Щоб весна зацвіла перемогою

Те, що цей концерт відбувся у день народження Тараса Шевченка, стало або дуже символічним співпадінням або ж правильним задумом його ініціаторів. Тому що у житті і творчості нашого пророка було багато України, і багато її було у кожному номері концертної програми, у кожному слові, яке лунало зі сцени.

І весни у творах Шевченка є багато – красивої, ніжної української весни, яка квітчає землю рястом, вкриває барвінком, додає щемливої любові розквітлою калиною у лузі. Така весна прийде і цьогоріч до України. Хоч там сьогодні земля поорана окопами і вирвами від бомб, хоч виростають там могили, хоч війна руками рашистів продовжує вбивати, нищити, руйнувати, однак весна все одно прийде. З рястом, з барвінком, із розквітлою калиною. Але всі ми виношуємо ще одну велику мрію – щоб розквітла ця весна для України перемогою. Такою бажаною, такою вистражданою, такою дорого оплаченою життям і здоров’ям тисячів. За це і молимося – думкою, словом, піснею.

Таким був лейтмотив концертної програми, запропонованої глядачам її учасниками. Вони виходили на сцену Українського культурного осередку, що біля церкви святих Володимира та Ольги в українській околиці, з особливим піднесенням, вони віддавалися своїй творчій роботі на всі сто відсотків, хоч порожніх крісел у залі було набагато більше, аніж заповнених глядачами. Але саме так і діють справжні професіонали – якщо навіть для десятка людей потрібна і важлива їхня творчість, отже вони будуть дарувати її цьому десятку.

Найбільша частина концертних номерів звучала зі сцени у виконанні фольклорного гурту «Свашки», який, власне, і виступив організатором цієї мистецької зустрічі. Разом зі своїм енергійним і натхненним керівником Ольгою Допілко «свашки» співали і патріотичні пісні, які підштовхували до роздумів про долю України, і чимало народних творів, які вкотре засвідчили розмаїту тематику, красу і мелодійність української пісні. Таким же змістом були сповнені і пісенні виступи юних вихованців Ольги Допілко із вокальної студії «Оберіг» – гуртів «Коліжанки» та «Гармонія», які дарували глядачам народні пісні, популярні твори Володимира Івасюка, невмируще Шевченкове слово. 

Зворушливо звучав зі сцени виступ «Прикарпатського квінтету». Вокальний гурт «Тріода» своєю «Молитвою» нагадав про страшний тягар війни, який несуть сьогодні на своїх плечах українці, а відому пісню «Алілуя» присвятив нашій вірі у те, що Господь не залишить нас у великій біді, що допоможе здолати ворога і безцінний дар щасливого життя ми передамо у спадок дітям.

Таким, як ось ці юні дарування – вихованці школи танцю «Вишиванка» (керівники Павло та Оксана Федьківи), які захопили глядача майстерним виконанням хореографічних композицій. Під енергійні виступи юних танцюристів подумалося про те, що коли прийде день нашої перемоги, то, напевно, вся Україна пуститься в танець, перемішуючи радісні емоції з гіркими сльозами від непоправних втрат, дякуючи Всевишньому за перемогу світла, правди і любові.

Тисячі, десятки тисяч захисників перебувають зараз на фронті, наближаючи цей день, ризикуючи життям і здоров’ям. Так, як це сталося з особливими гостями мистецького свята, яких запросили до сцени ведучі вечора Богдан Сачук та Галина Назаркевич. Андрій Шульга, Денис Слухай, Дмитро Красновський – хлопці втратили на війні ноги і приїхали до Америки на лікування, протезування та реабілітацію. Таку можливість надав їм благодійний фонд «Revived Soldiers Ukraine», для фінансової підтримки якого і відбувався благодійний концерт «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…». У результаті його проведення на лікування хлопців передано 1800 доларів. Зокрема, у цій сумі є кошти від проданих з аукціону двох картин, автором яких є учасниця колективу «Свашки» Наталія Карпінська.

А концерт був і справді чудовий. І я рада за тих, хто прийшов і хто, без сумніву, наповнився позитивними емоціями. Але все ж не втримаюся, щоб не сказати про те, що справді збентежило. Про порожні місця у глядацькій залі. Тим паче, що бачу таку картину не вперше.

Доводилось чути, що надто багато різноманітних заходів відбувається зараз в українських громадах Чикаго і передмість. Що люди трішки втомилися від їхньої великої кількості. Що деякі зустрічі їхні організатори не узгоджують між собою і вони збігаються у часі, а тому глядач, вибравши один івент, уже не потрапляє на інший… Не буду сперечатися. Просто скажу, що за приблизними даними у Чикаго проживає понад 250 тисяч українців. Знаю, що багато з них усіма можливими способами допомагають Україні у наближенні перемоги, і за це – вдячність кожному. Але мушу наголосити, що творчі зустрічі, яких і справді проводиться у Чикаго доволі багато, також спрямовані на допомогу Україні, оскільки практично завжди мають благодійний характер. Тому ще раз назву уже згадану цифру: нас тут – понад 250 тисяч! Тобто навіть при десяти івентах одночасно, є кому заповнити глядацькі зали. Було би тільки бажання! Бо наша «втома» від великої кількості концертів, фестивалів і зустрічей не йде у жодне порівняння із втомою тих, хто зараз в окопах і не знає, чи побачить світанок завтрашнього дня…