Земля як об’єкт розбрату нації та знищення країни

Якщо поглянути в історію будь-якої країни чи родини, то можемо побачити, що здебільшого всі війни і родинні чвари розпочиналися через якісь матеріальні об’єкти, насамперед через земельні питання. Усе інше – релігія, мова тощо були лише ідеологічною обгорткою справжніх намірів.

Механізм самознищення української нації запустив колишній президент Кучма, який одним своїм указом розпаював с/г землю України, а звідси розпочався розвал сільського господарства, переробної промисловості, машинобудування, безробіття... І занепад держави. А тепер маємо те, що маємо. А точніше те, до чого нас планово вели іноземці, які уклали у так звану «земельну реформу» великі гроші, та з нетерпінням багато років чекали відкриття ринку с/г землі в Україні. Їхнім планам, коли вони скоренько після розпаювання – поки українці ще не оговтались, хотіли запустити ринок землі, на першому етапі завадила жадібність українських чиновників, які почали затягувати процеси розпаювання і видачі документів, допоки собі не відріжуть ласий шматок. 

Потім, коли із великими потугами до влади був притягнутий Ющенко, який, що цікаво, на вибори йшов під гаслом – «Ні продажу землі», а після обрання президентом відразу став на сторону ринку, до того ж – «ринку без будь-яких правил».

Тому не дивним є те, що президент В. А. Ющенко так спішно, на бажання іноземців, хотів виставити нашу землю на міжнародні торги ще у грудні 2006 року, а потім у грудні 2009 року, накладаючи вето на закон про продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. У січні 2010 року Верховна Рада подолала вето президента лише з другої спроби (дозріли свої латифундисти, які підтримали патріотів). А чи уявляємо ми, що сталося б з Україною, коли б у Верховні Раді не знайшлося 300 голосів і вето було не подолане, і у нас розпочався дикий земельний ринок без усяких упереджувальних і стримувальних законодавчих актів? Коли б так сталося, то ми сьогодні уже б заздрили тим індіанцям чи жителям Гондурасу. Я взагалі не розумію такого специфічного ставлення до патріотизму, коли в одній руці свічка по Голодомору, а в другій – закон про продаж землі (території) України.

Потім прийшов Янукович, найближче оточення якого уже увійшло у смак експлуатації української землі і вирішило не пускати сюди іноземців, продовжити мораторій, а ринок провести «чисто» по-своєму – віджим, «відхват» і узаконення тільки для ближнього кола. І я думаю, що це також стало однією із причин підтримки іноземцями Майдану. 

Порошенко і ті латифундисти, які його оточували, розуміли цінність землі лише для себе і для своїх. Тому він також підтримав продовження мораторію, поки не знеціняться в Україні будь-які цінності, а вони накопичать кошти, доведуть власників паїв до зубожіння і за безцінь, та при допуску на ринок лише найближчих, скуплять землю.

І ось зрештою українцям «дали» можливість «обрати» народного президента і його депутатів, яким інтереси українського народу взагалі «пофіг», а власні інтереси тих, хто голосує, а це колишні фотографи, артисти, блогери, чиїсь персональні водії, та інші – окреслюються лише сумами у конвертах. 

А потім була ніч, де під час карантину, у порушення Конституції України, регламенту ВР і моральних норм – депутати від «СН», «ЄС» і «Голосу» запустили торги з розпродажу України.

Але повернемося до нинішнього стану речей на полі «ринку землі». 

Хто за ринок сільськогосподарських земель без правил та ще й під час війни? 

- Автори програми «Вашингтонський консенсус» – МВФ.

- Іноземні держави, їхні пенсійні фонди, які мають гроші, і є патріотами своїх країн і думають про майбутнє.

- Транснаціональні компанії, для яких купувати матеріальні активи і платити за це зеленими фантиками, які ось-ось знеціняться – це великий бізнес.

- Можуть бути навіть наші латифундисти, щоб потім продати уже весь свій бізнес якомусь великому гравцю, наваривши на цьому, а самим покинути Україну. Вони можуть навіть зараз взяти у свого майбутнього покупця кошти для викупу орендованої сьогодні землі, а потім все це віддати немовби за борги, навіть не сплачуючи податки. 

- Ще хочуть (аж бігом) ринку деякі власники паїв чи їхні спадкоємці, вважаючи, що щось виторгують. Але тут вони помиляються. Схема розміщення ділянок на полі така, що коли хтось, перший, викупить декілька ділянок землі на полі, то всі інші стають заблокованими, і їх уже ніхто не купить.

- Ще зацікавлені великі чиновники, земельні спекулянти, чорні ріелтери, команди рейдерів, яким додасться роботи, а звідси і заробітку.

- Представники влади, які виставляють землю і надра на продаж, як ще єдиний актив, який може зацікавити іноземців та на якому ще можна виторгувати собі якісь преференції, і щось заробити особисто перед тим, як передати ключі новим господарям. 

Чи зможуть на цьому ринку землі гравцями бути сьогоднішні фермери – навряд. А за тих, хто захоче фермерувати завтра, я взагалі не говорю. Занадто нерівні умови. Та і досвід інших країн, де відкрили ринок землі підказує, що якщо якийсь фермер і збере гроші чи залізе у борги та якимсь чином на електронних торгах викупить якийсь десяток чи навіть до тисячі гектарів, то через рік-два він збанкрутує, тому що скільки б він не працював, але великі компанії перекриють йому ринок збуту, або ж здемпінгують на цінах. Та і що уже зможуть вирішувати цих декілька десятків фермерів, які залишаться, хто буде захищати їхні права? Так, що навіть викупивши і маючи мрію всього життя – власну землю, фермер може радіти лише одному, що його похоронять на власній землі.

 Хто проти? Це ті, хто розуміє, що за цим «земельним ринком» криється, і ті, чиє серце підказує, що Батьківщиною торгувати не можна.

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.