Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №56
Початок вересня відзначився активізацією московського терору. Ракетних ударів зазнала вся Україна, гучно було від Заходу до Сходу.
Найбільш страшним і кривавим виявився удар по Полтаві. Армія росії вранці 3 вересня завдала ракетного удару по Інституту зв’язку в Полтаві та по сусідній лікарні.
Cтаном на 5 вересня рятувальники завершили аварійно-рятувальні роботи на місці удару. Загинули 55 людей, постраждали – 328. З місця обстрілу вивезли понад 800 тонн будівельного сміття.
Страшна кривава статистика. Біль, співчуття, розпач. І злість. На кремлівських виродків, які прийшли на нашу землю. Але не тільки на них. Не путіном єдиним відзначені антиукраїнські демонічні сили.
Хто нас роззброював? Хто 30 з лишнім років доводив нас до немічного пограбованого стану слабкості? Забирав ядерну зброю, літаки? Продавав та продає Україну оптом і вроздріб, разом із людьми?! Чи винні вони в тому, що зараз ллється кров? Чи це риторичне питання?
І вже до зовсім не риторичних питань. З початку 2022 року було чимало випадків, коли по об’єктах, де збирались військові та цивільні, здійснювались ракетні удари. Можна тут згадати і прильоти після фото Арахамії та Подоляка на Яворівський полігон, і удари по військових частинах після візиту Кіма, і шикування 128 бригади, і з’їзд конструкторів дронів, організований Марією Берлінською (яку нам певні сили прагнули зробити міністром) тощо. Хто із організаторів та відповідальних був покараний за такі речі за 2,5 року війни?! Хто отримав тюремний термін? Хто бодай позбувся посади?!
Інститут зв’язку в Полтаві перебуває в підпорядкуванні Міністерства оборони, до речі. Його очолює Рустем Умєров, якого чомусь обійшла стороною хвиля міністерських (і не тільки) звільнень. Непокаране зло зростає. А ще – зло само себе карати не буде.
У ніч на 2 вересня рф використала для удару по Україні 58 повітряних засобів – 35 ракет різних типів та 23 ударних БпЛА, ППО ліквідувала 22 ракети рф різного типу і 20 «Шахедів».
1 вересня о 20:49 московити завдали ракетного удару по центру соціально-психологічної реабілітації дітей та дитячому будинку в Сумах, внаслідок чого було поранено двох дітей – хлопчика семи років і дівчинку 13 років. В міськраді додали, що ушпиталені чотири травмовані людини. Орієнтовно пошкоджено до 400 вікон в будинках. Цього ж дня о 15:27 у Сумах було три авіаудари по інфраструктурі міста.
У ніч на 4 вересня путінські дегенерати завдали ударів по Львову. Внаслідок російського ракетного удару відомо про семеро загиблих, серед яких три дитини, та понад 40 поранених. Пропагандони путіна, коментуючи удар по «бандерівському» Львову, розповідали про влучання у військове виробництво. Що є черговою брехнею, адже один із основних ударів прийшовся на колишню територію «прихватизованого» заводу «Електрон», яка забудована звичайними житловими будинками. А сам завод спіткала практично та ж сама доля, що й більшість прихватизованої промисловості України – роздерибанили, порізали на метал, розпродали територію, устаткування тощо.
Відставки та призначення в Кабміні
Психіка людини є дуже складним механізмом, одним із ключових завдань якого є збереження сталого психічного стану. Можливо, саме цим варто пояснити феноменальне почуття гумору українців, навіть за межею національної катастрофи…
От і в мене, при всіх страшних обставинах, зокрема і вищезазначених, у відповідь на кадрові перестановки в Кабінеті міністрів і не тільки, виринає в голові старий львівський анекдот про пересування ліжок в борделі. Скільки їх в борделі не пересовуй, від того він пансіонатом благородних дівиць не стане. Чи Верховною Радою. Чи урядом.
Теперішні кадрові перестановки виявились дуже масштабними і не надто логічними (це якщо мислити не з точки зору єрмаківських інтересів). Чому не логічними? Бо відставка торкнулась частини міністрів, які не потрапляли в скандали, не ставали фігурантами корупційних розслідувань тощо.
За абсолютно випадковим збігом обставин, повідомлення про кадрові зміни почали з’являтись після візиту української делегації в США. Для відвідин Білого дому Атлантику перетнули Юлія Свириденко – перший віцепрем’єр-міністр – міністр економіки України; Андрій Єрмак – голова Офісу президента; Рустем Умєров – міністр оборони та ще низка українських посадовців, зокрема і представників Генштабу ЗСУ. Номінально делегацію очолювала Юлія Свириденко, але, як-то кажуть, є нюанси. Як приклад – заголовок новини на сайті президента України: «Андрій Єрмак зустрівся із зовнішньополітичним радником віцепрезидента США Філіпом Гордоном». Перший абзац новини нам говорить наступне: «Під час візиту до США у складі української делегації на чолі з віцепрем’єр-міністеркою – міністеркою економіки України Юлією Свириденко керівник Офісу президента Андрій Єрмак провів зустріч із зовнішньополітичним радником віцепрезидента США Філіпом Гордоном».
