Вчіть дітей спостерігати

Що таке спостережливість і нащо її розвивати? Спостережливість – це людська здатність помічати в речах і явищах ознаки та риси дуже важливі, оригінальні, цікаві і цінні з якоїсь точки зору, але малопомітні для широкого загалу, і тому інші не придають цьому значення. А дітей треба привчати до спостережливості, вести їх у природу, показувати щось цікаве, ставити перед дітьми завдання, та звертати їхню увагу на певні предмети, їхню форму, запахи, звуки,  колір (відтінки кольорів) та й на все, що є в природі. Так діти розвиваються, і їм стає цікаво перебувати в довкіллі, бо там вони можуть помітити дуже багато незвичного і такого, що розвиває інтерес, і тим самим кожна дитина збагатить свої знання і погляди на природу.

От, наприклад, спитайте у дітей скільки лапок у мурашок, у пташок, у жучків, у павучків? Хай діти перевірять свої знання, впевняться у своїх переконаннях. Чи завжди вони дадуть точну відповідь? Не завжди, тому що на це не звертали уваги, а от після такого спостереження вони вже знатимуть правильну відповідь і будуть настільки задоволені та щасливі, що почнуть ставити такі питання своїм ровесникам….

А чи знають ваші діти назви кольорів у природі? Звичайно, вони назвуть кольори, але не всі. Цього, на превеликий жаль, не знають навіть всі дорослі, а шкода…Звичайно, хтось заперечить, що для цього не треба йти у природу, а варто зайти в Інтернет… Звичайно, можна й так, але в природі це набагато цікавіше, та й Інтернет у цьому випадку можна привести собі на службу, щоб він став вашим екзаменатором. А давайте спробуємо… Скільки відтінків зеленого є в природі? А скільки відтінків синього? Назвіть просто зараз, без допомоги. А тепер підійдіть до двох різних дерев і назвіть відтінки їхніх листочків. Так, без допомоги Інтернету важкувато…

Тому, дуже важливо йти з дітьми в природу, а там можна звернути увагу дітей на рослини, квіти, кущики чи дерева. Подивитись і порівняти кольори і форми, звуки і аромати… Можна звернути увагу дітей на небо і назвати його кольори на цю мить; звернути увагу на хмаринки, знайти поміж них казкових персонажів і героїв мультиків… На небо можна дивитись вічно, бо воно незбагненно прекрасне, різноманітне… Воно завжди кличе у мрію, в політ. Можна в небі спостерігати за польотом пташок, метеликів, бджілок і джмелів, і  так вивчати їхні назви.

А діти під час таких спостережень стають зовсім інші: спокійні, терплячі, допитливі і замріяні… Головне – зацікавити і бути  разом із дітьми, бо вони так швидко виростають, тож перебувають із вами лише якусь коротеньку мить… А потім летять в далекі далі і ви починаєте жалкувати, що так мало були з ними разом, так мало приділяли їм уваги, бо були зайняті вічною роботою, а діти собі  росли, росли… І ви так мало про них знаєте. А життя біжить. І от вже діти приводять до вас у гості своїх дітей. Тому навчіть цих маленьких онуків усьому, чого не навчили свого часу дітей, прикипіть до них серцем, навчіть їх любити цей світ, жити в ньому мудро і бути щасливими.

А найбільше щастя і радість йде до кожного з нас від природи, бо вона володіє незбагненними чарами, різними дивами, які наповнюють душу людини світлом і добротою, дивовижною казкою і відкриттями. Та й спостережливим людям жити у цьому світі просто цікавіше, бо вони бачать і помічають набагато більше, їм відкривається небачена краса і велич цього світу. Тож вчіть дітей спостерігати, збагачуйте їхню душу і почуття, виховуйте їх світлими, добрими і мудрими.

Своїх дітей в життя ведемо ми, 

Виховуємо і вчимо їх жити…

Виводимо на світло із пітьми, 

Щоб знали все і вміли світ любити…

Щоб доля їхня доброю була,

А світ приносив казку їм і диво,

Щоб вміли добрість відрізнить від зла,

Й жили всі мудро, радісно й щасливо.

Тому в природу треба їх вести, 

І вчити їх за всім спостерігати.

Щоб вміли по росі ранковій йти,

І не спішили квіти в лузі рвати,

А полюбили серденьком усе —

Природа ж всім дає натхнення, ласку…

Нехай дитина в світ добро несе

І створює в душі чарівну казку.

Навчіть дітей казати «НІ!» 

Із дня в день ми чомусь вчимо свою дитину: то зі столу прибрати, то тарілку помити, крихти зібрати, то поскладати свої речі і наполегливо вимагаємо того, що дитина повинна погодитись і все це зробити обов’язково, хоче вона цього чи ні. Ми щоразу доводимо своїм дітям, що це дуже потрібно, щоб вони виростали охайними, роботящими і слухняними. Згодом вони все це роблять уже без нагадування, а самі.

Проходить час, діти потрапляють в шкільний, класний колектив і там теж свої порядки, до яких вони з легкістю звикають, бо треба дотримуватись шкільних правил, культури поведінки, розпорядку дня школярів, виконання усних розпоряджень вчителя. Діти звикають до того, що все, що кажуть дорослі, треба виконувати і в жодному разі не відмовлятись. З одного боку – це добра звичка, бо вона привчає до дисципліни і порядку, а з іншого… От дитина вже школяр, йде додому зі школи без супроводу дорослих, а по дорозі зустрічає дорослих хлопців, які пропонують закурити і не просто пропонують, а наказують: «На, кури, ти вже великий!».

