Естафета миру: справжнє мистецтво – золоте!
Мистецтво – один із різновидів культури народу, яка у пошуку гармонії кольору і форми є природним антагоністом хаосу, який породжує війна. Образотворче мистецтво може розповісти без слів про те, що відчуває митець і транслює через образ невербальні емоції глядачам. А ще важливо мати наставника, який навчить техніки і задасть напрям творчому запалу. Серед численних творчих та креативних проектів арт-форум «Золотий мольберт слідами кир Андрея Шептицького» акцентує на духовній складовій творчості і залучає духовенство і культурні традиції церкви Христової.
Відбулася онлайн міжнародна конференція «Мистецтво дітей у боротьбі за Перемогу України». Учасниками були митці з України, США, Ірландії, Німеччини, Швейцарії, Угорщини, Польщі, Словаччини, Литви, Японії та інших країн, із привітанням долучилася Норвегія, а промовців і слухачів – понад 30 осіб. Звучали українська, англійська, польська, японська мови. Було задіяно синхронний переклад з української на англійську та навпаки (двома перекладачками). Співорганізатори і фактично творці концепції – п. Ольга Михайлюк, засновник Львівської дитячої галереї та арт-форуму «Золотий Мольберт» (Львів) та отець Полікарп Марцелюк, ЧСВВ, голова Місія «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» УГКЦ (Львів).
Було показано багато фото і відеовиставок «Естафети миру» у різних країнах світу. Зазначу, що багато робіт мене вразили сильною технікою (про деякі можна сказати, що це вже професійні витвори мистецтва), кольоровою гамою – яка то різнобарвна, оптимістична, то лаконічно чорно-біла. Виставки юних митців «Золотого мольберту» предметний живопис і графіка (акцент робиться на людях), тяжіння до портретизму, але є й натяки на безпредметність, що дивне і приємне в юному віці (від шести чи навіть менше років до 16-ти). Є батальні сцени, але частіше – показ будинків у вогні, родинної ідилії, виразний релігійний струмінь (мотив Божої Матері з Немовлям Ісусом). І – багато янголів-охоронців. Із портретів – найчастіше жіночі (імовірно, материнські) та дитячі, також бійців. Це не так живопис із натури (хоча є й такий), як фантазування. Також – символ великої свічки, яка горить. Є фантастичні символи та сюжети. Техніки – від олії та акварелі до інших фарб, є малюнки і картини, а є й витинанки чи навіть поєднання малювання та витинання або аплікацій. Учасники – часто українські діти, але є також із Польщі, Угорщини, Литви, Таїланду… Взагалі творчі робóти супроводжували всю конференцію.
Модератором заходу був Павло Хобзей – директор інституту післядипломної педагогічної освіти (Львів).
Організаторка конференції та форуму Ольга Михайлюк (головна редакторка журналу «Арт-клас») розповіла про проект і показала презентацію PowerPoint «Естафета миру. Дитяче мистецтво у боротьбі за Перемогу України. Kids art in the fight for the Victory of Ukraine». Промовиця розповіла про те, як торік з початком військової агресії рф було започатковано проект «Естафета миру». Пересувні виставки дитячого мистецтва побували в різних країнах і подорожують далі. Зокрема, це «Янголи миру», «Молитва за Україну», «Діти малюють мир», «Місто майбутнього»… Співорганізатори – згадана Місія «Постуляційний Центр», Юлія Сліпіч (Херсон), Львівська дитяча галерея та її працівники, Сергій Грічанок (Харків) та ін.
Харків’янин Сергій Грічанок (викладач Харківського ліцею мистецтв «133») розповів, що проект «Місто мрії» хотів присвятити Григорію Сковороді, чий 300-літній ювілей був 2022 р. Але завадила війна. Проте цей проект «органічно вписався в контекст Естафети миру та “Золотого мольберта”». Промовець нагадав слова нашого поета і філософа: найкраще місто – у твоїй душі, у твоїх мріях.
Долучилася промовиця зі Словаччини Вікторія Маринюк, яка розповіла про організовану у Братиславі виставку дитячих робіт. Їх надрукували на постерах і вивісили вздовж головної вулиці. Вона дуже довга, і пані Вікторія порівняла її з Хрещатиком. Твори були присвячені миру. Потім вирішили передавати цю виставку іншими містами Східної Європи (ініціаторами стали словаки).
