У гості до трипільців

В Україні є такі дива, яких немає ніде. Приїхавши бодай на один день до села Легедзине на Черкащині, ви побачите відбудовану дворівневу хату, шеститисячолітню фігурку богині родючості, найдавніше у світі збережене насіння і ще багато дивовиж. Пізнаваймо свою землю!

Найбільше протомісто: 450 гектарів і 2700 хат

Шість тисяч років тому на переважній частині нинішньої України жили люди, яких ми називаємо трипільцями. Захоплюємося їхньої витонченою культурою та філософією життя. І небезпідставно припускаємо, що в наших жилах є часточка їхньої крови. 

Які ж вони були? Звідки взялися і куди зникли? Частково відкрити завісу таємничості вам допоможе подорож до села Легедзине, що у Тальнівському районі на Черкащині (230 км від Києва, 160 км від Черкас). 

Пощастить кожному, чиїм гідом по Музею Трипільської культури буде його директор, людина енциклопедичних знань В’ячеслав Чабанюк. Він подарує вам не просто екскурсію, а повнноцінний урок історії з містичними нотками.

Спалювали житло, як покійників

Музей Трипільської культури в селі Легедзиному входить до складу Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», розташованого одразу в трьох районах Черкащини: Тальнівському, Уманському та Звенигодському. Заповідник створений 2002 року на основі найбільшого з трипільських поселень-гігантів – Тальянки. Інші гіганти – «Чичиркозівка» – 300 га, «Майданецьке» – 270 га, та «Доброводи» – 250 га. А найнаочніша родзинка Заповідника і музею – дворівнева хата – реконструкція. 

– То є один із варіантів, – каже Вячеслав Чабанюк. – Вчені досі гадають, якими були трипільські хати. Житло для трипільців було священним. Однак вони спалювали свої поселення. Чому? Схоже, жили на одному місці років 70–100, а потім через виснаження ґрунту переходили на нову територію. Для них хати помирали. Спершу руйнували піч – серце хати. І палили. Вважаємо, що перший поверх був коморою, а на другому жили люди. Каркас – дерев’яний, поверх якого накидалася глина з половою, а потім – тонкий шар штукатурки, покритої вохрою.

У пізню кам’яну добу люди опанували хліборобство, і вже жили аж на 10 років довше, ніж мисливці (близько 35 років, усі інші – 25 ). 

Учені вважають, що перехід від мисливства до землеробства насамперед відбувся на Близькому сході. Згодом ті землероби розселялися на наших територіях зі швидкістю приблизно 100 км на 100 років. Це десятки поколінь, змішування з місцевим людом, нові традиції. Якщо хати на території Малої Азії будували кругловиді, то тут уже – прямокутні, бо дерево є. Якщо там тримали лише кіз і овець, то у нас – вже й свині та корови. Вирощували кілька сортів ячменю, горох, сочевицю, мали велику рогату худобу, собак (котів не мали). 

Трипільці – це європейці так званого середземноморського антропологічного типу зростом 1 метр 60 см. Але вони не приходили в пустку. Тут вже жили люди, середній зріст яких був до 1 м 80 см, ширококості, здорові, переважно займалися полюванням. Маємо біля річки Росі поруч два поселення – трипільське і мисливське. Вони існували синхронно, нібито навіть посудом обмінювалися, не знищували один одного, можливо, навіть переодружувалися. Тривали складні процеси етногенезу, тож трипільське населення, яке жило на території нинішньої України, – було вже далеко не таким, як у Малій Азії.

Наприкінці ХІХ століття Вікентій Хвойка розкопав матеріальні залишки їхньої культури: кераміку, перепалену глину, фігурки людей і тварин. Він і назвав все це окремою археологічною – Трипільською – культурою: за місцем перших розкопок у селі Трипілля. На початку ХХ століття всі зрозуміли, що крила цієї великої культури сягають від східної Румунії до Дніпра, від Волині до Одеси. 

Перші трипільські поселення з’явилися на нашій теперішній території 7 тисяч років тому. Зникла трипільська культура приблизно 4800 років тому. Загальний час існування – приблизно 2200 років.

Трипільці збирали найбільше меду

– Чому Музей створюєте саме у Легедзиному ? 

– Найбільше з трипільських поселень – Тальянки – міститься за півтора кілометра від Легедзиного. Тому і заповідник тут. Співпрацюємо з Інститутом археології: нам довіряють матеріали з експедицій, передають, ми їх досліджуємо, зберігаємо і частину виставляємо на огляд. 

