Храмове свято зі змістом любові, милосердя і добра

Храмові урочистості у парафії святого Йосафата, що в місті Манстер (штат Індіана), завжди стають особливою подією у житті церковної громади. Адже в цей день і всі парафіяни зі своїми сім’ями поспішають до храму – їхньої спільної духовної домівки, і численні гості приїжджають сюди на храмове свято, засвідчуючи, що українці у світі тягнуться одні до одних, гуртуються, сповнюються відчуттям гарної української родини далеко від своєї праотчої землі.

Не став винятком і нинішній рік: минулої неділі у церкві було святково і людно. Святочну літургію супроводжував чудовим співом «Прикарпатський квінтет», а очолив Богослужіння єпископ Чиказької єпархії УГКЦ владика Венедикт Алексійчук. Кожне мовлене і співане слово щиро лунало під високим куполом храму, злітало тихими молитвами до небесних висот і засівалося добірним зерном у душах присутніх, аби заврожаїтися добром і любов’ю. 

А чи заврожаїться? Це вже залежить від кожної людини – наскільки вона хоче жити за Божими заповідями, наскільки хоче нести у світ правду і християнські чесноти, наскільки готова плекати у своєму серці великий дар милосердя і ділитися ним з іншими. Наскільки готова бути добрим самарянином, притчу про якого вкотре нагадав у своїй проповіді владика Венедикт, адже християнський зміст нашого життя починається із любові до Бога та любові до ближнього свого. Господь бачить не тільки нашу присутність у храмі на Богослужіннях, а й бачить, як ми далі провадимо свої дні. Чи вчиняємо як ті два, перші, які байдуже пройшли мимо побитого розбійниками чоловіка, чи поводимося як третій – як самарянин, який допоміг йому. Чи звіряємо з Божою наукою свої вчинки, свої стосунки з людьми, свої думки, яких інші люди можуть і не знати, але від Бога їх не приховаєш.

Бути ревними, правдивими християнами – до цього завжди закликає своїх парафіян настоятель храму святого Йосафата отець Володимир Кушнір, який називає їхню парафію надзвичайно дружною, милою і родинною. Отець Володимир служить тут уже чотири з половиною роки. Він завжди знаходить найпотрібніші слова і для поважного віку парафіян, і для молоді, і для дітей. Отець надзвичайно тішиться, коли чує у церкві дитячі голоси, будучи певним, що християнське виховання у сім’ях є основою того, які моральні цінності стануть для підростаючих поколінь найважливішими у житті. У свою чергу, парафіяни радо вітали отця Володимира, коли владика Венедикт відзначив його працю високою нагородою – нагрудним золотим хрестом із прикрасами. 

Продовжилося відзначення храмового свята у церковній аудиторії, де вправні господині приготували для всіх гостей щедро накриті столи. Поміж частуванням лунали привітання – від фундації «Спадщина» (Тарас Дрозд), від кредитової спілки «Самопоміч» (Андрій Дурбак), від дружніх парафій святого Йосифа Обручника, що на Камберланді, та церкви Непорочного Зачаття із Палатайну, священик якої отець Ярослав Мендюк завжди з особливими почуттями приїжджає до Манстера, адже на цій парафії він відслужив майже десять років – з 2007 до 2016-го, а тому з повним правом також вважає її своєю.

Чудові мистецькі номери подарували присутнім запрошені на свято творчі колективи. Вихованці школи танцю «Вишиванка» виступають у Манстері уже не вперше. І щоразу – з якимось сюрпризом. Цього року керівники школи Павло та Оксана Федьківи не приховували радості від того, що постановку двох танцювальних композицій здійснили самі ж учасники колективу, його найстаршої групи. А це означає, що наставники не просто навчають підопічних танцювати, але й настільки професійно передають їм свої знання та вміння, настільки щиро діляться усіма тонкощами хореографічного мистецтва, засіваючи у дитячих душах любов до прекрасного, що можна не сумніватися: доля українського танцю на американській землі – у надійних руках, у небайдужих серцях.

А зі змістовними і мелодійними українськими піснями під професійний супровід оркестрової групи виступили учасниці уже добре знаного і улюбленого в українській громаді Чикаго фольклорного гурту «Свашки» (керівник Ольга Допілко). Окремі їхні твори – про Україну, про її долю, про долю родин, які чекають з війни своїх рідних, а хтось і не дочекався, бо ворожа куля обірвала молоде життя, – зал слухав, затамувавши подих. 

Тема війни посідає сьогодні особливе місце в думках і серцях небайдужих українців. Тих, які, навіть перебуваючи далеко від дому, відчувають біль рідної землі і в різний спосіб намагаються внести свою лепту до наближення того дня, коли наступить мир на милій серцю Україні. І моляться, щоб це сталося якнайшвидше, бо дуже дорогу ціну ми платимо за свою омріяну мирну долю – ціну людських життів. Ціну жахливо підірваного здоров’я наших захисників. Ціну покалічених душ і травмованих тіл.

З глибоким пошанівком вітали присутні на парафіяльному святі у Манстері своїх особливих гостей – українських воїнів, які за опікою благодійного фонду «Protez Foundation» приїхали до Америки на протезування. Молоді хлопці з ампутаціями однієї чи обидвох рук, однієї чи обидвох ніг, із втратою зору, з багатьма іншими серйозними фізичними вадами, – представляючи воїнів, волонтер фонду Володимир Долинка говорив: коли задумуєшся, через що їм уже довелося пройти і через що доведеться проходити в майбутньому, то розумієш, наскільки це важливо – і спілкуватися з ними, і складати вдячність за захист рідної землі від ненависного окупанта, і докластися фінансово до виготовлення для них якісних протезів, щоб могли вони зі своїми травмами максимально адаптуватися до життя. 

Поруч стояли скриньки для пожертв. Люди підходили, кидали до скриньок гроші, чеки... Дехто обіймав хлопців, тиснув руки тим, у кого вони є... Хтось від надміру емоцій витирав сльозу… Значить, недаремно в ході ранкового Богослужіння тут була згадана притча про доброго самарянина. Ним завжди, а сьогодні тим паче, може і повинен стати кожен із нас. Бо важливо пам’ятати: християнський зміст нашого життя починається із любові до Бога та любові і бажання помочі для ближнього свого… 

Фото редакції газети.