Третя хвиля цивілізації
Це у нас «футуролог» – людина несерйозна. Але, наприклад, в Америці футурологія – цілком пристойна дисципліна, яка займається вивченням перспектив історичного розвитку людства та передбаченням його майбутнього з набором гучних імен, від Френсіса Фукуями та Самуеля Гантінгтона до глави приватного розвідувально-аналітичного агентства «Stratfor» Джорджа Фрідмана.
За своєю суттю, футурологія – це синтез філософського аналізу, конкретно-наукових знань, художньо-естетичної уяви та буденної свідомості. Її основу становить комплекс ідей, понять, абстракцій, смислообразів, а також сукупність певних знань про суспільство, природу, людину, історичний процес, його спрямованість та закономірності.
Все, що працює із future in present – з «майбутнім у теперішньому».
Цікавою є одна із систем періодизації розвитку людства: так звана «Хвильова концепція розвитку суспільства» Елвіна Тофлера, найдетальніше викладена в його книзі «Третя хвиля».
Як би там не було, але нинішнє розуміння сучасного світу, його основні контури та траєкторії значною мірою було сформульовано саме ним.
Тоффлер виділяє три ключові перехідні моменти, які змінили людей та цивілізацію.
Перша хвиля – перехід до осілості, приручення тварин, початок вирощування овочів та зернових культур, що призвело до створення аграрної (доіндустріальної) цивілізації.
Її характерними рисами є:
- вкрай повільне економічне зростання;
- повільне, але невпинне зростання кількості населення;
- низький рівень споживання у переважної більшості населення – на межі фізіологічного мінімуму;
- поділ праці існував у досить простих формах, хоча й виділилося до 300 специфічних ремесл;
- основним видом енергії була сила м'язів людини та тварини;
- головним засобом виробництва була земля, яку обробляли 80–97% населення;
- основний соціальний конфлікт – навколо проблем землеволодіння та землекористування;
- структура суспільства жорстко ієрархічна і задавалася переважно неекономічними факторами – походженням, належністю, силою, владою, авторитетом тощо;
- соціальна та просторова мобільність практично були відсутні.
Друга хвиля почала підійматися в XVI ст. і привела до створення у другій половині XIX ст. індустріальної цивілізації, характерними ознаками якої стали стандартизація, уніфікація виробничих процесів та продукції, вузька спеціалізація, синхронізація процесів у часі, концентрація виробництва та капіталу, максимізація обсягів виробництва, централізація управління.
Її особливими рисами стали:
- швидке економічне зростання;
- значне зростання чисельності населення;
- зростання споживання, рівня та якості життя (ці процеси характеризувались нестабільністю, циклічністю та нерівномірністю за країнами та регіонами);
- розподіл праці досяг дуже високого рівня;
- основний вид енергії – механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згоряння та різноманітні генератори);
- головний засіб виробництва – промисловий капітал: будівлі, машини та обладнання; в промисловості зайнято 45–65% працездатного населення;
- основний соціальний конфлікт – між працею і капіталом;
- соціальна структура суспільства опирається на майнові фактори і формально не є жорстко ієрархічною;
- соціальна та просторова мобільність суттєво зросли.
Третя хвиля цивілізації почала підніматися в середині XX ст.
Вона призведе (а в деяких країнах вже призвела) до формування постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Глобальна ломка укладів досягає свого піку в наші дні.
Вона характеризується такими ознаками:
- суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає більш рівномірним;
- різко знижуються темпи зростання населення, а в окремих країнах навіть є від'ємні;
- рівень споживання передусім у високорозвинених країнах характеризується переходом від «кількості» до «якості» життя, від «суспільства масового споживання» до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини;
- знижується рівень спеціалізації, і дедалі більший попит мають спеціалісти «широкого профілю»;
- основний вид енергії поки що важко визначити, але зрозуміло, що це буде один із нетрадиційних, альтернативних видів – ядерна (а, можливо, й не обов'язково), сонячна, геотермальна, енергія вітру, хвиль, припливів-відпливів або ще будь-яка інша, поки що невідома;
- головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 відсотків працездатного населення;
- основний конфлікт – між знанням та некомпетентністю;
- паралельно змінюються і соціальна структура суспільства – на місце класового поділу приходить професійний;
- соціальна та просторова мобільність багаторазово зростає.
Сьогодні Третя хвиля входить у наше життя і приносить нову економіку, нові системи управління, зміни в свідомості, стилі роботи, освіти, відпочинку…
Вона залишає в минулому стандартизацію, синхронізацію, централізацію, концентрацію енергії, грошей та сил.
Головна сила Третьої хвилі – в мізках, тоді як для Другої хвилі – в матеріальних благах.
І це породжує конфлікт між Другою і Третьою хвилями, який сьогодні є основною причиною політичної напруги в суспільстві.
І найбільш важливе політичне питання сьогодення полягає не в тому, хто контролює останні дні індустріального суспільства, а в тому, хто формуватиме нове.
Нормальне, прекрасне майбутнє можливе при перебудові стилю життя, навчання, роботи, мислення.
І виграють ті (країни та індивіди), які завершать свій перехід до Третьої хвилі з мінімальними внутрішніми суперечностями.
Дивитися на історичний процес очима Тоффлера корисно.
Друзі. Не обмежуйтеся моїм сумбурним оглядом концепції Тоффлера. Прочитайте її самі. І буде чудово, якщо мені вдалося привернути увагу чи спровокувати обговорення ідей цієї цікавої людини – філософа та футуролога.
Дякую.
P.S. Чому московщина не може долучитися до подальшого розвитку людства та в чому полягає місія України щодо її знищення – це тема вже іншої статті.