Відвідини України-24: жагучий біль, але не тільки

Частина 2

Передмова: роздуми під час відпустки в умовах ескалації війни 

Чергові щорічні відвідини України у серпні найтрагічнішого в плані територіальних втрат на нашій військовій арені 24-го. Найтрагічнішого в плані немислимих втрат кращих синів і дочок України та мордування частини з них в пекельному полоні окупанта. Днями ще 49 повернули з полону. Всі бачили, до якого стану їх довели рашистські нелюди…Трагічного тому, що, висловлюючись узагальнено, світ при всьому співчутті нам простих людей і повільної розтягнутої в часі практичної допомоги урядами дружніх країн не наважується рішуче зупинити світового агресора і вбивцю, попри всі підстави порушення ним міжнародних норм. Боляче, що лідери світового рангу нерішучі і невпевнені. Мовляв, путін – кривавий монстр, але не діставайте його «дальнобійно». Не наважуються до сьогодні, балансують, як угодити обом воюючим сторонам.

Енергетику України, навіть острівки оновленої, агресор в особі пу продовжує нищити під корінь разом з населенням, зокрема жінками і дітьми. Здається, Охматдит не може не боліти навіть провідних світових лідерів… Згорених, осиротілих навіки батьків, дружин та дітей уже сотні тисяч… Львів’яни зі знищеною родиною Базилевичів та недавно підступно, нагло вбитою Іриною Фаріон не можуть простити… Але люди не бачать краю цьому геноциду. І ні один мудрець світу не підказує, як його зупинити. В кожного українця є достатньо підстав відчувати постійний біль. І він тим більш жагучий, коли це все бачиш чи відчуваєш на місці, а не на екрані.

Проте в моєму експресивному заголовку цього «звіту» є друга частина: «…але не тільки біль». Я побачила і відчула те, що дає право говорити: українці – «незламні». Незламна, талановита, творча, працьовита нація. Лиш розпорошена… Лиш збіднена якістю та твердістю національної еліти на кшталт Шевченка, Міхновського, Франка, Олени Пчілки, Лесі Українки. Це результат її нищення «під корінь» протягом століть сусідами-імперіями. І не тільки найпідступнішою московською 300 років тому і нині. Були ж ще Турецька, Польська, Австро-Угорська протягом 8-ми століть… Так, були борці за УНР, дисиденти, рухівці, майданівці… І що? В кожному русі не вистачило того, що забезпечило б перемогу національної ідеї: незалежна українська держава.

Київ : Національна рада жінок України

14 вересня прослухала виступ відомого українського журналіста Юрія Бутусова, який розповів про зустріч його і ще 2-х громадських діячів з прибулим у Київ Державним секретарем США Е. Блінкеном. Все сказане йому Юрієм було правдивим в плані критики нашої військової стратегії і тактики, але приємно, суголосно вразила оця думка: «Ворог має багато переваг, сьогодні під загрозою захоплення ним 12 (!) наших міст, але ми можемо подолати його високотехнічною зброєю. Бо наші спеціалісти можуть виготовляти всі типи дронів, а головне, миттєво реагувати на зміни технології їхнього використання». Так, ЗСУ мають у своїх лавах військових з мізками, навіть окремі з’єднання. А окупант не має достатньо своїх спеціалістів-інтелектуалів у цій галузі, користується щедро закупленими. 

«Нам потрібні, – додав Юрій, – лиш гроші для безпосереднього обслуговування коштами цих дронових спецпідрозділів». У цей момент я запишалася, бо мій онук саме в них зараз, як висловлюється телефонічно він і його побратими, «працює». Але, але: держава, тобто 5-6 менеджерів в офісі Єрмака, напряму зараз не дають їм ні копійки із заповненого партнерами бюджету саме на місцях використання, тобто на фронті. Бюджет військовий розпиляють за готовими схемами корупції (дороги продовжують ремонтувати за 20 км від фронту, фортифікації так і не побудовані. Комісія ВР загальмувала перевірки). 

Судячи з тону розповіді Юрія, американський високопосадовець його почув: забезпечувати бюджетно напряму підрозділи спецобслуговування. Дай Боже! Адже зовсім недавно і Залужний говорив: в сучасній війні перемогти можна лише високотехнологічною зброєю. 

