«Небесна сотня» Тетяни Домашенко

Минулого тижня українці вкотре схиляли голови у вдячній пам’яті Героям Небесної сотні. Водночас мало хто знає, що крилатий образ «Небесна сотня» має авторство.

ПОЕТКА З НАЙВИШНЕВІШОГО МІСТА

Авторка вислову «Небесна сотня» – щира, не гламурна українка, поетеса Тетяна Домашенко – вже двадцять два роки живе у місті Вишневому під Києвом в малесенькій кімнаті гуртожитку, періодично навідуючись на рідну Полтавщину. Попри те що її перу належать одинадцять поетичних збірок та більше ста пісенних текстів, Тетяну Домашенко досі не прийняли до Національної спілки письменників України (є членкинею Київської обласної спілки письменників). Причина – надзвичайна скромність та безпосередність цієї людини, яка не звикла йти напролом, комусь щось доводити. Вона просто радіє кожному прожитому дню, пише вірші, молиться за перемогу України. І …все всім вибачає.

Народилася Тетяна Домашенко 3 вересня 1954 року в мальовничому селі Рокита на Полтавщині. Доки мати Надія Іванівна працювала трактористкою, вихованням дівчинки переймалася бабуся Мотря, яка подарувала Тетяні багатющий світ поезії і казки. Бабусині духовні зерна впали на благодатний ґрунт: Тетяна почала писати вірші ще в п’ятому класі. 1970 року в районній газеті вийшов перший вірш Тетяни Домашенко, присвячений учителю.

Але перша поетична збірка «Калинове намисто» побачила світ лише в 2000 році, у видавництві «Каменяр». Наступні дві збірки – «Озовітесь – мати кличе» (2001 р.) та «Дві дороги» (2004 р.) – з’явилися у видавництві «Духовна вісь». Далі були – «Ода батьківській хаті», «Небесна сотня воїнів Майдану», «Ангели-охоронці», «Калинова Голгофа – хресна дорога України», « Я – Україна», книга для дітей «Я малюю Перемогу». Тож у літературу Тетяна Домашенко ввійшла зрілою поетесою, маючи вагомий творчий доробок.

2019 року отримала премію імені Василя Симоненка в номінації «Служити Богу й Україні».

А також за тритомником біографій «Небесна сотня. Життєписи» Світлани Терейковської продовжує писати поезії, присвячені осібно кожному Герою Небесної сотні. Поетична праця триває, хоч і була перервана повномасштабним вторгненням московитів.

Як зауважила докторка філологічних наук Олена Коломієць, вишнівчани свідомі того, що своїм гарячим словом саме в «найвишневішому місті у світі» поетеса творить поетичний літопис нової України. А крилатий образ, що полетів по світу, об’єднавши Героїв Майдану в Небесну сотню, також став гордістю міста Вишневого.

«І НАД МАЙДАНОМ – СОТНЯ ГОЛУБІВ»

Ось як Тетяна Домашенко пригадує той час і ту мить, коли зродився крилатий вислів – «Небесна сотня»:

– Від самого початку Революції Гідності, з 21 листопада 2013 року, на Майдані я бувала майже щодня. Як не піду на Майдан, то здається, ніби щось не доробила. А вже останні місяці й дні боялася залишатися вдома: на Майдані було не так страшно. 

Події 18-21 лютого 2014 року вкарбувалися нестерпним болем у пам’яті. 18 лютого, перебуваючи біля барикад на вулиці Грушевського та на Інститутській, я кілька разів читала вірш «Молитва України»: «Я не окраїна, я не руїна, лиш перед Богом я на колінах».

А одного дня народилися слова: «Небесна сотня». Не випадково. Коли на Майдані лунало «Плине кача» і несли у трунах перших загиблих Героїв, я стояла біля самої сцени, близько до ведучого. Люди заніміли. В скорботній тиші лунав голос Євгена Нищука: «Воїн сотні такої-то». І раптом з моїх вуст вирвалося: «Боже! Людоньки! Це ж НЕБЕСНА СОТНЯ». І глянувши в ту мить на небо, я побачила зграю голубів. Відтак почала промовляти віршем:

«Небесна Сотня воїнів Христа

З мечем Архистратига Михаїла,

З молитвою за волю на вустах

У вічність із Майдану відлетіла.

Небесна сотня Воїнів святих

І душу й тіло склали за свободу.

За розбрат нації взяли на себе гріх

Освячені любов’ю до народу.

Їх імена у небі голубім

Золотосяйним променем палають,

І над Майданом сотня голубів

Безмовними вустами гімн співають».

