Філософська галерея у Ґрансоні – нові виставки сучасних митців і досвід для українців

Українські митці виставляються в різних країнах, зокрема у Швейцарії. На осінь планується кілька експозицій наших талантів. А також так само восени влаштовується свято талантів, де наш народ показуватиме свої вміння. Має вийти оригінально і щиро. У зв’язку з цим важливо знати, який може бути творчий взаємообмін. Із цією метою ми відвідуємо мистецькі виставки і різні заходи. Не стало винятком місто Ґрансон у кантоні Во, де, зокрема, є старовинна й водночас надзвичайно сучасна Філософська галерея (La Galerie Philosophique). Це відома галерея, про яку вже були мої публікації в «Сурмі», проте щоразу в ній з’являються нові несподіванки.

І її директор, професор Жорж (Хорхе) Каньєте (Jorge Cañete), фахівець із літератури, надалі дивує оригінальними виставками, які професійно організовує. Учасники – митці з різних країн, серед них й українці. Палітра вибору дуже широка, і щоразу це – одкровення. Нові техніки, експонати – від різних об’єктів до полотен… Супроводження – класичною та іншою гарною музикою. Не кажучи про старовинне приміщення, схоже на замок. Так, у середньовічному місті панує особлива атмосфера, і в такому будинку, де тепер – галерея, – виходить особливо креативно творити. Враження, що тут можна розмістити буквально все. Але питання – коли це організовує та оформлює майстер, у тому числі композиційно. Створює атмосферу. І, безперечно, запорука – це талант митця, якого виставляють.

Докази тому – численні експозиції Галереї, на яких ми побували. А мистецтво – це діалог, спосіб порозуміння з іншими. Навіть якщо митець просто відкриває душу чи обернений у себе. Достатньо переконатися, подивившись витвори.

Скажімо, це роботи Мела Єтса (Mel Yates) «Transition». Назву можна перекласти як «Перехід», «Перетворення». Так, творчість є і тим, і тим. Митець – фотограф, а також працює з відео. Його діяльність пов’язана з Лондоном. Цей художник мав не одну виставку – у тому числі у Ґрансоні. Отже, ми побачили цілу серію світлин.

Зайшовши в Галерею, ми помітили незвичайно оформлений інтер’єр. Це фото, які стоять або спускаються з мурів (угорі, на склі, бачимо збільшені світлини середньовічних ключів химерної форми), саме враження – часто ірреальне (у передпокої будівлі), а більш реальне – в освітленій залі.

Не віриться, що представлені роботи – це не олійні картини. Збільшені фото мають надзвичайну техніку. Це й поверхня з нібито кракелюрами, і глибина, і переходи барв… Це й абстракції – або митець чудово вловлював ракурс, показуючи його публіці. Наприклад, перше враження як абстракції – від фото середньовічного муру (замкового?) з видряпаним стародавнім графіті. Треба вдивлятись у символи. Самі світлини – і кольорові, і чорно-білі, причому останні мають і дещо розпливчастий ефект, який нагадує дим або туман. І в цих символах проступають скульптури, мури, деталі архітектурних оздоб та інші реалії Ґрансонського замку та інших будівель (як церкви). Це, наприклад, фото картин – портретів різних діячів уже пізніших епох. Або трофеї – рогатий череп якогось ендеміка, упольованого одним із власників замку. Усі це експонати можна побачити у Ґрансонському замку, яким водять екскурсії. Можна побачити, якою була флора і фауна різних епох. Якими гігантськими були олені та інші тварини. Але одна річ – бачити це як опудала, і зовсім інша – на фото. Перше враження: це музейний артефакт або взагалі окремий, фентезійний предмет, який створено для карнавалів чи рольових ігор. А може, це інший символ? Лише потім, коли роздивляємося фото, розуміємо, що художник сфотографував трофей, але подав це в такому ракурсі та чорно-білих тонах (і за особливого освітлення), що ми відчуваємо реальне та ірреальне.

Цікава світлина – перспектива: середньовічна церква з нішею і чашею. Але завдяки вмінню та особливому розміщенню на стіні це створює ефект реальності. Там є й двері. Справжні двері, в які хочеться зайти. Лише потім глядач розуміє, що це – фото. Так само як нішу і чашу хочеться побачити зблизька, торкнутися… але це – мистецтво, ілюзія. Так само – замкові східці, які ведуть угору. Це – фото. Отже, рушаймо вгору та вперед.

Багато світлин показують замок, льох, церкву, інші старовинні будівлі. Наприклад, у перспективі, по центру, видно середньовічну статую діяча. Хто це – Оттон ІІІ де Ґрансон? Чи інший аристократ? Обабіч – замкові мури. Причому ці роботи поєднують старовину і сучасність. Наприклад, у кадр потрапляють і ремонтні роботи, шланги, перехрещення захисними стрічками. Це і зв’язок із реальністю, і захист мистецтва.

Чи панорама – величезне фото Ґрансонського замку. Це вечірній вид, а замок освітлений кольорами, схожими на наші – у синьо-жовтих тонах. За будівлею – знамените озеро, а під мурами – високі рослини, які за синього освітлення нагадують лаванду. Узагалі багато світлин тут присвячені цьому замку – недарма одна, схожа на афішу, називається «Chȃteau de Grandson».

Цікавий ефект мають фото в білих тонах. Наприклад, велика світлина колон, а вгорі – гігантська мушля (скульптурна деталь). Це – символ прочанина.

Автор уловлює й композиції – наприклад, фігури людей, які нагадують живих і сучасних. Лише потім ми здогадуємося, що це, вочевидь, воскові фігури або інші елементи експозиції. Проте цілковите враження, що ці люди – поруч, а ще – навіть одяг не надто нагадує середньовічний.

