Світлій пам’яті Степана Хмари, Героя України та захисника Української Землі
25 лютого в Києві українці проводжали в останню путь одного із батьків-засновників відновленої Української Держави – Героя України Степана Ільковича Хмару.
Важка втрата для всього Українського Народу, особливо в час, коли темрява все більше згущується над нашими головами. Вкрай складна ситуація на фронтах війни зі споконвічним ворогом, антиукраїнський злочинний розпродаж землі і надр, всіх залишків національного багатства відкрито свідчать про Національну Катастрофу, про загрозу самому існуванню Українського Народу.
Герой України Степан Ількович Хмара був тим, хто завжди будив українців – відкривав їм очі на найбільш небезпечні загрози. До останнього свого подиху Степан Ількович піднімав українців на захист рідної землі від усіх ворогів – і від московитів із їхніми танками-ракетами-автоматами, і від підлих цинічних внутрішніх ворогів, які руйнують державу зсередини та викрадають національне багатство фарисейськими політико-економічними методами, замаскованими та частково прихованими від очей пересічних українців.
Брати-українці відчувають розгубленість, невизначеність, страх, розпач, розуміючи, що нас знищує московський імперіалізм з одного боку та внутрішній ворог – з іншого. І ми нібито не можемо піднятись на боротьбу із зрадниками та запроданцями, адже повномасштабна війна триває!
Степан Ількович вірив в те, що Україна буде існувати ще тоді, коли ніхто не вірив. І не просто вірив, а поширював таку думку серед дисидентів, звичайних українців, серед інших народів колишньої «імперії зла» –
срср. Він продовжував це робити навіть під час свого тюремного покарання в «лагерях».
Відчуття глибинних фундаментальних речей давало Хмарі можливість бути на кілька кроків попереду інших.
Ще в 1976 році на Заході було опубліковано книгу Степана Хмари під назвою «Етноцид українців в срср». Передача таких заборонених матеріалів на Захід вимагала проведення цілих спецоперацій – в час існування тоталітарної влади та тотального контролю кремлівських спецслужб.
Пам’ятаю, як в одній із розмов він розповідав про переслідування кгб-істами, як він опинився «під ковпаком». І як виникла загроза того, що дівчина, яка «випадково» стала співучасником передачі одного із фрагментів текстів на Захід, ледве не була заарештована.
Після масових арештів опозиційних українських дисидентів, услід за ув’язненим В’ячеславом Чорноволом, Степан Хмара стає редактором підпільного «Українського вісника».
Сучасникам інколи важко зрозуміти чи бодай уявити, які були обставини в срср та яка загроза була для навіть для інакодумців, не кажучи про тих, хто активно чинив супротив.
Те, що зараз для нас є звичним як інформація про злочини кремлівської влади чи Голодомор-геноцид, було забороненим, замовчуваним, а дослідників та викривачів правди кремлівська влада позбавляла життя різними способами.
«Я пам’ятаю щирі обличчя молодих хлопців, їхню жертовність, я чув їхні пісні, я бачив їхні очі. Вони озброєні, вони рішучі. І вони казали: “Здобудеш у бою Українську державу або загинеш за неї!”. І для цих юнаків то не слова – то справа всього їхнього життя. І я вже тоді, зовсім юний, знав: боротимусь, як вони, робитиму все, щоб самостійна Українська держава була», – казав Степан Ількович. Ця цитата найкраще характеризує його мотивацію протягом всього життя.
У 1980 році був заарештований КДБ, звинувачений за статтею «антирадянська пропаганда» та засуджений до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у таборах для політв’язнів № 35, 36 на Уралі. За незламну нескорену принципову позицію та діяльність під час ув’язнення, у таборах відсидів 306 діб карцеру. Зазвичай перебування в карцері ламало дисидентів протягом одного-двох тижнів, проте не у випадку і з Степаном Ільковичем.
У 1987 році Степан Хмара вийшов на свободу у віці 50 років та повернувся в Україну, став одним із керівників Української гельсінської спілки, а у 1990-му – заступником голови Української Республіканської Партії та депутатом Верховної Ради УРСР – по мажоритарному округу №261 на Львівщині.
Ще до розвалу срср після свого звільнення Степан Хмара приїжджав в москву, де на Червоній площі організовував мітинги за права греко-католицької церкви, що була заборонена. Уявіть собі, що це була за дія в час існування срср, перед самим носом диявольського кодла, що засіло в кремлі з 1917 року!
В ніч з 6 на 7 листопада 1990 року частина українців вирішила не пустити окупаційні московські танки для проведення останнього совєцького параду в Києві. Степан Хмара та Олександр Ємець – депутати – прийшли підтримати пікет проти танків. І танки не пройшли по Хрещатику! Потім відбулась провокація кгб-істів проти Хмари та небачене раніше дійство – місяці ув’язнення для чинного депутата Верховної Ради.