Видання CNN першим написало про те, що головна мета візиту – вмовити Джо Байдена дати дозвіл на використання далекобійних американських ракет для ударів по території в глиб росії. За їхніми словами, делегація з України підготувала мапу московії, зі вказанням там місць, звідки путінська армія завдає ударів по Україні.
Байден, як і було очікувано, такого дозволу не дав. Проте і відсутність дозволу, і колосальне гальмування із передачею допомоги із останнього пакету, і наявність домовленостей із путіном напередодні вторгнення (так званий пакт Бернса-Наришкіна), не заважає українським журналістам-грантоотримувачам малювати Джо Байдену образ «великого друга» України.
Але повернемось до візиту в США. Невже розумна людина справді здатна повірити, що делегація із першим віцепрем’єром, неформальним віцепрезидентом (чи то регентом) та міністром оборони воюючої країни, приїде лише для передачі можливого списку об’єктів враження та вмовляння дати дозвіл на використання ракет? Справді?
Один із основних принципів наукового пізнання та аналізу стверджує, що не існує безпричинних явищ. І я не вірю в збіги. Тому, власне, кадрові зміни після цього візиту були очікувані. І на це було чимало причин.
Впродовж останніх місяців Офіс Єрмака шукав можливості зробити Андрія Борисовича прем’єр-міністром – замість Дениса Шмигаля. Шмигаль хоч і не грає в жодну самостійність та політичність, проте не є повністю своїм, зокрема і через старі контакти із Ахметовим, топменеджером якось він колись був.
Проте західні партнери, включно із Байденом, були, м’яко кажучи, не в захваті від такої ідеї. Окрім того, в самій Верховній Раді всередині президентської фракції «зелених слуг неукраїнського народу» є сильні розбіжності щодо цього. Злі, але добре поінформовані язики стверджують, що принаймні 50 зелених депутатів не готові підтримати Єрмака як нового прем’єра.
А це означає, що голосів бракуватиме. І тоді або домовлятись із групами впливу, когось із депутатів – купувати, когось – ламати через коліно, при тому отримуючи несприйняття із Заходу… Або запропонувати когось «в дошку» свого, але менш токсичного. Саме тому вибір і впав на Юлію Свириденко, яка до свого повернення в Кабмін на посаду першого віцепрем’єра – міністра економіки, була заступницею голови ОП – Андрія Єрмака.
Не прагну зараз детально аналізувати пані Свириденко, адже підозрюю, що невдовзі стане краща нагода для більш ретельного вивчення її біографії. Наведу лише дві цитати зелених депутатів щодо неї:
1. Пішовши в Кабмін, Юлія не перестала бути заступницею Єрмака.
2. На будь-які вказівки Зеленського чи Єрмака Юлія Свириденко ніколи не ставила питання «чому?», а лише «на коли потрібно зробити?».
Не просто так в урядових колах її називали «улюбленицею» глави ОП.
Тепер же повернемось до кадрових змін та призначень.
4 вересня народні депутати звільнили міністра юстиції Дениса Малюську, міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олександра Камишіна, ухвалили відставку очільника Міндовкілля Руслана Стрільця, главу МЗС Дмитра Кулебу.
Олексія Кулебу призначили на посаду віцепрем’єр-міністра з відновлення України – міністра розвитку громад та територій України.
За даними «Української Правди», Олексій Кулеба став першим, на кого глава ОП Андрій Єрмак наважився покладати виконання своїх обов’язків, коли їхав у далекі відрядження.
Попередником Олексія на цій посаді був Олександр Кубраков, однією із причин відставки якого називали надмірне безпосереднє пряме спілкування із західними партнерами.
Андрій Сибіга – новий глава МЗС, який до переходу в Кабінет міністрів був заступником голови ОП Андрія Єрмака. В момент переходу Сибіги із ОП в Кабмін деякі аналітики, включно з автором цієї статті, прогнозували подальшу заміну тодішнього міністра Дмитра Кулеби на Сибігу.
Цікавим, до речі, є той факт, що подальше місце роботи звільненого міністра МЗС Дмитра Кулеби є невідомим.
Зеленський, коментуючи відставку Кулеби, сказав, що йому «бракує енергії для просування надання зброї», при цьому Кулеба не був учасником делегації в США, а західні дипломати в цілому позитивно його оцінювали.
«Шапокляк» української політики – Ірина Верещук покинула посаду віцепрем’єр-міністра – міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та перейшла в ОП на посаду профільного заступника Єрмака.
Колишній виконувач обов’язків міністра у справах ветеранів Олександр Порхун переходить працювати в Офіс президента, а на його місце переходить Наталія Калмикова, яка до того була заступницею міністра оборони Рустема Умєрова (призначення якого також погоджував Андрій Єрмак).
