Заручники штучного інтелекту…

Частина 2

Тема штучного інтелекту (ШІ) в сучасному мистецтві, зокрема музичному, виявилася настільки цікавою і дискутивною для мене і для читачів, що мушу її продовжити далі, оскільки є багато нюансів, які залишилися поза межами першої публікації.

Тема ця давно назрівала в моїй свідомості, і вона зовсім не є відповіддю тим друзям, які останнім часом захопилися можливостями ШІ і активно продукують нові «шедеври». Це суто теоретичні міркування, які дозволяють розібратися в тому, що й справді ми стоїмо перед серйозною проблемою обезличення і обездуховлення людства.

Тому, дуже хотілося б долучити до цієї розмови людей творчості: композиторів, літераторів, художників, аранжувальників, музикантів тощо. Адже саме для них існує реальна загроза у найближчому часі загубитися і розчинитися у потоці згенерованої ШІ «творчості». Отож, висловлюйте свої думки!

Діапазон попередніх відгуків вражаючий: від поверхової іронії щодо того, що «гуманітарії заметушилися» до розпачливого розуміння того, що на нас насувається щось дуже небезпечне, що може знищити «гомо сапіенс» (якщо, звичайно, цього не зробить ядерна зброя).

Отож, стосовно гуманітарно-інформаційної сфери скажу, що я вже знайомий добре з тими зразками і алгоритмами, які зовсім скоро можуть цілком формально замінити людину – це сфери викладання багатьох освітніх предметів, перекладання (зокрема усного) з будь-яких мов, і навіть певний вид журналістики. ШІ легко справляється вже сьогодні з будь-якими інформаційними жанрами, включно з інформаційними й аналітичними статтями, доповідями, рефератами на задану тему. З репортажами та інтерв’ю трохи складніше, тут ще важлива роль людини. Але я вже чув студійну радіорозмову, повністю згенеровану ШІ, в якій беруть участь двоє: журналіст і гість. І все має природний вигляд: розумні дотепні питання, інформативні відповіді. Усе залежить від теми й обсягу проаналізованої ШІ інформації.

Але хотілось би все зосередитись саме на музичній сфері, оскільки ШІ дуже активно нині робить вторгнення у цю область людської діяльності. І тут варто дати трохи загальної передісторії.

Колись були часи, коли музиканти, артисти, співаки, нарівні з поетами і прозаїками дорівнювалися до найвищої касти – жерців-служителів богам чи одному богові. Вони дивовижним чином уміли впливати на звичайних, ненаділених талантами людей, і викликати їхній емоційний відгук.

З винайденням азбуки і музичної грамоти з’явилась можливість фіксувати знаками зігране або придумане, і це дозволило передавати і поширювати артефакти творчості.

Наступним етапом стало винайдення книгодрукування – це прийшла так звана епоха Гутенберга. Тепер письменника могли прочитати будь-де, а ноти відомих композиторів тиражувалися і давали можливість музикантами виконувати ці твори.

Інформаційним вибухом стало винайдення засобів відтворення аудіо та відеозаписів: грамофони, патефони, програвачі платівок, а пізніше –магнітофони, кінокамери, відеокамери. Саме в цю епоху так званий інтелектуальний продукт набув ознак масового товару, бо став масово відчужуватися від автора й активно продаватися.

Цифрова епоха відкрила перед людством неймовірні можливості! Сталася справжня технічна революція. Удосконалилися, розширилися і популяризувалися не тільки системи відео і звукозапису. Головне, що з’явилися так звані «електронні музичні інструменти», головною суттю яких стало неймовірне розширення досі існуючої музичної звукової палітри – традиційні музичні інструменти мали обмежені можливості як тембру, так і діапазону.

Але найголовніше полягало в іншому: доступність, новизна й оригінальність електронних інструментів зробила захоплення музикою масовим явищем і породило виникнення цілої потужної музичної індустрії. В ній були задіяні музиканти, співаки, звукорежисери, виробники інструментів і музичної техніки, майстри звуко - і відеозапису, великі студії і, нарешті, цілі заводи з тиражування музичної продукції і, природньо, крамниці для її збуту. Величезна кількість фахових людей, задіяних у цій сфері, отримала можливість пристойного і навіть багатого існування.

Для чого я так докладно зупинився на цьому етапі? А для того, щоб краще було зрозуміло: ми зараз напередодні великих змін, які почалися так непомітно. Але про це вище.

Отож, що ми маємо на даний момент. Вся ця потужна, талановита багаточисельна армія креативних людей сьогодні втрачає засоби не лише для матеріального існування. Зникає авторитет професії, її шарм, її актуальність, та й сам сенс її існування.

Уже сьогодні штучний інтелект здатен відібрати у людини ті можливості, які були притаманні лише їй – народжувати вірші, музику, знаходити виконавців, якісно записувати себе або виходити у сферу концертного виконання.

Тобто, звичайно ж, це все відбувалося якось поступово. Як ми раділи, коли на зміну багатоканальним магнітофонам з магнітною плівкою, де можна було окремо записати кілька інструментів одразу, прийшли комп’ютери з необмеженою кількістю звукових каналів. А весь софт, все те важке і громіздке залізяччя зі складною комутацією, пішло в утиль. Все перемістилося в комп’ютери: всі ці ефекти звуку, всі процеси обробки сигналів стали простими і доступними.