Степан Ількович був учасником чотирьох Українських Майданів – Революція на Граніті, Україна без кучми, Помаранчевий Майдан, Майдан 2013-14 років. Багато хто любить говорити про так званий «третій Майдан», особливо ті, хто обслуговують владні інтереси, незалежно від їхнього кольору – чи то шоколадного, чи то зеленого. Проте наступний Майдан в Україні буде не третім, а п’ятим!
Під час Революції на граніті ключовою вимогою протестувальників, яку підтримав та відстоював Степан Хмара, були перевибори до Верховної Ради. Степан Ількович так пояснював свою позицію: «Йде злам епох. Суспільство різко змінюється. Треба проводити не вибори президента, а саме вибори до Верховної Ради. Зміниться Верховна Рада – зміниться реальна влада в державі – Кабінет Міністрів та всі органи виконавчої влади».
Якби це тоді зрозуміли, то левова частка комуністів та комсомольців втратили б свої владні повноваження. Це докорінно змінило б все. В’ячеслав Чорновіл зрозумів свою помилку щодо перевиборів лише через кілька років.
У 1991 році Степан Хмара казав: «Україна може вижити виключно, якщо вона буде сильною державою. А сильна держава – сильна армія. А сильна армія – ядерна зброя».
Розуміючи важливість цього питання, Хмара вів активну боротьбу проти обеззброєння України. Як депутат Верховної Ради він входить до складу спеціальної робочої групи із питання ядерного роззброєння. Напрацюванням цієї групи стає Постанова Верховної Ради про ратифікацію так званого Лісабонського протоколу від 18 листопада 1993 (законний нормативно-правовий акт), проте без 5 статті! Фрагмент 6 пункту цієї постанови Верховної Ради звучить так:
«Скорочення з наступним знищенням стратегічної наступальної ядерної зброї, розташованої на території України, буде здійснюватись відповідно до Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь ( 840_050 ) від 31 липня 1991 року та статті 11 Лісабонського протоколу з розрахунку, що знищенню підлягають 36 відсотків носіїв і 42 відсотки боєзарядів».
Іншими словами: Верховна Рада на основі пропозиції спеціальної групи, до складу якої входив Хмара, ухвалила рішення, щоб залишити 58% ядерних зарядів і 64% носіїв. Це була ратифікація договору, це був закон! Закон, відповідно до якого ми зберігали ядерний статус та можливість себе захищати!
Цей закон потім порушили зрадники – кравчуки з кучмами та іншими сексотами – за що мали б понести кримінальну відповідальність.
Степан Хмара, будучи одним із 19 депутатів (лише!), які не голосували за відмову від ядерної зброї, постійно наголошував: «Україна може бути без’ядерною тільки в без’ядерному світі! Інакше чи росія, чи хтось інший нападуть на нас!»
Наскільки актуальним це стало після 2014 року, а особливо після 2022-го!
На початку Незалежності невизначеним був статус Чорноморського військового флоту і саме Степан Хмара був ініціатором процесів, необхідних для того, щоб кожен корабель – від авіаносців до найменшого катера відійшов саме Україні! Всі можливості для цього були, було проведено окреме засідання РНБО, на якому був присутній Степан Ількович, проте зрада Леоніда Кравчука та «злив» інформації в москву зробили свою чорну справу, наслідком якої стала анексія Криму в 2014 році.
Степан Хмара дивився в глибину процесів та старався зробити все можливе, ніколи не опускаючи рук.
За словами першого генерального прокурора України Віктора Шишкіна, Степан Хмара «не вилазив із кабінету першого міністра оборони України Костянтина Морозова». Це було пов’язано як зі збереженням озброєння, так і зі збереженням українських аеромобільних військ. Фактично Степан Хмара став хрещеним батьком сучасних Десантно-штурмових військ ЗСУ. Навіть легендарна 95-та окрема десантно-штурмова Поліська бригада (м. Житомир) була збережена саме завдяки Степану Хмарі!
18 липня 1995 року під час так званого «чорного вівторка» для поховання вбитого патріарха Володимира (Романюка), якого старі комуняки і кгб-істи не дали поховати на території Софійського собору, – Степан Ількович визволяв затриманих і побитих українських патріотів. Його настільки боялись, що навіть попри політичне замовлення побиття, керівники київської поліції змушені були викликати лікарів, фіксувати побої та відпускати патріотів, основну частину яких складали УНСО-вці, до лікарні.
У 1996 році Степан Хмара став одним зі співавторів Конституції. Мало хто знає, проте саме завдяки Степану Ільковичу ми отримали такий текст 10 статті Конституції:
«Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».
І це відбувалось в умовах, коли більшість у Верховній Раді становили колишні (та не дуже) комуністи. А основна частина робочої групи, включно з Леонідом Кравчуком, прагнула «вставити» московську мову як другу державну!
4 рази Степан Хмара вставав з-за столу, грозився покинути засідання, вивести українців на площу під Верховну Раду, нагадував, що Кучма готує свій «диктаторський» проект Конституції тощо.
Багато українців не задумується над тим, звідки взялась Незалежність у 1991-му, українська мова як єдина державна, належність національного багатства всьому українському народу, земля як основа національного багатства (де-юре, а де-факто ворожа антиукраїнська влада продовжує розграбовувати наше) тощо. За кожним таким хорошим здобутком стоїть кропітка робота, незламна принципова позиція, жертовність, рішучість та дієвість. Зокрема і таких Великих українців, як Степан Хмара.
