Чи саме українці винні в тому, що 30 років голосують за ворогів?

Україна протягом останніх тридцяти років стикалася з численними політичними викликами, які значною мірою обумовлені вибором громадян на виборах. Чи справді українці винні в тому, що голосували за політиків, які зрештою привели країну до повномасштабної війни та національної катастрофи? Це питання порушує важливі світоглядні аспекти, які необхідно розглянути для розуміння поточної ситуації та пошуку шляхів виходу з неї.

У своєму аналізі я насамперед хочу звернути увагу на фундаментальні світоглядні механізми, які впливають на рішення виборців. Чим більше українців знатимуть і розумітимуть ці механізми, тим легше нам буде вижити, вийти із стану національної катастрофи та побудувати Україну Майбутнього. 

Напівжартома та водночас напівсерйозно перефразовують п’яту статтю Конституції, яка проголошує, що український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Натомість кажуть, що український народ – єдине джерело всього безладу в Україні та катастрофи, зокрема і через неправильний вибір на виборах.

Українці дійсно ходять на вибори і голосують. За когось із тих, кого їм пропонують. Обираєш сам, але з того меню, яке тобі вже підсунули олігархи, московська агентура, глобалістичні сили. Проте проблема полягає в тому, що виборці фактично стають жертвами політичного шахрайства. 

Шахрайство як злочин має свої особливості. До прикладу, крадіжка – таємне викрадення майна. Від неї не застрахований ніхто, навіть найрозумніша людина.

Грабіж – відкрите викрадення, розбій – те саме, що крадіжка, але вже із використанням або загрозою використання зброї. А от шахрайство має іншу природу.

Шахрайство – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В момент вчинення шахрайства злочинець інтелектуально переграє свою жертву, одурює її, вводить в оману. Ще однією вкрай важливою особливістю шахрайства є те, що жертва добровільно віддає щось шахраю. 

Українці дійсно ходять на вибори і голосують. Обираєш сам, але тільки із запропонованого кимось меню. Проблема полягає в тому, що виборці часто стають жертвами політичного шахрайства. Це явище, коли виборці, довіряючи обіцянкам і маніпуляціям, не завжди усвідомлюють, що стають жертвами обману. Політичне шахрайство є складним і багатогранним процесом, що містить маніпуляції громадською думкою, використання популістських обіцянок та експлуатацію людських емоцій. Виборці часто стають жертвами таких маніпуляцій, адже політики вміло використовують їхні надії на краще майбутнє, обіцяючи зміни, які рідко втілюються в життя. Це підриває довіру до політичних інститутів і сприяє загальному розчаруванню в демократичних процесах.

Перш ніж перейти далі у своєму аналізі, хочу познайомити читача із поняттям «віктимності». В криміналістиці «віктимність» означає схильність людини стати жертвою шахрайства. 

Попри те що частина ліберальних «вчених» заперечує таку особливість, «віктимність» безумовно існує. І часто ми це можемо спостерігати навіть на побутовому рівні.

До прикладу, увечері група п’яних молодиків вчиняє хуліганські дії на вулиці – хамство, нецензурна лексика, пограбування, побиття тощо. Проте, коли повз них проходить два приблизно однакові чоловіки – одного зросту, ваги тощо – одного зачеплять, а іншого – ні. Щось невидиме чи напіввидиме в поставі, способі триматись, манері ходи чи щось інше – зупинить хуліганів. Підсвідоме відчуття можливої відсічі чи жорсткого опору.

Так от, ЗМІ та система освіти відіграють колосальну роль у формуванні підвищеної віктимності серед народних мас. Додайте сюди радянську спадщину, під час якої було знищено десятки мільйонів українців та породжено величезну кількість страхів серед тих, хто вижив.

Віктимність як схильність людей ставати жертвами злочину, є важливим поняттям для розуміння політичних процесів. Це явище можна спостерігати на прикладі багатьох суспільств, де люди, не маючи достатньої інформації чи знань, піддаються впливу маніпуляторів. Кожна людина має різний рівень схильності до того, щоб стати жертвою, і це стосується також виборців, які піддаються маніпуляціям політиків.

Освіта і медіа також відіграють важливу роль у формуванні світогляду громадян. Система освіти в Україні не надає достатньо знань про політичні та економічні процеси, що робить суспільство вразливим до маніпуляцій. Більше того, частина інформації, що надається системою освіти та ЗМІ, є відверто ворожою, брехливою, формує серед українців погляди, що вигідні нашим ворогам. Візьміть, наприклад, тезу про те, що нам треба все продати – землю, надра, стратегічні підприємства тощо. Жодна держава світу не стала багатою завдяки такому, а в нас величезна кількість агентури ворогів та глобалістів це досі популяризують. 

Роль медіа у формуванні громадської думки також є критичною. Багато медіа в Україні фінансуються олігархами або зовнішніми силами, які формують вигідний для ворогів світогляд. Це заважає українцям розпізнавати справжні загрози та організовуватись для їхнього подолання. В результаті суспільство залишається розділеним і дезорганізованим, що тільки посилює його вразливість. Медіа як потужний інструмент впливу на маси можуть або сприяти розвитку суспільства, або ж навпаки – заганяти його в ще глибшу кризу.

Українські виборці формуються схильними до віктимності, щоб у майбутньому ставати жертвами злочину, зокрема політичного шахрайства. Тому надважливою є роль освіти, просвіти та ЗМІ у формуванні критичного мислення та здатності до аналізу ситуації. На жаль, в Україні система освіти не надає молоді необхідних знань про основи політичних процесів, економіку та громадянські права. Це створює умови, за яких громадяни не можуть повною мірою усвідомлювати свої права та обов’язки, а також розуміти, як працює політична система. Відсутність належної освіти про політичні та економічні процеси робить суспільство вразливим до маніпуляцій, що лише посилює його віктимність.

Для виходу з цієї ситуації необхідна просвіта та організація українців. Глибоке розуміння політичних та економічних процесів, організація на рівні громади та активна участь у суспільному житті можуть стати ключем до побудови сильної держави. Українці повинні самоорганізуватися, розвиватися та працювати над собою, щоб змінити цю ситуацію. Важливо, щоб кожен громадянин усвідомив свою роль у цьому процесі і почав активно діяти для досягнення змін. 

Зрештою, відновлення України потребує не лише змін на політичному рівні, а й глибоких соціальних перетворень. Це передбачає розвиток критичного мислення, формування нових лідерів, які здатні вести суспільство вперед, та створення умов для реалізації потенціалу кожного громадянина. Тільки об’єднавши зусилля, ми зможемо побудувати сильну, незалежну та процвітаючу державу, яка здатна захистити свої інтереси та забезпечити гідне життя для своїх громадян. 

Історичні приклади, такі як голодомори, нагадують про те, як вороги України діяли в минулому. Цитата Івана Франка про внутрішню боротьбу з апатією та дурістю підкреслює, що ці риси є основними перешкодами для змін. Кожен українець повинен працювати над собою і організовуватися, щоб протистояти цим викликам. Тільки так можна досягти справжніх змін і забезпечити процвітання України в майбутньому.