Сурма: україноцентрична газета

Як очистити сотні кілометрів річки Рось?

Маємо ще одну вагому причину привернути увагу до відродження річки Рось. Через вісім років одразу три міста над Россю – Корсунь (Корсунь-Шевченківський – прим. ред.), Богуслав і Біла Церква святкуватимуть тисячоліття (!). Де ви бачили, щоб три славних міста, що побудовані як фортеці на річці Рось, одночасно святкували тисячоліття? Три міста з глибоченною культурою, історією, здобутками – це світова цінність. До цієї події можна готуватися вже зараз. Чи готуємося і як? Про це наша розмова з ініціатором петиції про порятунок річки Рось, ексвіцемером Києва Владленом Ковтуном.

ЧОМУ РІЧЦІ ВАЖКО ДИХАТИ І ЖИТИ?

– Владлене Кузьмовичу, відомо, що басейн Росі належить до найбільш зарегульованих в Україні: на річці загородили 66 водосховищ та близько 2400 ставків. Сумарий об’єм ставків і водосховищ відповідає половині середньорічного стоку. Крім того, жителі сіл уздовж русла річки облаштовують штучні загати для нелегального вилову риби. А Ви вже кілька років як Дон Кіхот намагаєтеся боротися з «вітряками»: зрушити з місця питання очистки річки Рось. І не тільки. Чи настане цей щасливий момент?

– Річки Рось фактично немає у тому вигляді, в якому нам її подарував Творець. Її не може бути за замовчуванням саме тому, що люди на неї навантажили те, чого вона не може осилити, витримати.

У Біблії означено: річка – це вода, яка тече. Річка існує для того, щоб вода текла. Надає людям так звані екопослуги: подихати, відпочити, покупатися, повудити рибу. А коли так звані «гомо сапіенси» побудували на ній 13 гідроелектростанцій, 2400 ставків ( із них 1700 – незаконних), а кожен «дядько» хоче відвести собі гребельку і мати власний ставочок, то яка ж вода тектиме?

Чому річці Рось важко дихати і жити? «Господарники» розорюють береги приток, а потім дивишся – і приток вже немає. Якщо витоку джерела немає, то воно вмирає. Тож і в притоках Росі, таких як Синява, кількість води зменшилася утричі. 

Найбільша притока Дніпра з правого берега – Рось. Однак є моменти, коли у селі Хрещатик, де вона впадає у Дніпро, з Росі вода тече не в Дніпро, а навпаки, або стоїть «підперта» водами Дніпра.

Чия це вина? Зокрема, пересічного громадянина, обивателя, не вихованого у культурі екології. Він теж корупційно підходить до річки: хоче мати якусь вигоду, нічого річці не віддавши.

Наступна причина – збереження прибережно-захисних смуг. Певна територія (30-50 метрів від річки) має бути недоторканою: не можна розорювати. Кущі й дерева можуть рости, але не чіпайте для господарських нужд, залиште у створеному Творцем вигляді. На Росі норма прибережної смуги – 50 метрів: облиште її, і це гарантує здоров’я річці. А коли ти упритул до річки посадив сільськогосподарські культури, удобрив їх пестицидами, які після дощу опинилися в річці Рось… Мало того, що пестициди самі є отрутою, то ще провокують ріст синьо-зелених водоростей, які з’їдають воду, кисень, псують все. Нічого живого не залишиться. Коли замори бувають, то на поверхні плаває риба й дрібненька, і крупна, і жаби, і черепахи - все мертве. Такі епідемії повторюються часто. У колишньому Корсуньському районі все дзеркало річки вкрите. МНС приїздить, «здирає» все це, дехлорує. Але ж потім цю воду пити не можна, годиться лише для каналізації.

КОЖЕН ХОЧЕ НАЇСТИСЯ ПОНАД МІРУ

– Чи вже задіяні механізми державного апарату для втілення у реальність петиції про очистку Росі?

– Не лише пересічні громадяни докладаються до нищення річки Рось, а й чиновники. Навчилися маніпулювати такою гидотною фразою як «Ми виконуємо все в межах повноважень». 

