Ціна незалежності, або Без Сили не буває Права

Після календарної реформи в Україну 6 числа першого зимового місяця приходить Патрон України й покровитель дітей, мандрівників, пекарів та моряків Святий Миколай. За рік до повномасштабного вторгнення росії соціологія показала, що у радянського Діда Мороза вірило 31% українців, а у Святого Миколая – 62% респондентів. Цікаво, скільки зараз? Хоча нині, коли тривають важкі бої на фронті, а майже щоночі мирні українські міста і села зазнають ударів ворожими ракетами й дронами, не по-дитячому вірять українці навіть не в Миколая, а найперше в Збройні Сили. А проте по-дитячому також чекають якогось чуда від ЗСУ, як діти від Святого Миколая. Чуда під назвою перемога, звичайно, чекають усі українці. Але якою вона буде, залежить саме від українського війська. 

Згідно з Конституцією, саме Українська армія відповідає за оборону країни, захист її територіальної цілісності, суверенітету й недоторканності. А День Збройних Сил України сьогодні – це не просто свято, а дуже чітке нагадування про те, що незалежність має свою ціну. І ця ціна не дається нам легко. Це ціна крові і смертей. Ціна десятків тисяч загиблих за волю України військових і цивільних у боротьбі з агресором. Це ціна страждань, мук і тортур закатованих у російських тюрмах і таборах. Це ціна зруйнованих міст і сіл, знищених територій, понівеченої природи і екологічних катастроф, які росія принесла нам як «гарант» нашої безпеки відповідно до Будапештського меморандуму. До речі, днями, акурат 4 грудня маємо 30-ту річницю підписання цього міжнародного договору, який нині вже огульно почали називати ілюзією безпеки, адже там, мовляв, прописані лише безпекові запевнення з боку США та Великої Британії. Франція та Китай пізніше також приєдналися до Будапештського меморандуму, але із застереженнями. Китай свої застереження побудував на принципах панча шіла, себто п’яти принципах мирного співіснування держав, серед яких першим є взаємна повага територіальної цілісності та суверенітету. Що ж, наша держава дотримується всіх принципів панча шіла щодо Китаю: Тайвань Україна не визнає. А скільки ще Китай мовчки спостерігатиме, як його васал чинить збройну агресію проти свого сусіда, і навіть потайки допомагатиме в цьому? А ще панча шіла це першопочатково п’ять буддійських чеснот, перша з яких звучить так: Я зобов’язався прагнути уникати вбивства живих істот. Зрештою Китай не буддійська держава, але комуністична, принаймні декларативно. А що роблять комуністи, кому як не українцям знати. І Українській державі, яка була знищена комуністами, а тепер, після відновлення незалежності, нищиться ними знову. Це ж бо є ті самі комуністи у кремлі, лишень проапґрейджені. Застосовують новітні технології для дестабілізації світу, армії ботів у соцмережах, фейки у новинах, а пропагандистка симоньян взагалі заявила була, що ведучі їхньої рашітудей не існують в реальності: вони, мовляв, згенеровані повністю штучним інтелектом. Для путіна найбільшою геополітичною катастрофою став розпад радянського союзу, і всі ці божевільні кремлівські упирі так і прагнуть відновити союз. Та Україна їм стала кісткою в горлі. Але, як і сто років тому, українці борються проти ворога. І воюють. Бо мають Збройні Сили. Коли не діє право, бо всі договори порушено, то діє сила. І сила рятує. Як було сказано у Зверненні Верховної Ради України до парламентів і народів світу від 5 грудня 1991 року: «Збройні Сили України створюються виключно для захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів України у мінімальних, необхідних лише для оборони цілях». Скромненько, але ж хотіли якомога швидше віддати третій у світі ядерний потенціал, щоб хутчіше розпочати економічні реформи у пострадянській Україні. А тому все-таки додали наступний абзац. Як кажуть, про всяк випадок: «Україна вважає, що її військовий потенціал залежатиме також від того, наскільки її безпека буде гарантована загальноєвропейськими механізмами». Ось тепер, коли полуда спала з очей, – а Кучма ще давно звірявся, що йому Міттеран, президент Франції казав не вестись на меморандуми: «Вони тебе обдурять, синку!», – тепер українці побачили, що загальноєвропейські механізми жодної безпеки не гарантують, так тільки, заради красного слівця й стурбованості. То що ж робити: вертаймося до свого корита – і нам своє робить. 

