Громада церкви Св. Апостола Андрія Первозваного пом’янула Тараса Григоровича Шевченка незлим тихим словом!

У вихідні дні 9 та 10 березня громада св. Андрія Первозваного Помісної Української Православної Церкви в м. Блумінгдейл вшанувала Вірного Сина Української Нації – Тараса Григоровича Шевченка. 

У суботу в переповненому залі школи Українознавства при парафії Св. Андрія Первозваного для учнів 3, 4, 5/6 класів, батьків, рідних та гостей відбувся концерт, присвячений вшануванню 210 роковин з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Діти співали і декламували уривки віршів зі збірки «Кобзар», яка уважається основою сучасної української літератури і значною мірою української літературної мови. У програмі викладач бандури та диригент-директор Жіночого Ансамблю Бандуристок Північної Америки п. Оксана Родак-Луценко зі студенткою Евеліною Чорній виконали на бандурі «Зоре моя вечірняя». Завуч школи та вчитель 5/6 класів, пані Наталія Касоларо організувала концерт. Музичний супровід здійснила вчителька музики пані Оля Гавриляк.

У неділю в Катедрі Святого Апостола Андрія Первозваного Помісної Української Православної Церкви в США настоятель Катедри митр. прот. Віктор Полярний в сослужінні прот. Ярослава Марикота, прот. Миколи Соловея й ієрея Михайла Лещишина звершив Заупокійну Панахиду за спокій душі Вірного Сина Української Нації. Перед початком Панахиди митр. прот. Віктор Полярний звернувся до вірян наступними словами:

«Дорогі брати і сестри!

Шевченко і Україна – це немов два нерозривні розуміння, оскільки ми бачимо і поета, і борця за права українського народу.

Тарас Шевченко як поет національної ідеї завжди шукав цілісності свого народу.

Тарас Григорович Шевченко – велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об’єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі.

Шевченко у своїх творах, немов Пророк Єремія, плаче над руїною своєї батьківщини та свого народу, який не зумів оборонити своїх прав.

Можна собі уявити, з яким болем Шевченко переживав за право українського народу бути вільним на своїй землі, і писав:

А ми дивились і мовчали

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби,

Підніжки царськії...

Питання національної безхребетності та запроданстві москві, яка саме була тією руйнівною силою України, її духового та політичного буття, глибоко турбували Шевченка, оскільки для нього Україна – це життєдайна, любляча мати, яка страждала за долю своїх дітей.

Чи не час українському народові прислухатись таки до слів свого пророка і, шукаючи джерел своєї сили в Матері-Україні, позбутись трагічного минулого і будувати світле майбутнє для себе, своїх дітей та онуків у своїй самостійній державі? Після поверх чверть століття незалежності Шевченко-Прометей, немов той розіп’ятий велетень, ще й сьогодні волає до нас: СХАМЕНІТЬСЯ! БО НАСТАНЕ СУД... ЗАГОВОРЯТЬ І ДНІПРО, І ГОРИ...

Шевченко поет Слова, Правди, Волі, Слави і Любові – поняття, які повинні бути дороговказом українському народу до його світлого майбутнього. 

Мабуть, найвиразніше наголошує Шевченко на Слові як зброї в обороні буття свого знедоленого народу, коли пише: 

Воскресну нині!

Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих…

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Але для кого це Шевченкове СЛОВО потрібне в сучасній Україні, коли на кожному кроці чуєш російську мову? Невже почуття духовного колоніального статусу може задовольнити людину до тієї міри, що вона не шукатиме творчого національного самовияву своєю рідною мовою? 

Відповідь на це питання мусить собі дати кожна чесна людина, яка бажає бути вільною у вільному суспільстві. Щоб осягнути цю мету, Шевченко просить Бога допомогти людям «Любити правду на землі» та «всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли». 

Тарас Шевченко, одержимий пророк і поет, помимо жорстокої долі українського народу, був глибоко переконаний, що рабство минеться і що українці житимуть у своїй державі, як інші вільні народи в світі.

Цю свою мрію, яка була змістом цілого його життя, Шевченко описав дуже коротко, даючи їй універсальне, майже утопічне значення: 

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі».

У храмі після Заупокійної Панахиди і на завершення вшанування пам’яті поета, національного героя і символа України, учні Школи під керівництвом директора п. Тетяни Чорній читали вірші вголос; учень Василь Корбут виконав вірш «Заповіт».

Будьмо вірні пам’яті Тараса Григоровича Шевченка, згадуймо про ті часи, коли він мріяв і заповідав нам бути однією вільною великою сім’єю!

ПОКЛІН ТОБІ, ТАРАСЕ!

Про автора: Марія Коркач-Грошко – заступник голови 

виконавчої ради парафії св. Андрія Первозваного в Блумінгдейл, ІЛЛ.; 

у співавторстві – митр. прот. 

Віктор Полярний, настоятель парафії св. Андрія. 

Фото: Софія Чорній