У минулій статті для «Сурми» я вже писала про «Золотий мольберт». Виявляється, цей проект галерею «Золотого мольберту» у 2020 р. відкрили у м. Станиці Луганській на Сході України. Зараз її знищено, але роботи врятували, перевели у віртуальний формат. Ольга Михайлюк показала нам віртуальну екскурсію. Є проникливі портрети, є роботи, які нагадують ікони на склі…
1 червня 2022 р. (символічно, що Міжнародного дня захисту дітей, а ще на початку літа) у Львові стартувала «Естафета миру». На фото, показаних нам, видно, як серйозно працюють діти. Це вже зрілі художники. Далі ми бачимо світлини виставки в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові (дитячі малюнки поряд із шедеврами світового релігійного мистецтва, від ікон до скульптур), потім ці витвори виставляли по різних церквах Львова, у монастирі святого Йосифа у Брюховичах, у Соборі Воскресіння Христового УГКЦ (Київ).
Вражає географія виставок дитячих робіт. Від Словаччини – до Чеської Республіки (місто Прештице), Болгарії (Нова Загора), планують Польщу (Краків) і ще багато різних країн. Також ці виставки були в Італії, Норвегії (Осло), Ірландії (Дублін), США (Цинциннаті), Великій Британії, Японії (Музей Мемуро, м. Хоккайдо), Мексиці, Малайзії, Греції, Литві, Таїланді, Туреччині, Південній Кореїтощо. Виставка відбулася навіть в Антарктиді (станція «Академік Вернадський»). Але акцент робився на новітніх здобутках.
Теплі слова прозвучали про Юлію Сліпіч (Херсон). Вона – кандидатка педагогічних наук, заслужена діячка мистецтв України, авторка мистецького проекту єднання України та світу «Я малюю МИР» і співорганізаторка «Естафети миру». Розповідали й про виставку в Болгарії – місто Шумен є містом-побратимом Херсона.
Розповіли про представництво у Південній Кореї. Зокрема, там дуже зацікавилися творчістю наших дітей. Відбулись українсько-корейські майстер-класи, де, наприклад, навчалися робити ляльки-мотанки і традиційні корейські ляльки.
Докладною була доповідь про Італію. Наприклад, про роботи наших дітей дізналися в Мілані (асоціація «VITAUKR», Посольство України в Італії, муніципалітет Італії), Флоренції (у форматі презентації книги Едуардо Кріспфуллі «33 дні», де враження автора від перших днів війни), Венеції та, звичайно, Римі. Це виставки в Генеральному домі о. Василіян, Соборі Святої Софії (Basilica Minore di Santa Sofia) – так само у Вічному Місті… У Великій Британії – Мілтон, Кінс Сіті (центральна бібліотека).
Англійською мовою виступив партнер зі США Боб Геррінґ (Bob Herring), Цинциннаті, який розповів про співпрацю із харківськими школами та вчителями. Виставку було перенесено до бібліотеки американського міста, показано на вуличних фестивалях, у школах тощо. З 1989 р. Харків і Цинциннаті – міста-побратими.
Ірландець Джеррі Маккарті (Jerry McCarthy) пояснив так само англійською, що про цей проект почув 2022 р. від своєї польської колеги Альдони Качмарчик-Колуцки (Aldona Kaczmarczyk-Kołucka). Він сказав, що радий як учитель брати тут участь. Роботи українських дітей було виставлено в різних бібліотеках Дубліна, на презентації були українська посол і лорд-мер Дубліна Керолайн Конвей. За словами пана Маккарті, ірландці мають також італійський контекст. Підсумувавши, він сказав, що в них є італійський, ірландський та український контакти. Відібрати роботи для виставок допомогли представники з Італії.
