Зустріч із теплою назвою «Родина»

…Коли надворі починає відверто осеніти, коли під ноги неквапно злітає перший жовтий лист, коли день починається ранковою прохолодою, а із сірих низьких хмарин може раптово посіяти колюча мжичка, ой, як тоді хочеться літнього тепла! Одначе плин часу ніхто не в змозі зупинити, і календар не перегорнеш назад. І літо тепер може приходити тільки у споминах. Зате щасливою є та людина, яка має інше джерело тепла – ним можна зігрітися і в найлютішу зимову стужу, і в ситуації будь-яких життєвих труднощів чи незгод. Адже це – тепло родинного вогнища. Тепло родини. Отієї, що від батька до сина і від матері до доні передає з покоління в покоління найвищі цінності – любов, повагу, турботу, уміння простягнути руку допомоги і підставити плече, уміння розділити смуток і помножити радість. Отієї, що у ширшому сенсі цього слова означає нашу приналежність своїм родовідним корінням до однієї праотчої землі, і це дає нам право називатися українською родиною. Отієї, яка у щирій любові до Господа єднає людей під куполом храму і вони почуваються тут християнською родиною…

Таким був лейтмотив фестивалю, який відбувся у неділю в Катедральному Соборі Святого Миколая УГКЦ, що в українській околиці Чикаго. Зазвичай у наших громадах парафіяльні фестивалі мають значно масштабніший розмах і за територією проведення, і за кількістю гостей, а  тому дійство, якому ми присвятили цей фоторепортаж, більш доречно назвати гарним родинним святом. І в цьому, власне, була його родзинка: територія перед храмом, сходові майданчики і прилеглий тротуар – цього виявилося і справді достатньо, щоб всі охочі знайшли тут для себе цікавинку недільної зустрічі, аби відчували лікоть одне одного і тепло сердець тих, хто стояв поруч. А ще складалося таке враження, що, тісно згуртувавшись навколо храму, люди наче горнуться до споруди – до своєї Матері-Церкви, у якій знаходять умиротворення, до якої приходять на щиру розмову із Богом, де складають подяки за всі Його ласки і просять помочі від Всевишнього у часи скорботи, смутку чи біди. І, що важливо, приводять сюди своїх діток, передаючи їм батьківську віру, навчаючи тому, що тільки із Господом спокійною і щасливою буде непроста інколи дорога через земне життя.

Після ранкового недільного Богослужіння цілими сім’ями  виходили парафіяни собору святого Миколая на фестивальне дійство під теплою назвою «Родина». До них охоче приєднувалися українці, які відвідують інші церкви. На гарне і змістовне проведення часу поблагословив усіх настоятель собору отець Павло Дроздяк, запросивши до спільної молитви за Господню любов у житті кожного, за родину, за злагоду у сім’ях, за мир у душах і на нашій рідній українській землі.

Наголошувала на важливості сімейних цінностей і ведуча свята Богдана Чепіль, запрошуючи до виступу учасників концертної програми, які подарували присутнім чудові хореографічні і вокальні композиції. Виступали здебільшого діти. І це завжди тішить, бо їхнє захоплення творчістю, бо присутність у їхньому житті рідного слова, української пісні – усе це означає, що в дитячих душах проростає засіяне  благодатне зерно любові і доброти. До людей, до життя, до родини, до України.  

Саме до таких відчуттів спонукали виступи вихованців хореографічної студії «Творчі діти», а також солісти Анастасія Пронюк, Вікторія Гасько, Вероніка Мазурик, Ярина Копильців (керівник Заслужена артистка України Світлана Весна), вокальний ансамбль  Центру розвитку дитини та юнацтва «Smart Minds» та солісти Софія Галунка, Емілія Могильчак, Анастасія Строкова (художній керівник Марта Фрейзер), юні дарування Надійка Дроздяк та Нона Порхун (вихованці Богдани Чепіль).

Тепло вітали глядачі і завжди професійні пісенні виступи «Прикарпатського квінтету» та гурту «Тріода». Зворушливим був момент, коли отець Павло Дроздяк отримував Подяку, яку через волонтерів передали командування та особовий склад однієї з військових частин, що нині боронять рідну землю – за надану допомогу у забезпеченні підрозділу. Тому що парафія Собору святого Миколая, як і всі інші парафії українських церков у Чикаго, як і щирі серцями українці, не стоїть осторонь від тих подій, які відбуваються сьогодні на нашій рідній землі, намагаючись і своїми молитвами, і своєю допомогою наблизити таку бажану для всіх Перемогу у жорстокому двобої з російським
агресором.

Поміж піснями і привітальними словами гості фестивалю могли придбати тут цікаві сувеніри, а також посидіти з родиною чи друзями за столиками, обравши щось із запропонованих частувань – смачні українські страви приготували до свята дбайливі господині. І господарі – біля шашлика поралися виключно
чоловіки.

Було якось справді по-родинному тепло і гарно. Не повірите, але навіть ранкове захмарене небо, пробуючи сплакнути холодними дощовими сльозами, до початку свята розпогодилось і усміхнулося лагідним вересневим сонцем.

Святкова зустріч біля храму тривало недовго, але, не сумніваюся, що кожен повертався додому із запаленими в душі іскорками родинного тепла і щирими побажаннями організаторів свята пізнати у житті це прекрасне відчуття. Нехай у кожного буде родина. Ті люди, яким ви щодня можете сказати «Доброго ранку!» або ж почути ці привітальні слова від них. Здається, це дрібниця, але вона така важлива! І так важливо знати, що поряд або десь далеко є хтось такий, про кого ти, прокинувшись, хочеш думати. Хто думає про тебе. Хто зігріває дотиком руки, вустами, поглядом, душею. І так тепло стає від цього… Навіть у пору зрошеного дощами осіннього падолисту чи колючих зимових заметілей.

Нехай у кожного буде родина. Близько чи далеко, але нехай буде. Обіймайте її і руками, і молитвами. Так, як усіх нас обіймає своїми благословеннями, своєю любов’ю Господь – наш люблячий Отець Небесний.

Фото редакції газети.