Не оминув стороною Степан Хмара і Майдан 2013-14 років. В гарячу ніч з 18-го на 19-те лютого 2014 року, у віці 76 років (!!!) Хмара брав активну участь в обороні Майдану.
Після втечі Януковича, відчуваючи невимовну загрозу, що висіла в повітрі, Степан Хмара їде до 95-ї бригади – спілкуватись із офіцерами та солдатами, щоб відчути готовність до захисту України. Деталі цього та подальшого спілкування Степан Ількович постійно згадував, адже всі воїни одноголосно виявили готовність захищати Україну. І потім, коли 95-та бригада із зброєю та амуніцією вже вилетіла літаком для зачистки Криму від «зелених чоловічків», українські воїни готові були виконати свою присягу Українському Народу. Проте їх розвернули вже в польоті, в повітрі. Хто віддав такий наказ? Степан Хмара завжди наголошував, що за це повинні нести кримінальну відповідальність Турчинов, виконувач обов’язків президента, та, можливо, Тенюх, тодішній міністр оборони.
Із 2015 року і до останніх днів Степан Ількович займався захистом майданівців, відвідував всі суди у справах Майдану, згодом – захистом нових українських політв’язнів, створених владою Порошенка та Зеленського.
З моменту порушення Зеленським Конституції та початком антиукраїнського злочинного розпродажу землі і надр, Степан Хмара завжди говорив: «Замість руйнівників Порошенка, прийшли ліквідатори Зеленського!»
Антипутінська коаліція – досі нема.
Останні роки життя Степан Хмара пророчо бачив смертельні загрози для Українського Народу. Говорив, попереджав, виступав, бив кулаком по столу, коли збирались гнилі соросята і розповідали, яке благо буде розпродати українську землю з надрами, яких не має жодна нація.
«Цю шпану чекає Трибунал!» – казав Хмара під час свого останнього виступу у Верховній Раді.
«З 1 січня 2024 року ми стаємо безземельними».
«Цю шантрапу маємо прибрати, інакше не збережемо ні землю, ні надра. Інакше не виграємо цю війну».
«Мусимо зберегти українську землю, зберегти надра. Для того, щоб українська нація відродилась на нашій території».
«Маємо шукати молодих і старших українців, які мають принциповість та силу».
26 лютого 2022 року, у віці 84 років (!!!) Хмара стає засновником батальйону ОУН та долучається до оборони Києва та Київщини.
«Роксоляна, запам’ятай, вони ніколи не ввійдуть в Київ. Ніколи їхня нога не ступить на нашу святу київську землю», – казав Степан Ількович своїй дружині в ті важкі лютневі дні. Він добре знав свій український народ та відчував ту приховану силу, яка змусила Януковича втікати та зламала зуби бліцкригу кремлівській армії в 2022 році!
Останній день перед похороном, 24 лютого, – ще не було виділено місця для поховання Героя України Степана Хмари. І тоді його дружина Роксоляна сказала представникам влади: «Якщо влада не дасть достойного місця, то ми відспіваємо його на Майдані і ми, українці, я вам клянусь, поховаємо його на Майдані. Як Патріарха Володимира біля Софії, так поховаємо Хмару на Майдані. І весь світ буде знати, хто ви такі».
Відійшов у засвіти Степан Хмара 21 лютого 2024 року. У всесвітній День Рідної Мови. І саме завдяки Степану Ільковичу Українська Мова стала єдиною державною!
«Переміг не Майдан, а Сцена Майдану», – наголошував Степан Хмара. Проте попри це, саме 21 лютого 2024 року був день, коли тодішня опозиція домовилась із Януковичем, зрадивши Майдан, на якому саме в той час проводжали в останню путь Героїв Небесної Сотні. І коли лідери вийшли на сцену Майдану оголошувати про договорняк з януковичем – Майдан їх вигнав.
Це був день, коли Майдан переміг ворожу Сцену Майдану. Проте згодом, після втечі Януковича, Сцена Майдану стала владою, здобувши перемогу над самим Майданом.
Знаки та символи керують світом…
Найтемніша ніч – перед світанком. Ми наближаємось і до найтемнішої ночі, але і до світанку. Світанку, під час якого зійде Українське Сонце.
Навіть найменший промінь світла розсіює найчорнішу темряву. Степан Хмара був Поводирем українців, Потужним Прожектором, світло якого було здатне перетворювати нічну темряву на день та руйнувати чорні справи ворогів українців.
Коли здається, що виходу немає, що все продано, програно, зраджено, надважливим є поява такого Світла, яке дає Віру, Надію та показує абсолютно конкретну Дію, Чин, приклад того, що ми, українці, мусимо робити – щоб вижити та перемогти. Степан Ількович був саме такою Постаттю в історії українського народу.
Степану Хмарі, Вартовому Української Державності, тричі:
Слава! Слава! Слава!