Відома світу і насамперед в США висококваліфікованість наших «айтішніків» завдяки Київській і Львівській політехнікам тощо. А ще (увага!) не витравленому генному потенціалу українського козацького люду. В коріннях багатьох українських родин збереглись ще розум, кмітливість і сила, а не тільки «гешефт» – заробляння офшорних внесків…

Міністерство оборони, за інформацією ЗМІ, як було, так і залишається яловим, нездатним покарати власних корупціонерів і порушити їхні корупційні «схеми» донині. З дня початку широкомасштабки не зуміло виконувати прямий обов’язок: налагодити чесну мобілізацію з ротаціями… У результаті виловлювання людей на вулицях і все частіші приклади дезертирства, про що пише відомий читачам газети «Сурма» автор-доброволець ЗСУ Олексій Павлюк.

Надія зараз на суспільство. Українство наше не тільки терпеливе, але й витривале, талановите, винахідливе. Не тільки безупинним волонтерством забезпечує добру долю озброєння й устаткування військових, допомагає, віддаючи останнє.

Зокрема, тил не припиняє працювати в різних галузях культури, щоб довести: ми живі, ми творці в будь-яких умовах. А творчість – це спосіб відновлення сил, мобілізаційний фактор. Творчість – це сила, яка в умовах цієї геноцидної війни дарує відраду навіть в підвалах, де ховаються люди від «балістики».

Спостереження культурного життя в тилу

«Культура – це кровоносна система кожного народу», – Наталя Федорчук, організатор Київського центру «Цінності».

Про перше важення про культурне життя столиці, зокрема її русифікацію, писала у попередньому випуску. Це те, що болить…

День Незалежності в бібліотеці ім. Г. Сковороди

Але, на щастя, за допомогою київської родини і друзів (подяка вам, любі) змогла відвідати за неповний місяць чимало осередків культури столиці та їхні заходи, і переконалась, що тил допомагає країні бути і жити в умовах війни, що творчість дієва, тому необхідна, тому вітається. Я вперше за час війни зрозуміла на місці, яку важливу роль відіграє тил. Тобто всі, хто залишився, терпить і ще й працює та творить в цих умовах постійної загрози: «впаде випадково цеглина на голову чи ні». Тут же може впасти ціла стеля, а то й поверх…

Мені дуже заімпонувала ідентичність акцентів саме на таких висновках в матеріалі колеги Ольги Дубовик «Жінки, що творять духовний купол над Україною», в якій авторка душевно і з розумінням суті розповіла про організаторів і діяльність культурно громадського жіночого центру «Цінності». Автор ідеї Центру – Наталя Федорчук з командою посестер однодумців. 

Але в мене теж є вражаючі спомини про людей, здебільшого жіноцтво і тих, кому за 60, та їхні заходи, які чи не щоденно проводяться. Кожен з далі згаданих осередків заслуговує окремої статті аналізу і похвали, але наразі про суть праці або заходу. 

Круглий стіл у Будинку офіцерів

Зустріч в Національній раді жінок України (НРЖУ), організована господинями спільно з відомою громадською активісткою Любов’ю Лавриненко із запрошенням друзів жіноцтва народних артистів України співака Олеся Харченка та скрипаля-віортуоза Кирила Стеценка. Ця зустріч була продовженням або ж для мене початком роботи, яку проводить центр «Цінності». Ми знайомились, обмінювались досвідом праці в роки війни. Галина Яблонська разом з Лідією Федотовою – про роботу над новим доповненим виданням книги про Тараса Шевченка у баченні організаторів Міжнародного конкурсу «Шевченко єднає народи». Людмила Гробовенко – багаторічна колекціонерка вишиваних народних творів (сама теж майстриня з підготовленими подарунками) розказала про свій фонд і продемонструвала придбаний вишиваний рушник, який з’єднав все наше товариство на всю кімнату. Познайомилась нарешті особисто з відомою журналісткою, членкинею НРЖУ, письменницею Наталею Капустянською, яка працює волонтером в пресових центрах закладів культури (НРЖУ, Наукова бібліотека ім. Вернадського, публічна бібліотека ім. Сковороди).

Членкині розповіли про свою грантову роботу в трьох деокупованих селах Чернігівщини і навіть зуміли поділитись досвідом, надрукувавши книгу «Особливості створення громадського простору на Чернігівщині», яку подарували мені. Подяка жіноцтву Ради за працю й гостинність.

Спеціалізована школа м. Звенигородка (Черкаська обл) – приз за найбільшу активність учасників

Круглий стіл в бібліотеці Будинку офіцерів «Вільне покоління. Що далі?». Ініційований і проведений освітянами (Ольга Ходацька), журналісткою Мананою Абашидзе, просвітянами – головою Київської «Просвіти» Кирилом Стеценком, який підготував свій проект-рекомендацію «Вільне покоління…». Були присутні науковці, бібліотекарі, письменниця, журналістки, психолог, актор – тобто представники національної еліти столиці і навіть дві учениці Київської гімназії-інтернату № 13, які висловили свої бачення, як бути молоді в сьогоденній і майбутній Україні.

