Il faut changer la langue

Вартою уваги є гіпотеза Сепіра-Ворфа, яка говорить, що «дійсність, яка нас оточує, формується нашою мовою». 

Свого часу один із засновників лінгвістики як науки Вільгельм фон Гумбольдт визначив мову як головну форму людського пізнання світу, адже людина сприймає світ крізь мовну призму.

«Батько» структурної лінгвістики Фердинанд де Соссюр зазначив, що мова парадигмальна – саме вона диктує правила висловлювань, можливості постановки різних лексичних одиниць, визначає поєднання членів речення та його порядки. 

Тією ж мовою можна вимовити нескінченну кількість промов, які будуть використовувати кінцеву кількість базових елементів. 

Тому рівень дискурсу завжди має конкретні члени речення, обрані з варіантів,що містяться у мові, і має їх у суворо визначеному логічному порядку. Дискурс набуває сенсу, тільки виходячи з його співвідношення з мовою. Дискурс завжди актуальний, а мова – потенційна.

Цей поділ на структурний і незмінний рівень мови та змінний рівень дискурсу, що розгортається в часі і є незворотнім в своїй логічній послідовності і є основою структурної лінгвістики.

Тепер щодо політичного дискурсу.

В чому полягає наша «мовна поведінка» в міркуванні щодо політичних процесів? Адже мова наших міркувань не береться нізвідки – ми з різних галузей запозичуємо логіку, аргументацію, терміни. Відповідно ми можемо один і той же аргумент викладати в різних мовних полях, змінюючи його зміст. Наприклад. Християнська «свобода» та ліберальна «свобода» – це цілком абсолютно різні речі. Хоча і там, і там ми вживаємо термін «свобода». Але як тільки починаємо розбиратися, що він насправді означає, з’ясовується, що це цілком протилежні речі. Таким чином мова є не лише інструментом передачі думок, а й засобом формування мислення та світогляду.

Це я до чого. «Змінити мову» означає радикально скасувати одне світосприйняття та ствердити інше. Адже саме зі зміни мови починалася будь-яка соціальна та політична революція. Як там радив Стефан Маллярме? Il faut changer la langue.