми, постійні гості не давали Наталені жити так, як вона хоче. Дівчина мала яскравий нахил до науки й хотіла вчитися далі та самостійно заробляти на життя. Вона навчається в Археологічному Інституті, пише наукові статті, відвідує лекції в Академії Мистецтв, навчається співу. Їй навіть радили співати в опері! До речі, улюбленим композитором Наталени був Джузеппе Верді.

Мачуха не схвалювала наміру пасербиці співати в опері та стати актрисою. Проте Наталена все ж таки співала, й дуже успішно. Хіба не символічне перше ім’я цієї дівчини – Кармен? А три наступні роки – до 1911 року – Кармен-Естрелла жила в Мадриді. Але, впавши в немилість у королеви, Наталена була змушена покинути Іспанію. У Парижі майбутня письменниця вивчала медицину в Сорбонні. Отримавши лист од хворого батька, вона їде до Києва. Відвідує й Санкт-Петербург, де має багато знайомих митців. Думає про повернення на сцену, поїздку до Італії. Але почалася Перша світові війна. Гинуть родичі Наталени. І тут вона виходить заміж за перського князя Іскандера Гакшаманіша ібн Куруша, якого знала ще з минулого життя в Санкт-Петербурзі.. Подружнє життя тривало півроку: Іскандер загинув на фронті. Вмирає батько Наталени. У 1919 році мачуха повертається до Чехословаччини як репатріантка. А в цей час уже існує УНР – Українська Народна Республіка. Молода вдова ібн Куруш, тобто Кармен де Кастро, вона ж відома нам Наталена, просить видати їй документи для від’їзду за кордон. Поки готуються документи, Наталена працює секретарем-перекладачем у Міністерстві закордонних справ УНР у Києві. Знання мов та класична освіта знадобились їй. Крім знань і таланту, Наталена не мала нічого придатного для того важкого часу.

З фальшивим паспортом Наталена перетинає кордон. Біля Львова вмирає її мачуха, і в Чехословаччині Кармен опиняється вже сама. Їй пропонують працю в Міністерстві закордонних справ Чехословацької республіки. Тут вона виходить заміж за українського письменника Василя Короліва-Старого, який на той час був аташе УНР у Празі. Тоді й з’являється відоме нам письменницьке ім’я – Наталена Королева. Життя в емігрантів не було легким, але наприкінці 20-х років з’являються знайомства з українською елітою, зокрема Олександром Олесем (Кандибою), Євгеном Маланюком та іншими.

Друкуватись Наталена Королева почала в 20-х роках. У 1935 р. виходить збірка оповідань «Во дні они» на євангельську тематику. Це не переказ Біблії, а змалювання різних людей – переважно простих. Там є оповідання про Понтія Пилата – «Що є істина?» Пише Наталена Королева й роман «1313» на тему зустрічі людини з дияволом. Колорит цього роману середньовічний. Не забуваймо, що письменниця була й археологом. Це помітно в романі «Quid est veritas?», тобто «Що є істина?. Герої цього твору відомі нам з Євангелія. Це Понтій Пилат, його дружина Клавдія Прокула, син Кай, Маріям Маґдалина, Йосиф Ариматейський… Цікаво, що сам Раббі, тобто Месія, в романі не з’являється, хоча про Вчителя багато хто згадує. Як жива постає в романі давня Іудея. Герої живуть серед сонця, базарних свят, дорогоцінного лазурового піску, читають еллінів, слухають флейту та арфу, сперечаються з філософських питань… Але всіх хвилює одне питання: «Що є істина?». Понтій Пилат і Маґдалина не знайомі особисто. Але вони шукають одне – істину – і знаходять її. Смарагдовий келих – святий Ґрааль – Маґдалина несе у вічність. Побувала ця героїня і в Іспанії. 

А в 40-х роках Наталена Королева пише про Україну цикл «Легенди старокиївські». Це надзвичайно мальовничі оповідання про скіфів, київських князів, ченців – усіх, хто жив на берегах Дніпра. Природа в Наталени Королевої жива. Тут можна зустріти фавна, якого священик хрестить. А якщо раптом в людину вселиться біс, праведний чернець вижене його. З моря прибудуть варяги. У київських палацах ітиме своє життя.

Взагалі Наталена Королева написала багато творів, але вони ще не відомі в Україні. Наша задача – повернути їх.

Як складається далі письменницьке життя? У 20-х роках Наталені пропонують роботу на кафедрі єгиптології в Паризькому університеті. Але вона відмовилась. Мотивувала це так: «…щоб не роздвоюватись, бо рішуче вступила на шлях української письменницької творчости». 

Настала німецька окупація Чехословаччини. У 1941 року вмирає Василь Королів-Старий. Про Наталену ходять чутки, що її вбили німці. «Бо я не належала до жодної організації і за останні роки німецької окупації не писала, бо ніде мене не хотіли друкувати. Щоб жити – я вчителювала. А по 5–6-ти годинах учительської праці не дуже розпишешся!»

Після Другої світової війни Наталена Королева заробляла фізичною працею: плела кошики, мила начиння, сортувала риж, збирала фрукти… Померла 1 липня 1966 року. ЇЇ поховали на чеському цвинтарі в Мєльніку.

Вона – Наталена Королева. Українка, яка сама себе створила. І про що б не писала ця загадкова жінка, вона змальовувала нас самих.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).