Домовились зустрічатись раз на місяць і виробити конкретні пропозиції в обговореннях. Я ж висловила думку виробити бачення професіоналів, дотичних до освіти, саме з патріотичного виховання дітей. У нас є в спадщині Пласт і СУМ, але цього замало. Головне завдання усіх нас, старших, виховувати ПАТРІОТІВ. Без повчальної історії України не обійтися. А тут т. зв. міністерство освіти згоджується на підручник, де історію України вивчатимуть в підручнику… «Світова історія». Це підступна, зрадлива політика. Як на мене, то щонайменше група з нашої зустрічі має висловити публічну ноту протесту проти нівелювання України в Україні. А ще новина: так зване міністерство культури збирається ліквідувати бібліотеки в селах з населенням менше 5-ти тисяч. Ці злочинні дії називають реформами.

День Незалежності в центральній публічній бібліотеці Солом’янки ім. Григорія Сковороди. 

Відзначали його там в неділю 25 серпня зібранням любителів поезії. Читали свої та з поетичних збірників улюблені поезії, присвячені Україні. Побувала там на запрошення працівниці бібліотеки, талановитої поетеси, громадської діячки Тетяни Яровициної. Про роль цієї особистості сказав мій давній друг фоторепортер Ігор: «Допомагати Яровициній – це допомагати Україні». Низький уклін вам, бібліотечні сковородинці! Отримала величезне задоволення і святковий настрій, бо в цій бібліотеці царює жива її Величність Книга.

Особисте: зустріла тут колегу Світлану, з якою працювала в далекі 90-ті. Познайомилась з цікавими людьми. Виявилось, що журналістка і письменниця Наталя Капустянська – читачка і навіть учасниця пресцентру бібліотеки. Дякую господиням цього особливого дому духовної наснаги для кожного, хто переступить його поріг.

Урочиста зустріч шевченколюбів країни – учасників V Міжнародного конкурсу Шевченківських читань в Національному музеї літератури України. У день мого від’їзду відбулася колосальна подія – підбиття підсумків та нагородження частини учасників шевченківських читань. Подія колосальна в плані грандіозно організованого і проведеного протягом року в умовах війни конкурсу: 1 300 учасників (дітей і юнацтва) подали заявки з 284 населених пунктів України і 10 інших країн (виступи вісьмома мовами та мовою жестів). Взяли участь у конкурсі 1 100 учасників, звичайно у відеоформаті. Це дало можливість наставникам театралізувати їхні виступи.

Організаторка читань – громадська діячка Леся Кривопиша. Вона ж модератор урочистостей з підбиття підсумків конкурсу. Здійснила самотужки масштабну роботу з підготовки та вручення нагород лауреатам та дипломів з подарунками всім учасникам. Велика подяка!

У низці областей і міст вручали нагороди члени журі. На підсумкову зустріч у Музеї літератури 29 серпня деякі переможці прибули з батьками. Близько десятка виступили. Першим привітав переможців спеціальний гість – лейтенант, командир взводу батальйону «Свобода», свободівець Володимир Ращук («Актор»). В мирному житті – актор театру і кіно. Дуже зворушливо говорив при своїй могутній статурі істинного козака-воїна. «Сила і честь» – говорить його облік. Це йому належать слова: «Якщо чесно, то важче, ніж зараз, – ще ніколи не було. Зараз, мабуть, найбільша м’ясорубка за всі ці два з половиною роки війни. Ворог кидає максимальне підсилення, щоб отримати перевагу на всіх лініях
фронту…»

Склад журі: Петро Панчук – Народний артист України, лауреат національної премії ім. Тараса Шевченка, ведучий театру ім. І Франка, незмінний голова журі впродовж 5 років; Дмитро Лінартович – Заслужений артист України, актор театру і кіно, бард, військовослужбовець (на реабілітації), постійний член журі; Анна Топчій – акторка театру і кіно, викладачка театральної майстерності; Леся Кривопиша – організаторка конкурсу. 

Зворушливе слово про Шевченка виголосив на початку директор інституту літератури НАН України Микола Жулинський. Приємним сюрпризом для організаторів та аудиторії був виступ почесного гостя із Харкова Миколи Зубкова – заслуженого працівника освіти України, знаного мовознавця, автора близько 70 праць, серед яких понад 20 підручників з української мови, понад 30 словників, упорядкувальника першого найповнішого Шевченкового «Кобзаря» соборним (Харківським) правописом, активного громадсько-культурного діяча, свободівця і просто надзвичайно цікавої людини.

Далі буде.