Електронні інструменти отримали неймовірні можливості працювати як з аналоговими звуками, так і з семпльованими, в основі яких справжні фрагменти живих інструментів.

Запис вокальних треків сягнув нових висот. Однин вокаліст міг тепер записувати для себе необмежену кількість бек-вокальних партій, міняти їхні формантні характеристики, діапазон, зрештою застосовувати кардинальний тюнінг будь-яких партій, ідеально вилизуючи їх і прибираючи всі шуми та зайві звуки. 

Звукорежисери купалися в необмеженій кількості звукових обробок, доповнюючи палітру треку будь-якими ефектами, які тільки народжувала їхня фантазія. Це був райський час. Усе вирішував талант людини, її фантазія і винахідливість.

Ніхто навіть не задумувався про те, що десь уже існує той суперелектронний мозок, та нейронна мережа, яка фіксує буквально все, що потрапить в інформаційний простір, все, що було знайдене, придумане застосоване, зігране живими людьми.

Все, про що йдеться, буде ретельно досліджене, проаналізоване, розкладене відповідними алгоритмами на атоми і молекули, тобто на елементарні цифри. І в один прекрасний момент вам фактично скажуть: всім спасибі, всі вільні!

Я впевнений, що кожен з професіоналів музичної індустрії на певному етапі поставився до цих штучних артефактів ШІ з певною іронією. Ну так, – грає і співає, хоча й не дуже якісно: мелодії якісь неприродні, голос часом детонує і підриває, форманти незрозумілі і нестійкі, наголоси в словах часом неправильні, а слова виглядають кумедно. І все це звучить якось мутнувато і... непрофесійно.

Але все ж, гадаю, що причин іронізувати небагато. Те, що я чув ще рік-два тому в примітивній версії програми SUNO, було значно покращене в наступних і вже платних версіях, а деякі інші програми пішли значно далі – ви можете задавати їм не тільки вірші, на які треба згенерувати мелодію, ви можете також задати їм потрібний тембр і вокальні особливості того чи іншого музиканта чи вокаліста, його неповторні прийоми...

Я чув уже зразки пісень Алли Пугачової, наприклад, чи групи «Бітлз». Ті пісні, яких не було і не могло бути в їхньому репертуарі. Усе має доволі правдоподібний вигляд. І навіть привабливий. Але що за цим?

А за цим, друзі мої, безліч питань: як будемо відрізняти оригінальні твори від штучно згенеровнаних? Як їх класифікувати у фонотеках? Як юридично оцінювати цю «творчість». Чи має вона ознаки продукту, наділеного авторським правом?

І як мають називатися ті люди, які справді створили щось, достойне уваги (я не відкидаю цієї можливості!) Хто це – музичні програматори? Трек-мейкери? Але ж ніяк не композитори! І справа тут навіть не в музичній «корочці».

Композитор – це той, хто володіє чималими знаннями про природу звуку, про походження музичних інструментів, про історію музики та знає її найвизначніші імена. 

Композитором не може називатися людина, яка не помацала на дотик ту чи іншу «тканину» якогось геніального твору, тобто не відчула її під своїми пальцями на клавіатурі чи струнах.

І абсолютно точно не може називатися композитором той, хто не має поняття про основи музичної грамотності, гармонії, про сольфеджування, інтонування, розуміння залежності між формою і змістом.

Укотре ми маємо справу з «демократизацією» творчого процесу, коли за невеликі гроші індивід отримує можливість не просто генерувати собі на задоволення якісь (добираю слово!) електронні «речі», а й поширювати їх масово в інформаційному просторі, навіть не вказуючи, що їхня природа синтетична. Добре, що дехто поки може розрізняти на слух ці «шедеври», але що ж буде, коли їхній технічний рівень досягне технічних стандартів?

А як з наповненням? Як сприймати таке близько до серця, коли знаєш, що це писала зовсім не жива людина, а купа мертвого заліза, за яким ні життєвого досвіду, ні біографії, ні страждань, ні просвітлень, ні падінь і зльотів. Що все зібрано з окремих пазлів колись народженого, придуманого кимось, омитого справжніми сльозами, але пропущеного через електронну м’ясорубку.

Мене напружує і проймає холод, коли я чую голос чергового Франкенштейна, який співає про якесь кохання чи патріотично виспівує про Україну і її патріотів.

Мене не тішать аргументи деяких поетів, які жаліються, що на їхню поезію не звертають уваги жодні композитори й аранжувальники, і тому вони мають «моральне» право скористатися послугами ШІ.

Про яку МОРАЛЬ, хочеться спитати, йдеться?! Про мораль залізної машини, яка зліпила з уламків чиїхось вражень і почуттів дещо нове, що претендує на артефакт мистецтва?

Можливо, й так, я не виключаю! Колись, коли ми виродимося на цій планеті, а ми таки виродимося, якщо не будемо захищати поміж самих себе талановитих людей – колись роботи будуть генерувати свої «діджітал-сонги» для таких же самих роботів. А ті аплодуватимуть їм своїми залізними кінцівками і кидатимуть на сцену пластикові квіти. Краса та й годі....

Але допоки ми живі, ми повинні жити і черпати натхнення від того, що має в собі живу душу, живу думку, живі емоції і мрії.

Бо ми – люди!

Про автора: Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.