Український патріот Василь Вишиваний, ерцгерцог Вільгельм Габсбург
«Я певен, що тілько помалу і послідовно, але ми все ж таки стілько з народом створимо Велику Україну, що об’єднає всі українські землі від Сяну аж до Дону», – казав століття тому Вільгельм Габсбург, який називав себе Василем Вишиваним.
З’їздивши якось раз у Карпати, Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбург-Лотаринзький настільки полюбив Україну, що все своє подальше життя присвятив українській справі. Військовий діяч, політик, австрійський архікнязь династії Габсбургів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців, його вважали претендентом на гетьманську булаву. Він був єдиним представником величезної династії Габсбургів, хто пройнявся українською справою і з власної волі брав активну участь в українському політичному житті. Читав книжки українських класиків: від Шевченка і Франка, особливо перейнявся текстами Стефаника.
Василь Вишиваний став справжнім політичним брендом у 1920-х, він часто позував у традиційних українських строях. Василь Вишиваний визволив від більшовиків Херсон.
Під час першої світової, коли утворилось Королівство Польське, Вільгельм вважався претендентом на трон.
Чому він став українським патріотом всупереч усьому й наперекір усім, навіть попри те, що проукраїнська орієнтація згодом призвела до розриву з родиною? Адже його родичі мали переважно виразно польську орієнтацію. Чи справді він мав шанси здобути український престол? Навряд. Певні плани в уряду Австрії, можливо, й були, але переважно всі знали поголос і чутки навколо особи ерцгерцога.
Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбург-Лотаринзький народився у Хорватії на березі Адріатичного моря 10 лютого 1895 року, в його жилах текла кров Рюриковичів та Гедиміновичів. Рід Лотарингів почався в ІХ столітті, а Габсбургів – із ХІ століття. Вільгельм – прямий нащадок київської княгині Ольги та великих князів київських з роду Рюриковичів, а з іншого боку він нащадок Гедиміновичів. Мати Вільгельма – австрійська княгиня Марія Терезія Австрійська-Тосканська (1862-1933), дочка князя Карла Сальватора Австрійського-Тосканського та Марії Імакуляти Борбонської. Діти цих королівських родин, відомих в Європі з ХІІ ст. стали прямими нащадками Київських князів Рюриковичів, Гедиміновичів, Романовичів королівських династій Франції, Італії, Іспанії, Австро-Угорщини, Польщі та Німеччини, а тодішньому імператору Австро-Угорщини цісарю Францу Йосифу І вони доводилися троюрідними племінниками. Зокрема й Вільгельм.
Коли Вільгельм потайки вирушив до Карпат, то оселився на якийсь час там у Дмитра Шекерика-Дониківа (батька діяча Української радикальної партії, гуцульського громадського і політичного діяча, етнографа, письменника Петра Шекерика). Він подорожував Карпатами 40 днів, жив із селянами-гуцулами, вперто шукаючи русинів-розбійників, але не знайшов. Чому розбійників? Бо про українців чув лише від поляків те, що вони розбійники, тож і сам у це повірив. Однак після карпатської мандрівки його ставлення раз і назавжди змінилося на радикальну прихильність до українства. Він сам почав вважати себе українцем та цікавитись українською культурою. «Мала Історія України» Михайла Грушевського була фактично першою освоєною книжкою Вільгельма. Зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.
Як він тоді підтримував українців? У 1916 році Вільгельм, коли йому виповнився 21 рік, став членом парламенту і одразу налагодив там контакти з українськими депутатами, наприклад з головою Української Парламентарної Репрезентації – Євгеном Петрушевичем. Відтак для всіх українських політиків у Відні патронат члена імператорської сім’ї став справжнім подарунком.
Вплинуло на Вільгельма знайомство із чільним українським політиком бароном Казимиром Гужковським, одним із засновників УГА, учасником делегації ЗУНР на переговорах із місією Антанти. Вільгельм поступово осягнув необхідність оформлення етнічних українських земель в державу. Йшлося тоді ще не про незалежність, але лишень про виокремлення українських земель у складі Австро-Угорщини, надання більшого самоврядування українцям і передання культурного життя під суверенний контроль.
Коли укладали Берестейську угоду 1918 року, Вільгельм Габсбург надавав суттєву допомогу українській делегації завдяки своїм зв’язкам в австрійських урядових колах. Згідно з підписаною угодою після Брестського миру, опинився в Україні у складі німецько-австрійського військового контингенту. Перебував у Херсоні й Олександрівську. Там здобув авторитет у місцевих, співпрацював з «Просвітою», близько зійшовся з командирами Армії УНР. Були ідеї повалення гетьмана Павла Скоропадського і пропозиція Вишиваному очолити Українську Державу. Але пропозицію цю він відхилив.
Попри різні плани приведення до влади Габсбурга-Вишиваного, сам архікнязь не був готовий до захоплення влади збройним шляхом і покладав основні надії на федеративний союз України із габсбурзькою монархією. Чіткого плану державного будівництва у нього не було.
На еміграції Габсбург часто зустрічається з українськими політичними гравцями різного спрямування: від Винниченка й Чикаленка до Коновальця. За ним пильно стежать радянські спецслужби, що у своїх звітах часто прикрашали події задля підняття градуса небезпеки від зовнішніх ворогів. Зрештою у серпні 1947 року Вільгельма Габсбурга заарештували представники СМЕРШ. Інкримінували спочатку шпигунську діяльність, а потім звинувачували у зв’язках з ОУН. Наприкінці листопада 1947 року Вільгельма Габсбурга перевезли до Києва, помістили у Лук’янівську тюрму. Пів року його щоденно допитували з метою вибити зізнання в контактах з українським підпіллям та західними спецслужбами. Проте Вільгельм заперечував будь-яку свою причетність до політичних партій. Придумувати наклепи на соратників у еміграції він відмовився. Слідчі вимагали 25 років таборів. Але Габсбург помер від туберкульозу о 3-й ночі 18 серпня 1948 року в тюремній лікарні. Відомостей про місце його поховання немає. 1989 року його реабілітовано посмертно. Відтоді розсекречено багато цікавих документів у справі Габсбурга-Вишиваного, які розкривають нові деталі. Наприклад про те, як, на еміграції Вишиваний докладає значних зусиль, тусуючись «серед королівських дворів Іспанії, Англії та Італії для отримання підтримки в своїх планах створення королівства в Україні. Як би до цього не ставилися, але факт той, що Вишиваний разом з колишнім послом УНР Полетикою і своїм ад’ютантом Ларошенком виїздив до Мадрида, Лондона і Рима у вищезазначених справах». Таке можна прочитати в одному із розсекречених документів радянських спецслужб.