Ґранти: про користь і шкоду

Не стихає виття навколо припинення ґрантових програм, зокрема від USAID.

Ґрантоотримувачі, яких раптом позбавили хліба з ікрою, розмазуючи сльози по вгодованих обличчях, кинулися розказувати про «школи та бомбосховища», хоча переважна кількість ґрантів спрямовувалася на фінансування держсектору. А усі ми знаємо, що це означає: фінансування кишень чиновників та їхніх ручних ГО.

Ще кажуть, нібито сам термін «ґрантожер» – це «російське ІПСО». Оце прямо уриноофтальмологія. Термін виник значно раніше того, коли його підхопила росіянська пропаганда. Вони завжди так роблять: відслідковують актуальні теми в Україні, змішують їх зі своєю брехнею і завдяки цьому компоту рашн-маніпуляції інколи мають достовірніший вигляд. Один міністр на трибуні Ради (!) публічно називав інформацію про аварію на Південноукраїнській АЕС «російським ІПСО», хоча це була чиста правда.

Ще один аргумент: «так а гроші ж не ваші, не з українського бюджету, шо вам до того?» На перший погляд, логічно, але насправді – це маніпуляція. Дивіться: скажімо, американські гроші виділяються на якісь реформи. Реформи, які нам, Україні, терміново необхідні. Але по факту їх не відбувається. Величезні ґрантові гроші витрачаються, але ефективність їхнього використання – приблизно як пошкрябати нігтем бетонну стіну. Зате старт програми гучно анонсується, й у більшості складається враження «ну нарешті, почали цим займатися». Відповідно у тієї ж більшості небайдужих громадян зникає мотивація рухати ці реформи: адже могутній USAID цим вже потужно займається, нащо мені смикатися? Хоча насправді майже нічого не відбувається і згодом нічого не змінюється. Тобто хтось витрачає чужі гроші на імітацію того, що мали б робити самі громадяни країни. У багатьох виникають хибні очікування, внаслідок чого просто втрачається час на оздоровлення країни.

Також ґрантовигодонабувачі наводять аргумент «не твоя – ось ти і бісишся», типу усі, хто критикує призупинення роздачі американських грошей – самі їх хотіли, але їм не дали. Слабенький аргумент, пояснюю.

Візьмемо, до прикладу, мене. Я ще з 2020 року жорстко критикував програму USAID «Кібербезпека критичної інфраструктури України». Написав кілька десятків дописів, у кожному розкладав на молекули кожен елемент, пояснював, чому це все загалом величезна фікція, з прикладами, картинками, з вагомими аргументами. 

Чи претендував я на ті ґранти? Ні, й не планував.

Чи був я залучений у якісь ґрантові програмі? Один раз колись було, разово, але більше не хочеться (і то був навіть не USAID, а європейський фонд).

Чи намагався я змінити вектор програми USAID «Кібербезпека критичної інфраструктури України» у напрямі практичних результатів? Так, і дуже сильно.

Можливо, мої дописи просто ніхто не читав і не бачив? Усі бачили, в усіх поважних кабінетах. Зокрема, в центральному американському офісі USAID у США їх читали, я навіть знаю прізвища тих людей. 

Чи відреагували хоч якось? Боже збав. Не може ж величний «…Від Американського Народу» реагувати на якогось там експерта з України. Це ганьба, приниження, ні в якому разі не можна реагувати на критику, а отого критикана – всіляко ігнорувати.

Всередині США проігнорувати критику витрачання грошей платників податків – смертельно небезпечно, громадянське суспільство порве на шмаття, ще й можуть посадити. А от у якійсь там Україні – та як два пальці. Демократія в Америці – то святе, а в Україні – можна не виконувати. Що ті аборигени розуміють у демократії.

Так, деякі проекти того ж USAID завдали певної користі Україні. Але будь-яка діяльність оцінюється за найгіршими показникам, якось так вже склалося. Можна все життя годувати бездомних, але лиш раз вкрасти донат – і вся репутація летить коту під хвіст, а сам проект – дискредитовано. Бандити он теж будують храми – але ж не за це їх судять (інколи). Така вже штука ця репутація – вибудовується роками, а втрачається в одну мить. А у того ж USAID мутних проектів значно більше, ніж нормальних.

Тому рішення нової адміністрації Білого дому призупинити роздачу ґрантів було ухвалене не просто так – забагато скарг на це накопичилося. Відділити грішне від праведного, корисне від корупційного, паразитичне від альтруїстичного – ось це має бути зроблене протягом 90 днів. Як на мене, термін цей замалий і навряд чи встигнуть ретельно розібратися who is who. Маю надію, що хоча б найбільші профанації зупинять. Хоча не факт, що всі. Не відкидаю також відновлення старих «пилорам», зокрема в Україні. І навряд чи уряд США розкаже про результати своїх перевірок, кого, за що і як покарали – це їхня внутрішня справа і їхні гроші.

Я ж іще раз наголошую: свої проблеми нам потрібно вирішувати самостійно. Покращувати держуправління, боротися з корупцією, вимагати від влади прозорості, змусити їх відмовитися від совкових методів і багато іншого.

Західна допомога – то добре, але це лише до-по-мо-га. Основну роботу доведеться зробити власноруч.

А за правду можна боротися і безкоштовно. За ідею. Запевняю, це можливо.