Після цього дві доби я пролежала вдома, ніби мертва. А потім відчула: якщо не піднімуся – просто вмру. Прийшла на Майдан 21 лютого, дивлюся, а неподалік стели – немає каплички, де ми молилися: згоріла під час протистоянь. Сестра-монашка змітає попіл і показує єдине, що вціліло: обгоріле Євангеліє. Я принесла свою ікону й поставила біля стели. А вночі ще дописала вірш про Небесну сотню:

«Вся Україна – Мати під хрестом

Їй серце меч прошив нестерпним болем

У душу увірвався напролом.

Сльоза тече й тече кривавим морем…»

Хотіла донести до людей ці поетичні рядки зі сцени Майдану. Йдучи до потяга на Київ, побачила, що біля Вишневої міської ради священики Київського патріархату отці Ярослав та Дмитро моляться за упокій душ воїнів Небесної сотні. Там уперше привселюдно прочитала вірш «Небесна сотня воїнів Майдану». Журналісти з Вишневого записали мій виступ. І доки доїхала до Києва на Майдан – слова «Небесна сотня» вже почали лунати всюди. 23 лютого, в неділю, я роздрукувала вірш та розвішала всюди на Майдані. 

Мене зауважив у натовпі кобзар Тарас Компаніченко і запросив виступити на сцені Майдану, що ми і зробили разом зі співачкою Інною Андріяш. Відтоді Євген Нищук щоразу, коли виникала пауза, пропонував мені читати поезії. 

– То чому Ви досі не члекиня НСПУ?

– Не знаю, чи це комусь цікаво… Сама собі і видавництво, і спілка. Сама собі і автор, і читач. У цьому колесі кручусь, неначе білка, хоч вовком вий, хоч горлицею плач…

2003 року вперше подала заяву на вступ до НСПУ. Рекомендацію давали Петро Перебийніс, Катерина Мотрич і Валентина Козак. На засіданні приймальної комісії одна з письменниць виступила проти мене. Не прийняли. Років через два я підійшла до тієї письменниці й запитала, чи читала вона хоч одну мою книгу. Виявилося – ні. Її просто попросили виступити, мовляв, Тетяна Домашенко «не дотягує». Потому 13 років я заяви не подавала. 2014 року вийшла збірка «Небесна сотня воїнів Майдану». Подала знову заяву до НСПУ. І знову був виступ проти мене: мовляв, у поезіях замало образності. Порадили поновити документи після того, як з’явиться ще одна, нова книга. Невдовзі вийшла друком збірка «Ангели-охоронці». І виявилося, що мої документи… загубилися. Запропонували збирати все наново. Та я вирішила більш заяв не подавати.

– 22 роки тому Ви переїхали з Полтавщини у Вишневе. Відтоді встигли не лише створити низку поетичних збірок, а й попрацювати редактором Вишневської газети «Наше місто», долучитися до створення Історико-краєзнавчого музею. Як все відбувалося?

– Справді, з 2003 року моє життя тісно пов’язане з містом Вишневе. Переїхала, зголосившись на вакансію головного редактора міської газети «Наше місто». Потім, 2004 року, офіційно зареєструвала у Вишневому Історико-краєзнавчий музей: написала статут, домоглася статусу юридичної одиниці, стала першим його директором. Навіть своє колечко в ломбард здавала, щоб зробити всі документи… 

Тут, у Вишневому, народилися і побачили світ кілька моїх поетичних збірок. Зокрема, й «Небесна сотня воїнів Майдану», яка, завдяки патріотизму українців, розлетілася по всьому світу. Не можу не згадати людину, яка допомогла перевидати цю збірку десятитисячним тиражем та розповсюдити на Київщині. Це – меценати-благодійники Олександр Тигов та Юрій Гелбутівський. Дякувати Богу, зустрічі й презентації книги відбулися у різних куточках України.

Про моє життя у Вишневому можна було б написати цілий роман. Проте хочу подякувати всім за ці роки, переповнені радощами і печалями, злетами і падіннями. Хочу попросити пробачення у тих, кого гнівила своїми емоційними, а, може, для когось і непередбачуваними діями. А ще – низько вклоняюся всім, хто підтримував мене у скрутну хвилину, може, навіть не до кінця розуміючи оцей мій незбагненний світ…

Постскриптум.

Вірші Тетяни Домашенко – не просто слова, це стан, в якому вона перебуває постійно. Ким би не працювала Тетяна Михайлівна – чи агрономом в юності, чи педагогом в зрілості, старшим науковим працівником музею в Миргороді, чи директором Історико-краєзнавчого музею міста Вишневого, головним редактором міської газети, чи директором власного видавництва «Духовна вісь» – поезія всюди крокує з нею поруч.