І ще одна експозиція, яка знову підтверджує, що організатор знайшов нові шляхи.

Цього разу виставка відбувалася не в основному приміщенні, а поруч – у тій самій будівлі, у льосі. Вочевидь, раніше це був винний льох. Ми підійшли й побачили як сюрприз синьо-блакитну афішу сучасної мисткині Сільвани Солівелли (Silvana Solivella) – виставка «Lagrimas de sal» (іспанською, а французькою це «Larmes de sel», тобто «солоні сльози» чи «сльози солі», або «соляні сльози»). У художниці є власні сайт й Instagram, тому можна ознайомитися з її роботами. Наразі тамуємо подив, бо, здається, немає техніки, в якій би мисткиня не вміла працювати – від кераміки до живопису, від скульптури до інших різновидів. 

Ми спускаємося. Ілюстрація до господарства і давніх традицій – високо складені поліна, дрова. Поруч зі стосом дров – картини і скульптури художниці. Проте найголовніше – ще далі, унизу. Нас зустрічає… скарбниця морського дна? Інша казка? Ні, це – виставка. Ірреальні сині тони, плюскіт моря…Чи хочете ви потрапити у підводний світ? Тоді – за художницею, у казку! 

Глядачі по кілька разів спускаються у льох – так усім сподобалася виставка.

Тут переважають сині та блакитні тони. Вони переливаються лазур’ю, навіть фіалковим… Концепція виставки – море. Це дуже доречно, оскільки ця стихія означає свободу. До того ж, і місто Ґрансон – на березі озера, яке нагадує море не лише плюскотом хвиль, пляжами, а й запахом. 

Та й ми – нібито на морі, бо в льосі прохолодно, а пісок чи камінчики під ногами схожі на пляжні. Водночас таке рішення нагадує й мозаїку. 

Треба сказати, що на багатьох виставках у цій Галереї ненав’язливо грає музика (переважно класична). А на цій експозиції всі мали нагоду завдяки техніці послухати приємні звуки морського прибою. Виникла ілюзія, що море – поруч, або озеро й сам Ґрансонський замок – так само зовсім поряд. Безперечно, така атмосфера розпружує, це релакс, але вона й зосереджує на враженнях від шедеврів.

З якими матеріалами працює мисткиня? Виявляється, це – кристалізована сіль. Подумати лише, що з солі можна створити такі шедеври. Це ще раз доводить концепцію про природній матеріал. Адже для Швейцарії дуже важливо – nature, і митці з інших країн, які використовують природу (дерево, каміння…), творять у тон такій концепції.

Ці витвори мисткині найкраще дивитись у комплексі. Головне – мальоване синіми мазками гігантське полотно, підсвітлене електрикою. Навпроти – так само підсвітлені конструкції, з яких мені запам’яталася схожа на білі корали під склом. (Певно, це й є кристалізована сіль). А ще треба вдивлятись у деталі виставки, бо скрізь – чорно-білі фігурки ластівок. Ластівки в польоті. Ластівки нібито залітають у вікно (так було за Середньовіччя, коли шибки являли собою дороге задоволення). Ластівки нібито повзуть по муру, чіпляючись лапками. Цілковита ілюзія, що це – живі пташки. Для тих, хто вперше відвідує цю Галерею, справжнє відкриття, що й назовні – стільки фігурок, які сидять у ряд і зовсім нагадують живих. І як гармонійно ці птахи доповнюють виставлені витвори!

Але головне в цій приємній півтемряві – ще й інші артефакти. Величезні старі глиняні глеки з букетами шавлії. Цей посуд нагадує амфори. А біля однієї такої «амфори» – автентичний спис зі справжнім наконечником. Біля входу – білі стільці з тисненими написами (афоризмами), а до кожного стільця прикріплено розгорнуту книгу… 

На всіх експозиціях у спілкуванні звучали французька, англійська та інші мови.

Або інший захід, організований так само Жоржем Каньєте – виставка «Art&IА, rencontre improbable?». Можна перекласти цю назву як «Мистецтво і штучний інтелект, надзвичайна зустріч?». Експозиція (до організації якої долучилися також інші установи та діячі) теж відбулась у Ґрансоні, але в іншому приміщенні – колишньому францисканському монастирі (le couvent des Cordeliers) або монастирі Кордельєрів. Атмосфера там викликає багато думок, стимулює уяву. Коли ми заходимо, то потрапляємо у темряву. Точніше, у холі – півморок, який вихоплює полум’я свічок, розгорнуту книгу. А далі – експонати. Це картини та інші витвори різних митців, які виставлялися раніше в Галереї. А тепер вони презентовані тут. Але – під іншим кутом зору. Бо важливо вихопити для себе ці витвори з темряви. Інформація була на щитах (дехто з відвідувачів підсвітлював собі смартфонами, але я сприймала текст і без зайвого освітлення). Концепцією виставки був зв’язок текстів і зображень, тобто вербального та образотворчого мистецтва. А в наступній залі звучала музика. Звідки вона береться в темряві? Виявляється, там сидів музикант-швейцарець і грав на старовинному місцевому інструменті, схожому на гусла – проте складнішому та більш архаїчному. І підспівував собі у стародавній манері. Узагалі враження було величезним.

Ці виставки і вражають, і змушують замислитися. 

Отже, ми й відкрили новий духовний світ, і обмінялися новими враженнями, і ще раз переконалися в тому, що Швейцарія приймає різне мистецтво. Ці витвори дуже цікаво і вперше відкриваються нами, українцями. А попереду – ще нові незвичайні експозиції, і кожна щоразу – це сюрприз.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).