У Міндовкілля злякалися, коли я зареєстрував 18 листопада 2022 року петицію на сайті президента, і визнали, що річку Рось занапастили через надмірне антропогенне навантаження (по науковому). Простіше кажучи, людина настільки не може нажертися, що зґвалтувала річку. Тому річка втратила властивість до самовідновлення. Тим самим визнана смерть річки Рось. У неї стільки отрути кидають, стільки забирають з неї води для поливу! А коефіцієнт корисної дії – 3%. Так не можна!

Є у книзі мого улюбленого поета Євгена Маланюка настанова, яку В’ячеслав Липинський говорив очільникам УНР: «Запам’ятайте, що хитрими спекуляціям ви не створите незалежну державу». Ця думка перегукується з нашим сьогоденням. Тільки чесно. Тільки правдою. З Богом і з людьми можна побудувати міцну державу. Іще Липинський означує причини наших поразок та спосіб їх подолати: «Піти хрестовим походом здорового духа на українське пекло тілесних пристрастей». Як були ці «тілесні пристрасті», так і є: кожен хоче наїстися вщерть, понад міру. Не можна цього робити. Особливо з природою. Це веде до зникнення основного природного ресурсу – прісної води, яку ми вже стали імпортувати. З Дніпра пити воду не можна. З Росі теж. А я 30-45 років тому випивав по півтора літри як підводний мисливець з річки і мене швидка не забирала. Зараз щороку санепідстанція в Корсуні застерігає: купатися заборонено, бо в річці Рось – кишкова паличка.

Тому наголошую: треба відновити річку Рось. Для того є всі можливості.

Але в нас немає відповідного мислення в суспільстві. Міносвіти цим не опікується. Немає екокультури, ековиховання, екоосвіти. Це треба робити. Стабільні держави витрачають мільярди доларів на екоосвіту, щоб дитина йшла у доросле суспільство свідомою людиною, яка береже природу. Бо без природи ми – ніхто. 

Необхідно очистити всі 3,5 сотні кілометрів річки Рось. Кожен метр, а не десь трішки. Береги. Всі очисні споруди. Закрити законні й незаконні ставки. Скоротити кількість ГЕС. 

Дивуюся, наскільки живуча і сильна природа: минає час і вона трохи відновлюється. Коли бачимо черепаху – радіємо. А їх же плавали цілі «компанії». Хори жаб співали. А зараз – тиша.

– Розкажіть історію створення петиції про порятунок Росі, що набрала навіть більше голосів, ніж очікувалося… 

– Коли я запропонував створити петицію про порятунок річки Рось, мене мало хто підтримав серед друзів і недругів. Навіть один псевдовисокий чиновник зауважив, мовляв, як Вам не соромно: військовий час, а ви – про річку. Хотілося запитати: дитино, де ти плавав? Ніде! Бо річку так занапастили, що купатися неможливо. Я йому кажу: «Моя петиція набрала голоси». Він: «Не може бути? Як ти зумів? Поділися досвідом». 

Не буду «хвалитися», скільки часу і сили мені вартувало створити петицію про порятунок річки Рось і, головне, зібрати достатню кількість підписів під нею. Вдалося вийти на студентство: свідоміше, ніж дехто, і технічно озброєне. Вони допомогли. Окрім того, на півдорозі до підписання петиції підтримав ідею мій земляк Олег Собченко, а через 20 днів його не стало. Відтоді порятунок річки Рось став для мене також його заповітом. До людей звернувся, щоб спільно діяти. Імпульс спрацював: набрали 25 тисяч підписів. А згодом – майже 27 тисяч. Петиція про порятунок річки Рось підписана у лютому 2023 року. 

– На початку жовтня у Міндовкілля відбулася нарада, під час якої міністерка Світлана Гринчук заявила наступне: оздоровлення річки Рось має стати пілотним проектом у відновленні річок по всій Україні. Чи є це реальним приводом для оптимізму?

