І не кажіть, що це складно...

За даними Інституту якості уряду (QOG), в умовах чинного світового порядку лише 13 зі 102 країн, які належать до таких, що розвиваються, досягнуть високого рівня життя спроможності держави до кінця ХХІ століття. 

Не впевнений, що Україна, яка розривається на частини, з одного боку, кримінальною системою правління, з іншого – росією, належить до тих щасливих 13 країн. Знання цього зриває рожеві окуляри й змушує подивитись на справи у реальному світі. 

Виходить, що ніякі кисільні береги та молочні ріки на нашому шляху не проглядаються, бо ми не належимо, навіть і до тих, хто став на шлях свого розвитку. 

Показник успішності країни визначається рівнем спроможності держави і він не вимірюється наявністю чи відсутністю демократії. Автократична країна може бути з високим рівнем спроможності та навпаки. Рівень спроможності вимірюється трьома основними показниками: корупція; суспільний порядок; якість державної служби. Україна демонструє нечувану державну неспроможність, бо перший показник зашкалює, а два інших геть відсутні. 

В останні роки ми отримали багато можливостей для того, щоб зробити країну заможною та суб’єктною, але ж скористатися ними не змогли. І все тому, що «еліти» та різноколірні політичні угрупування, які представлені у фракціях парламенту та у кабінетах уряду, з тріском провалили реформування державних інституцій. 

Тобто в Україні відсутня сама можливість реалізувати державними структурами політику, як внутрішню, так і зовнішню. Це призвело практично до обнуління державності. Всі розвинуті країни використовують державні структури як інструмент для досягнення стратегічних цілей. Так працює формула успіху. 

Але ж у нас все не як у людей. Політичні угрупування, які представлені у владі, замість скорочення та оптимізації діяльності держапарату навпаки наплодили купу непотрібних структур, які недієздатні та банально проїдають держбюджет або відверто його розкрадають. В результаті в Україні відсутня сама можливість реалізувати політику, як внутрішню, так і зовнішню державними структурами, з метою досягнення стратегічних цілей. 

Ми живемо в країні, в якій нема цілей, бо нема кому їх ставити. Державні структури деградовані й дезорієнтовані, а стратегія розвитку країни взагалі відсутня. Вище керівництво веде країну, не маючи уявлення про кінцеву зупинку. Саме так виглядає хаос. Безумовно цим цинічно користуються як вороги, так і партнери. Саме тому у нас не вистачає зброї, економіка лежить на спині і ніхто з влади й не думає її підіймати. 

Ви уявляєте, в якій дупі перебуває держава, а разом з нею і ми? І це в умовах кровопролитної війни. Про яку перемогу ми мріємо? Україна поки ще тримається тільки завдяки народу, який демонструє на полі бою незламність та рішучість розвалити імперію зла, …чого не скажеш про правлячу верхівку. 

Очевидно, що родо-кланова система управління державою вже зжила себе, але ж просто так не піде і прямо зараз готується до виборів, які не за горами. Нікуди ми не дінемось, прийде час і підемо до виборчих дільниць. Якою буде наступна влада, а разом з нею і якість нашого життя, як завжди, буде залежати від нас. Поки що ми не демонстрували розсудливість у виборі претендентів на владу, якщо так буде і на наступних виборах, то нас нема за що жаліти. 

Фінансово-політичні угрупування вже ведуть підготовку до них. У медійному просторі з’являються повідомлення про створення політичних проектів, у соцмережах кричать про народного кандидата у президенти. Процес пішов! Паразитарний клас намагається у чергове нас переграти, пропонуючи яскраві картинки з новими молодими обличчями. 

І тут нам треба, як виборцям, бути дуже обережними, уважними та дивитись в першу чергу на те, хто пропонує, яка в нього історія життя, що він робив у 14-му, де був у лютому 22-го, який у нього досвід? Чи самостійний це політик, який може показати суспільству свої знання? Чи це молоде дарування, цінність якого полягає лише у тому, що його батьки близькі до того чи іншого клану? Ну, і звісно ж, читайте програми та спромагайтеся знайти там глибину, смисл та розуміння досягнення цілей.

Якщо кандидат, наприклад, обіцяє перевернути державний прапор догори ногами чи там герб змінити і більш нічого суттєвого, то знайте – це представник кланів. Головна його мета – надурити виборця, використовуючи популістські прийомчики. Зараз їх повилазять легіони. Побачивши таких, тут же забувайте про них і рухайтесь далі у пошуках справжнього. 

Якщо кандидат пропонує зрозумілий план відновлення спроможності держави через зміну політичної системи, кардинальної реформи системи державного управління, якщо підтвердить свої наміри незаплямованою біографією, досвідом та фахом, тоді починайте цікавитися ним і ставити йому питання, щоб остаточно зрозуміти, що він свій, а не чергова приваблива обгортка. 

Українцям потрібні політики нового формату, тобто моральні, патріотичні, мудрі, які були б здатні замінити всіх цих дрібних запроданців для наведення в країні порядку. 

Україні ж потрібна ефективна модель системи державного управління. Складатися вона має лише з тих державних структур, які будуть здатні ефективно реалізувати державну політику та гарантувати досягнення ключових стратегічних цілей. 

Такий підхід забезпечить скорочення держапарату щонайменше на 2/3. Державі не потрібна така кількість міністерств, тим більше під час війни. Особисто я б почав з розформування небезпечно паразитарних монстрів, таких як МЗС та МО. Тому обов’язково підтримую того, хто доведе, що він здатен на такі речі.

Отже, якщо бажаємо не просто вижити, а й перемогти, то нам потрібно підіймати рівень спроможності України. Зробити це можливо лише одним шляхом – завівши під купол парламенту народну монобільшість, яка здатна буде це зробити. Все інше від лукавого. 

…І не кажіть, що це складніше, ніж сидіти в окопі чи жити на мінімалку.

Про автора:
 Костянтин Ільченко –
ветеран російсько-української війни, журналіст, радник Центру стратегічних досліджень.