– Як були відкриті гігантські поселення?

– У 60-х роках ХХ століття військові проводили аерофотозйомку. Помітили певні системні лінії на полях. Науковці виявили, що то сліди вулиць та будинків трипільців, що стояли тісно один біля одного. 

У 1981 році приїхали археологи досліджувати поселення Тальянки. Відтоді інтенсивно «копають». Хотілося ж план мати. І от 1983 року геофізики запропонували досліджувати особливими приладами, а 1986 року вже створили перший план трипільського поселення-гіганта Тальянки: 450 гектарів і 2700 хат. 

План дав можливість уявити обриси протоміста. То були ряди будинків, між якими – буквально кілька метрів. Вікно в хатах – тільки одне – кругле, навпроти входу. Будівлі двоповерхові, в середньому метрів 15-17. Утворювалася широка вулиця на добрих 7 кілометрів. Хоча цей план був досить приблизний. 

2011 року до нас приїхали німецькі геофізики і запропонували за свої гроші зробити дослідження. Привезли спеціальну автівку з магнітометрами, з’єднаними з супутниками (таких машин є всього дві у Європі). І ми невдовзі вже дізналися, де містилася кожна трипільська хата з точністю до 10 сантиметрів. До речі, як виявили німці, найбільшу кількість меду збирали саме трипільці.

Поселення-гіганти існували років 400 та зникли разом з трипільською культурою.

Вірили у праматір, від якої пішло людство 

– Що можна знайти у спалених будинках? 

– Битий посуд або спеціально залишені предмети. 

У першій залі Музею бачимо фігурки, за допомогою яких здійснювали обряди. Панувало багатобожжя. 

Наприклад, фігурки вагітних жінок – Великі матері. Трипільці вірили у Праматір, від якої пішло людство. Ось вона стоїть – мама наших мамів. Вагітна. Таким фігуркам часто закладали у животик зерно як символ родючости. Наша унікальна тим, що всередину їй поклали 9 глиняних горошин. Коли берете в руки, трясете, вона тарабанить. І ви чуєте той самий звук, який звучав приблизно 6 тисяч років тому.

Інколи до нас заїжджають «чарівники», маги, феї, провідники, медіуми, і кажуть: коли потрясти цією фігуркою – зала наповнюється золотим світлом. Я не дуже в цьому спеціаліст…

Але ще одна про неї з’явилася легенда. 2012 року цю фігурку розкопала Дністровська експедиція Інституту археології у Могилів-Подільському районі Вінниччини, в поселенні Пернашівка. Співробітниця інституту, яка її знайшла та досліджувала, довго не мала дітей – і тут – о, диво ! – завагітніла. Трапляється, що приїжджають до нас люди на великих пузатих чорних машинах і просять «потрясти»... 

Знамениті біноклевидні посудини: вважається, що слугували для викликання дощу. Хоча, як на мене, це символ двох людей, взаємопоєднаних у шлюбі. Є з дном і без дна. Ми навіть пробували викликати дощ за допомогою ритуалу з цією посудиною. Вдалося...

Найстаріше зерно Європи

– У цьому горщику – міститься найстаріше зерно музейного фонду Європи, – продовжує знайомити з артефактами Музею Вячеслав Чабанюк. – Горщик був закопаний під стіною трипільської хати на території Новодністровська Чернівецької області. Відкрили, а там – якісь круглі зернятка (але ж зерно не може зберегтися так довго). Виявилося, що це – горобейник: лікарська рослина, антисептик, кровоспинний. І саме горобейник трипільці заклали під час будівництва хати як магічний символ. 

Є у Музеї і цілий Трипільський скарб – вироби з кременю. Був закопаний в хаті. На тому місці через 5 тисяч років зробили асфальтовану дорогу Київ-Одеса, а в 2004 році вирішили мостити автобан, зрізати горби. Коли почали руйнувати культурний шар – натрапили на скарб…

Приблизно 5 тисяч років тому похолодало. Це привело до занепаду трипільської культури. А сама етнічна група – трипільці – просто змішалася з іншими… У нас є на всю Україну один вчений-палеозоолог, якому 78 років, і загалом 350 археологів (для порівняння : в Німеччині – 5 тисяч, у Польщі – 3 тисячі).

Ольга Дубовик, світлини авторки