– Президент надіслав мені відповідь на петицію у такому ключі: «Ми звернули увагу на актуальну тему, я дав доручення прем’єр-міністру...» Однак очільник уряду, на жаль, не збирав зацікавленої спільноти. Понад те, я з Міністерством довкілля перебуваю «в тісному контакті» в ролі опозиціонера. Є документ від 12 липня 2024 року, де нема посилання ні на вказівку Президента, ні на петицію, а також змінена мета. У петиції йшлося про розробку проекту порятунку річки Рось і його здійснення як пілотного в Україні для повторення на всіх річках України та відновлення їхньої «водності» й порятунку річок України. А чиновники написали: про затвердження плану дій щодо комплексного вирішення проблем басейну річки Рось на 2024 -2030 роки. 

Однак, навіть перші кроки – це перемога. А далі потрібно створити громадську організацію, яка має контролювати відновлення річки Рось та її приток у кожному районі й ОТГ. 

Україна взяла за основу Басейновий метод управління річками. У моєму і європейському розумінні це означає: є установа, яка керує річкою і її басейном, є «начальник» річки з басейном, який за все відповідає. А на нього працюють Міндовкілля, Мінагрополітики, ОТГ, міськради. Виконують у межах своїх повноважень те, що вимагає «директор річки». І еконоіспекція теж працює на нього. І штрафи мають бути відчутні. 

А коли розпорошено і всі «в межах повноважень» за щось відповідають, але пазли складеш , то «теоретично – кобила, а практично – не везе». Розпорошеність в управлінні не сприяє загальному успіху. Питання руба: чому немає басейнового методу управління?

Треба, щоб мета петиції була втілена в реальність.

УТВОРИТИ «БОЄЗДАТНІ» ГРОМАДСЬКІ ОСЕРЕДКИ ВЗДОВЖ РОСІ

– А все ж таки: як дієво побороти безвідповідальність перед природою і захланність?

– Не знімаю відповідальності з громадськості: не можна стояти осторонь і дивитися. Є чимало випадків, коли з каналізаційних колодязів труби випускаються в річку Рось. Аграрії розорюють береги. Хтось же має забити на сполох! Де екоінспекція?

Є у мене пісня про Рось, музику до якої написав Олександр Білаш: «Вирує Рось, а хвилі всі ідуть з глибин, як сльози чисті». Справді так було 40 років тому. Нині – немає. І Рось може вже не повернутися у своєму справжньому вигляді. Але Тарас Григорович Шевченко бачив Рось чистою, і ми не маємо права допустити, щоб вона такою не залишалася: повноводною, красивою, блакитною. А ми прийшли і наробили лиха. Просто ганьба. 

Висновок: далі потрібно битися лобом всюди для порятунку річки Рось. 

Пропоную на місцях робити осередки, які дієво сприятимуть очищенню Росі. Синхронізуємо дії. Необхідно організовуватися. Вірю, що можна це зробити. Водночас домагатися дієвого підходу від чиновників, а не відписок, коли в графі «фінансове забезпечення» вказані гранти іноземних держав…

Почати хоча б з організаційних питань та бодай прибрати прибережні смуги.

Потрібно задіяти державний механізм для наведення ладу. Чимало змін в законодавство внести. Бо очистка річки Рось – пілотний революційний проект, і багато чого ламати треба. Законодавчо.

Але перший крок є. Його треба удосконалювати. Раз на місяць збирати громадські організації, колегії, з’ясовувати, що відбувається на місцях, хто що зробив чи не зробив. 

Громадська організація вже створена. Але я маю намір її реформувати, щоб утворити «боєздатні» осередки вздовж Росі. У найгіршому становищі перебуває низ річки Рось, тому що до низу допливає недостатньо води та й та найбільш забруднена. 

Нині працюємо над створенням кількох осередків в областях. Розробили фірмовий стиль організації: бланки, листи, накази розпорядження… Далі – буде !


Прокоментувати в Телеграм-каналі "Сурма. Україноцентризм."