Міністром агрополітики стає Віталій Коваль, який раніше очолював Фонд Держмайна. Попередником Коваля в Фонді Держмайна був Умєров. І ця деталізація важлива, адже фактично що Фонд Держмайна, що Мінагро здійснюють АНТИУКРАЇНСЬКИЙ АНТИКОНСТИТУЦІЙНИЙ РОЗПРОДАЖ НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА ПІД ЧАС ВІЙНИ!
Йдеться про десятки трильйонів доларів в українській землі та надрах, про сотні мільярдів в недокрадених структурах з розряду Укрзалізниці, Енергоатому тощо. На такі посадять випадково не потрапляють.
Очільник Мінстратегпрому Олександр Камишін переходить в Офіс президента, де продовжить займатися питанням озброєння та інфраструктури. Герман Сметанін, який в 2023 році очолив Укроборонпром, стає новим главою Мінстратегпрому.
Мабуть, за «дуже видатні досягнення» – за те, що ми почали забезпечувати ЗСУ своїми набоями, ракетами, дронами, тепловізорами, мінами чи хоча б турнікетами? Ні, не почали. Зате «Укроборонпром» зробив акціонерним товариством – один із необхідних етапів для подальшого дерибану під виглядом прихватизації та передачі частинами в приватні руки «ефективного власника».
Замість Дениса Малюськи, який радував українського та закордонного глядача високоінтелектуальними фото, зокрема і в костюмах снігуроньки, новим віцепрем’єром з євроінтеграції – міністром юстиції стала Ольга Стефанішина. Її повноваження розширились, адже до того Стефанішина була віцепрем’єром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
Міністерство культури та інформаційної політики очолив Микола Точицький, який раніше був дипломатом та, за абсолютно випадковим збігом обставин, – заступником голови ОП Андрія Єрмака. Вам не здається, що прізвище головного секретаря президента надто часто лунає в контексті призначень нових міністрів?
Матвій Бідний очікувано очолив міністерство молоді і спорту. Раніше, 9 листопада 2023 року, Кабінет міністрів призначив його виконувачем обов’язків міністра замість Вадима Гутцайта, який був звільнений з цієї посади. Заступником міністра Бідний був з липня 2020 року.
Світлану Гринчук призначили очільницею Міндовкілля замість Руслана Стрільця. Раніше Гринчук працювала заступницею міністра енергетики, де досягла масштабних результатів – судячи із постійних відключень електроенергії вже у серпні-вересні (це ще похолодання не наступило).
В контексті енергетики потрібно згадати ще два звільнення. Главу НЕК «Укренерго» Володимира Кудрицького було звільнено з посади 2 вересня, що відразу викликало негативну реакцію західних партнерів.
Таке рішення ухвалила наглядова рада «Укренерго» більшістю голосів – 4:2 після вимоги про звільнення, озвученої на Ставці головнокомандувача 30 серпня.
За даними Всеукраїнської енергетичної асамблеї в телеграмі, очолюваної ексміністром енергетики Іваном Плачковим, за зняття Кудрицького проголосували всі троє членів наглядової ради – представники держави (які виконують завдання на голосування): Юрій Токарський, Олександр Баранюк і Юрій Бойко, а також один із незалежних Роман Піонтковський.
Голова НР Даніель Доббені та Педер Андреасен голосували проти.
Напередодні звільнення, 1 вересня посол ЄС в Україні Катаріна Матернова, регіональні керівники Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародної фінансової корпорації (IFC) у листі до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля заявили про необхідність зупинити ухвалення будь-яких управлінських рішень щодо НЕК «Укренерго» до остаточного формування наглядової ради компанії, у якій шість членів замість семи.
Щодо безпосереднього звільнення автори листа наголосили: «Така подія може поставити під загрозу нашу колективну здатність підтримувати “Укренерго” та інші пріоритетні заходи життєво важливої енергетичної безпеки України». Підозрюю, що триває підкилимна боротьба за контроль над «Укренерго» та його подальшою прихватизацією.
Цікавим та неочікуваним доповненням енергетичних кадрових змін стало звільнення Ростислава Шурми – профільного заступника Єрмака з питань енергетики. Проте тут йдеться швидше про можливість «тіхонька уйті в лєс», як казав зелений депутат Трухін, пропонуючи хабар поліцейському після вчиненого ДТП. Так і Шурма може прагнути «сховатись» напередодні вкрай важкої енергетичної зими, що очікує Україну.
Вплив Шурми нікуди не зникає, адже той же міністр енергетики Герман Галущенко залишається на посаді. Попри всі провали і скандали. Обізнані в енергетичній сфері люди Галущенка називали «протеже» Шурми, ексзаступника все того ж Єрмака.
Загалом в урядовому борделі відбулось не просто пересування ліжок, а також і ротація високостатусних сутенерів. Неформальний вплив глави ОП став ще більшим. І це навіть без заміни прем’єр-міністра, що стає досить очікуваною в існуючих обставинах.