Мета створення Євросоюзу

Минулого тижня відзначався День Європи. Це привід згадати мету створення Євросоюзу.

Проект батьків-засновників ЄС був спрямований насамперед на те, щоб зробити війну в Європі «не просто немислимою, а й матеріально неможливою». Тому на першому етапі проекту Шумана було створення «Європейського об’єднання вугілля та сталі».

У своїй Декларації Шуман чітко вказує: «Створення спільного виробництва вугілля та сталі відразу ж закладе основи загального економічного розвитку як першого етапу Європейської федерації та змінить долю регіонів, раніше приречених на виробництво зброї, постійною жертвою якої вони самі й ставали».

Тобто йшлося про зречення частини суверенітету країнами ЄС – як території постійних війн.

Сьогодні перед європейською цивілізацією стоїть питання не тільки захисту від московсько-азійської орди, а також руйнівної дії всіх тих сил, які прагнуть знищення традицій, культури та історії європейських держав, християнської спадщини Європи, сім’ї, яка є основною одиницею європейських народів, радикальної трансформації основних соціальних інститутів та моральних принципів.

І тому Європа стикається із серйозною демографічною кризою з низьким рівнем народжуваності та старінням населення, масовою імміграцією неєвропейських народів.

Яке місце України не як об’єкта, а суб’єкта історичного європейського процесу? Мабуть, в усвідомленні всієї різноманітності історії Європи, а не в некритичному сприйнятті ідеологічного диктату єврочиновників. А різноманітність Європи – це афінська демократія та res publika Стародавнього Риму; грецька філософія та римське право; Християнство та Велика Схизма; епохи Ренесансу, Просвітництва та Реформації; колоніалізм, ідеї французької революції 1789 року, англійська промислова революція та німецький романтизм; капіталізм, марксизм, фашизм, лібералізм і, нарешті, постмодернізм.

І тут потрібно не тільки усвідомлення, а й привнесення нашої ціннісної системи в загальноєвропейську скарбницю.

*****

«Смерть Бога» та антицінності

Ніцше назвав «смертю Бога» той момент, коли люди вирішили, що тепер все будуть вирішувати самі. «Бог помер! І ми його вбили!»

У філософії під цим розуміється руйнування уявлень про наявність певного гаранта існування людства, який перебуває за межами безпосереднього емпіричного життя, містить в собі план історії та додає сенс існування світу.

Атеїстично-матеріалістична цивілізація та культура позбавили людину духу, душі, мети, сенсу, безсмертя. Залишивши їй тільки матеріальну шкаралупу, керовану зовнішніми стимулами.

Сьогодні ми живемо в епоху переходу від гуманізму до постгуманізму, коли залишився останній крок – звільнитися від людської ідентичності.

Нагадаю. Підготовка до цього йшла через ліберальне розуміння історичного процесу – «звільнення» особи від усіх форм колективної ідентичності: релігійної, станової, національної, класової, статевої…

Згадайте сутність визначення ліберальної «свободи від» (Д. С. Міль) або «негативної свободи» (І. Берлін).

У сьогоднішньому постліберальному світі (де в принципі вже немає від чого звільнятися), «свобода від» виробила весь свій релятивно-творчий потенціал – «звільнила» індивіда від усіх тих форм, які, так чи інакше, тримали його в якомусь «невільному» стані протягом історії.

І в цьому саме проявляється чиста сторона liberty як свободи – звільнитися від чого б то не було.

А від чого сьогодні залишається звільнитися постліберальному людству? Від останніх форм колективної ідентичності. І виражені вони саме в гендерній приналежності. Повірте мені – проблематика сексуальних меншин є не випадковим феноменом цієї стратегії, – вона є її основою. Їхня логіка проста: «якщо людина не звільниться від статі, – вона залишиться в тоталітарному стані поділу з іншими людськими індивідами певної колективної ідентичності» (чоловічої чи жіночої).

Відповідно, зміна статі – це не тільки право, але в майбутньому ще й обов’язок. Бо якщо людина не змінює стать, то вона, по суті, є не толерантною, бо цей індивід (чоловік або жінка) згоден на рабське та «тоталітарне» існування в межах свого гендерного визначення. Але і це ще не межа!

Залишається остання не подолана колективна ідентичність – приналежність до людини. Відповідно, потрібно «звільнити» особистість від людської ідентичності – яка теж є в кінцевому підсумку тоталітаризмом з точки зору постліберальної логіки. Далі що лишається? Безодня для свиней гадаринських, в яких вселилися біси?…

Але поки існує людина, шанс завжди залишається. Адже суть людини – в її свободі. Не в свободі від гріха, злочину чи помилки, а в свободі подолати їх, змінитися, повернутися в зворотному напрямку – до своїх духовних витоків. А це вимагає боротьби за гідність людини, за дух, який робить нас тими, ким ми є – людьми.

І для цього потрібне серйозне релігійно-філософське переосмислення та серйозна суспільно-політична дія.