Дитина і хоче відмовитись, та хлопці ж великі, вона хоче сказати, що їй це заборонено, а не може, бо звикла виконувати накази і не вміє відмовитись, ніяковіє,  губиться від страху. Звичайно, можуть бути різні випадки, коли дитина навчена батьками відмовляти, то обов’язково відмовиться, покличе когось на допомогу тощо, а от ті, кого батьки не навчили сказати своє «Ні!», примкнуть до компанії… Тому своїх дітей треба вчити з раннього дитинства вміти відмовляти, аргументуючи свою відмову правильно і чітко. Дітям треба пояснювати, що ніколи не можна сідати до незнайомців в машину; ніколи не можна брати нічого від незнайомих людей, які пропонують тобі якісь подарунки чи солодощі; не можна нікуди з ними йти, показуючи їм шлях, ніби вони без тебе не можуть знайти дороги; не потрібно з незнайомими людьми спілкуватися, навіть якщо ти вже підліток, бо все це може закінчитись просто трагічно.

Бувають дуже різні люди, в яких на думці можуть бути різні речі, як хороші, так і погані. І, коли дитина на щось погоджується, то не може знати непевне тих думок, які рояться в головах інших. А тому дитину можуть викрасти в своїх цілях, зґвалтувати, налякати чи вбити. Тому себе треба вміти захищати в будь-якому разі. А найпростіше – це чітко і впевнено сказати своє «Ні!» і швиденько відійти від таких людей. Тому що це може бути пряма загроза для життя.

Читайте також: Здоров’я – всьому голова

А буває і так, що в класі такі ж однолітки просять про якусь послугу, щодо якоїсь дівчинки чи хлопчика, мовляв, скажи щось образливе, якесь погане слово або зроби якусь дурницю, бо інакше ми з тобою не будемо дружити. Одна дитина ніколи на це не погодиться, бо батьки її вчили не робити нікому нічого поганого, а інша це зробить, бо їй не хочеться втрачати покровительства сильніших дітей, та вона і не вміє відмовлятися…От тому і треба вчити своїх дітей відмовлятися від усього поганого, що тобі пропонують чи навіть змушують робити. Бо потім із таких дітей виростають безвідмовні телепні, які будуть завжди когось ображати, цькувати, робити іншим шкоду, насміхатися, знущатися, бо з дитинства звикли до такої поведінки.

А самі такі люди можуть бути щасливі? Як вони можуть дивитися на сльози тих, кого образили чи зробили якусь шкоду? Що відбувається в їхніх душах, коли вони бачать, як своїми словами чи діями причинили іншим зло? Про що їм повідомляє їхнє сумління? Добре, коли до них колись у певний час дійде, що робити комусь зло – це погано, добре, коли вони це усвідомлять, а коли ж ні, то з таких дітей виростуть моральні виродки, яких уже не перевиховати, бо в них немає совісті і їм нікого не шкода. Дітей треба постійно виховувати, роз’яснювати їм елементарні речі, показувати приклади хорошої поведінки і звертати увагу на наслідки поганої поведінки, треба зігрівати дитячу душу любов’ю і ласкою, щоб вона була сонячною, щоб там струмило тепло і чисте сумління. Обов’язково потрібно вчити дитину співчувати, перейматися, співпереживати  за когось, щоб вона виростала чуйною і доброю, лагідною і люблячою.

Адже  це потрібно як дитині, так і батькам, бо якою виросте дитина, такою і стане вона насамперед для вас, своїх батьків. І це треба робити з самого раннього віку, коли дитина тільки починає себе усвідомлювати, коли вона починає спілкування з тваринками, які є в домі… Вже тоді треба розказувати, що не можна нікого з них ображати, бити чи скубати, а треба їх любити, захищати, годувати, поїти, доглядати за ними, бо вони так відчувають, як і люди, їм так же боляче і образливо. Як виховають батьки свою дитину, що закладуть в її ніжну душу, такою і виросте людина і піде в доросле життя. Тому, шановні батьки любіть своїх дітей щиро і самовіддано, виховуйте в їхньому сердечку доброту і ласку, любов і щирість. Діти так скоро виростають… А тоді вони колись прийдуть до вас і повернуть все те, що ви  вклали в їхню душу. Все в цьому світі має здатність повертатися…

Учіть дітей, виховуйте старанно,

Їх душу пелюстковою робіть.

І ця робота, не пройде намарно,

Тому виховуйте й всьому учіть.

Бо це ж кровинка ваша найрідніша, 

Це ваша мрія і душі політ.

Й душа дитини буде найсвітліша

І доброю піде вона у світ.

Та й ви  від цього будете щасливі,

Вона пригорне і зігріє вас.

Ростуть хай  діти добрі і красиві, 

бо дуже швидко пролітає час…

Тому в їх душах сонечко плекайте, 

Вселяйте щиро добрість кожну мить.

Частіш дітей до серця пригортайте

І захищайте, та учіть їх жить.