Сергій Грічанок розповів про Малайзію, де відбулася виставка місцевого художника Єллоу Чуя, присвячена екзотичній архітектурі та природі. А поряд були роботи українських дітей. На фото ми бачили ієрогліфи, написані тушшю, намальованих пташок із ієрогліфами, дубляж англійською мовою. Поруч – виразно українські роботи з нашими символами. Також промовець поділився інформацією про відкриття в Салоніках – «Корабель толерантності». Ключова концепція – толерантність. Організаторами були Емілія та Ілля Кабакови. Дерев’яний корабель був рясно прикрашений картинами і малюнками (які навіть заміняли каюти). А ще ми побачили на світлині мольберти, пофарбовані в золоте – і на них були українські витвори. Це – виставка «Золотий мольберт».
Був виступ і з Японії (галеристи Ясухара і Комура), перекладала з японської Ліля Бабій. За їхніми словами, японці були дуже вражені рівнями українських робіт. Виставку зробили на контрасті, показавши з приватних колекцій кілька робіт наших дітей, зроблені ще до війни. І «один поважний пан» так відгукнувся: «Роботи до війни можуть бути в будь-якій країні. Але під час війни – ніде більше, тільки в наших дітей». Далі виставку перевезуть до іншого міста (Сайдаджі, теж префектура Окаяма), де покажуть у католицькій церкві. І планують показати всім містам Японії, університетам та бібліотекам.
Долучилась Угорщина. Лайош Ковач (Lajos Kovács), викладач у художній школі, виступив англійською, сказавши, що має нових українських учнів. Культурно угорці підтримують українців. Про організовані виставки промовець відгукнувся: «Це не просто виставки, а емоції». Також він сподівається співпрацювати з нашим народом і після війни.
Ольга Михайлюк доповнила про Італію, розповівши, як владика Іриней підтримав і спонукав греко-католицькі церкви організувати виставки, учасники давали інтерв’ю радіо «Ватикан». Авдиторія зацікавлено роздивлялась італійські фото – зокрема, світлини організаторів і учасників. На фото заходів був, зокрема, співголова о. Полікарп.
Виступили представники Харківського художнього музею та Рівненського міського палацу дітей та молоді, розповівши про проєкт «Місто мрії». Роботи, представлені там, ексклюзивні, в абсолютно різних техніках, відзначаються високим рівнем. Концепція: «Ми хочемо миру». Промовці також показали відео, де виступали міський голова Рівного, керівниця художньої школи та інші. І, звичайно, ми могли подивитися виставки робіт. Зокрема, про проект розповіла працівниця Харківського художнього музею Ірина Сидельова, яка поділилась інформацією стосовно музейного онлайн-марафону – співпраці з Ольгою Михайлюк. Цей музей не має змоги підтримувати Естафету миру вживу, але другий рік поспіль (із квітня 2022 р.) робить це онлайн. Сам Харківський художній музей зруйнований. Проект онлайн викладено на платформі сайту Музею, як і на його ФБ. Ольга Михайлюк, у свою чергу, пообіцяла у випуску журналу «Арт-клас» поставити матеріал про цей музей.
З Польщі були представники мисткиня та історик мистецтва Альдона Качмарчик-Колуцка і професорка Міляда Вьєнцковска (Milada Więckowska), яка теж працює з творчою молоддю. Пані Альдона виступила англійською та розповіла, як вирішила зробити виставку скоріше як action, аніж просто на стіні, і згадала своє партнерство з Ірландією.
Учасниці з Німеччини поділились інформацією про художній центр, дипломатичну діяльність, роботу з вимушено переміщеними дітьми і залишеними в Україні, як і діяльність грузинських партнерів («Янголи миру»), власний стенд, плановану презентацію про українські музеї, професійний театральний гурток. Вони провели онлайн спільний воркшоп із харківською мисткинею Поліною Водолазькою. Також відбувся пленер із Ганною Криволап (дочкою художника Анатолія Криволапа) «Ми з Україною», де взяли участь українці та німці. Ці роботи виставлялись у Львові. Діячки планують будувати мости Німеччина – Україна, Україна – Німеччина.
А зараз відбувається друга арт-резиденція «Золотого мольберту» – отже, мистецтво живе!
Узагалі: де б не виставляли роботи маленьких і юних українців, усі іноземці були щиро вражені. Сподіваємося на продовження мистецької естафети і різноманіття творчої діяльності, а ще – на більшу славу наших художників, чиї роботи заслуговують на наукове вивчення.
Аналітик матеріалів – Олена Смольницька
Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).