Нині Збройні Сили України розбудовують. Українська армія розвивається і дає прочухана окупантам. І пам’ятає, як вона починалася в незалежній Україні. 6 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України», в яких проголошувалося створення Збройних Сил України. 

Але це перенародження мало свої інкарнації і в минулому, бо якщо раніше до 2014 року історичні корені українського війська переважно про око прапорщика і майора декларувалися, то останні десять років війни до цих історичних коренів усе частіше звертаються, закономірно шукаючи не тільки натхнення для символіки і красивих переможних історій, а й черпаючи сили й наснажуючись духом великих воїнів українців. Днями у військовім духовнім центрі (капличці) довелось бачити ікону гетьмана Сагайдачного, який мав би спалити ту москву, адже мав таку нагоду, та щось його спинило. В українській історії було багато славних військових сторінок, нині акцент роблять на вивченні перемог. Та не варто недооцінювати й забувати про поразки. Без надмірного голосіння та екзальтованого страдництва, але з роботою над помилками. Щоб не дістатись росіянам, флагман ВМС «Гетьман Сагайдачний» був спеціально виведений з ладу в Миколаєві та покладений на ґрунт. А нині Туреччина вже спустила на воду два нових корвети: імені Івана Виговського та Івана Мазепи.

Українська армія має глибокі історичні корені, як і Українська Держава. Ще в епоху Русі князі організовували військові походи, які захищали кордони держави. У XVI столітті козацьке військо стало символом свободи і самоврядування, створивши традицію боротьби за українську ідентичність. Відродження армії в сучасній історії почалося з героїчної боротьби Української Народної Республіки на початку XX століття. Попри складні обставини, армія УНР намагалася захистити молоду державу від зовнішніх і внутрішніх загроз. Після розпаду Радянського Союзу Збройні Сили України почали свій новий шлях. Проте справжнє випробування настало у 2014 році, коли росія розпочала гібридну агресію, окупувавши Крим і частину Донбасу. Саме тоді українська армія стала фортецею, що втримала державу, і продовжує це робити під час повномасштабної війни, розпочатої 24 лютого 2022 року. росія відкрито порушила всі міжнародні домовленості, включно з Будапештським меморандумом. Ця агресія стала кульмінацією багаторічної політики рф щодо підриву суверенітету України. Війна показала, що незалежність потрібно захищати не тільки словами, а й силою. 

Історія українсько-російських відносин – це низка зрад, коли Україна, вірячи у партнерство, неодноразово опинялася наодинці перед ворогом. Деколонізація, побудова армії та міжнародна співпраця – це все важливі моменти, але ключовим уроком стало наше усвідомлення: без сильної армії мир неможливий. Українці платять високу ціну за право на свободу, доводячи світові, що цінності варті захисту. Україна завжди вірила в слова і договори, але історія довела, що тільки реальна сила гарантує незалежність. Тож треба нарешті це запам’ятати і усвідомити: тільки там, де є сила, працює право. 

А сьогодні, коли йде війна, Збройні Сили України – це більше, ніж просто військова структура. Вони стали символом свободи, гарантією незалежності й основою мирного життя громадян в тилу. У боротьбі за територіальну цілісність і суверенітет українська армія довела: сила духу і віра у свою країну здатні перемагати в рази сильнішого ворога. У День Збройних Сил України українці усього світу висловлюють вдячність кожному солдату і офіцеру, які щодня ризикують життям і віддають свої життя за Україну. Слава Збройним Силам України! Слава Україні!