Лиш боротись – значить жить! На пошанівок Степану Хмарі

Від редакції: Українці по всьому світу нині глибоко засмучені великою втратою Героя України Степана Ільковича Хмари. Дисидент, багаторічний в’язень радянських таборів, борець за Україну та співавтор її Конституції – Людина честі, гордість нації. Редакція газети «Сурма» висловлює найщиріші співчуття родині та близьким Степана Ільковича. Він назавжди в наших серцях та в історії Вільної України! Вічна пам’ять!

21 лютого світ сколихнула трагічна звістка: Україна втратила одного з найвидатніших своїх синів – на 87-му році життя помер правозахисник, громадський діяч, дисидент, Герой України Степан Хмара. 

«Те, що добре для України, добре для мене», – неодноразово казав Степан Хмара. І слова його ніколи не розходились з ділом. Таким він і залишиться в пам’яті народній – безкомпромісним, вольовим і принциповим. Вірним собі та своїм ідеалам. А водночас непримиренним та радикальним у відстоюванні Української ідеї. До його слів дослухались (та, на жаль, не всі чули!), а свій політичний та боротьбистський досвід він без вагань і жадоби прагнув передати молодим. У цім герці він називав себе запеклим яструбом, і його, як того сильного й відчайдушного міцнокрилого птаха, відверто побоювалися. Колосальне відчуття тактики, непомильне розпізнавання близьких і далеких загроз та блискавична реакція на будь-які події – це Степан Хмара. У своєму непростому житті й діяльності він керувався й відстоював принцип трьох «П»: Патріотизм, Порядність, Професіоналізм. Часто це був сізіфів труд, проте Степан Хмара, достоту той франковий каменяр, продовжував лупати скалу і стійко тримався заповіту класика: нам своє робить! Степан Ількович не раз справедливо дорікав землякам, а він таке право беззаперечно мав: «У українців є така властивість – не дуже дослухатися до своїх пророцтв». Нема пророка у своїй вітчизні – слова ці частково і про Степана Хмару. І хоч історія умовного способу не знає, та якби дослухались на зорі відновлення незалежности України до профетичних настанов політика, була б уже Україна і в НАТО, і в унії вільних європейських народів, а не мусила б відбиватись від кровожерливих московських зайд. Дорогою ціною дався українцям такий непослух та легковірність. Степан Хмара рекомендував депутатам навчитись слухати і використовувати набуток попередників та застосовувати досвід борців за незалежність України, адже «кожен президент, який приходить, вважає, що держава починається з нього». Від Степана Ільковича дісталося на горіхи усім без винятку президентам України. Кравчука шпетив за зрадництво, брав активну участь в акції Україна без Кучми, Ющенкові дорікав за малодушність, Януковича їдко й різко звав генерал-губернатором України, оголюючи всю його справдешню ворожу до України суть. Щодо шоколадного президента казав так: мафію Януковича змінила мафія Порошенка. А після Порошенкових руйнівників прийшли ліквідатори Зеленського. Коли з нагоди 25-ї річниці Конституції у Верховній раді виступав президент Зеленський, народні депутати, співавтори Основного закону України Степан Хмара й Віктор Шишкін надягнули футболки «ЗЕ! Вбивця Конституції». «Їх всіх чекає трибунал», – казав про слуг-перекотиполе Герой України Степан Хмара, висловлюючись щодо запровадження ринку землі в Україні. Адже фактично йшлося про підле позбавлення українського народу землі і надр політико-економічними методами, що є прямим порушенням Основного закону країни. І він мав повне право так казати, адже був безпосереднім співавтором Конституції України. Саме завдяки його прозірливій впертості та вірності україноцентричному принципові побудови молодої держави українська мова стала єдиною державною мовою в нашій Конституції. Саме завдяки Степану Хмарі на території України не допускається розташування іноземних військових баз, що закріплено у статті 17 Конституції України. Активно виступав і проти розміщення вбивчого Чорноморського флоту рф у Криму, а після анексії закликав зрівняти з землею парламент Криму з усіма зрадниками в ньому й запровадити повну блокаду півострова. 

Степан Ількович без вагань підтримав студентські виступи Революції на граніті. Голодував разом з усіма. Він завжди мав Позицію. І часто вона була радикальною, він був вічним опозиціонером до владних так званих еліт, однак завжди був незмінно прихильним до українців та України. 

Народився Степан Хмара 12 жовтня 1937 року у селі Боб’ятин побіля Сокаля на Львівщині. Дитинство його було особливим: на власні очі бачив жахи повоєнного лихоліття, голод, повстанську боротьбу проти совєцьких окупантів. На все життя запам’ятав слова молодого упівця, що, їм, мовляв, не перемогти московського ворога у той час, але попри все не боротись вони не могли. І ще тоді малий Степан задумався: «а як так робити, щоб перемогти?» Чи не та мисль стала йому зіркою провідною? Адже весь свій шлях дисидента й правозахисника, будівничого Української держави він поклав на пошуки відповіді на те питання. 

Вперше його заарештували у 1975 році, та згодом відпустили через відсутність доказів: звичайно, «шили» антирадянську пропаганду. «Я сів за українську ідею», – пізніше казав він. Після арешту В’ячеслава Чорновола заповзявся продовжити його справу й енергійно взявся видавати «Український вісник». Справжнім проривом для української справи та чинником деякого прозріння для західних інтелектуалів стала ретельно виписана й документально верифікована праця Степана Хмари «Етноцид українців в СССР», що вирізнялася яскравим політичним тоном, антиімперською й антикомуністичною спрямованістю. Знаний американський історик Роберт Конквест назвав його визначним явищем у політологічній царині тодішньої України. Цікаво, що ту працю, передану за залізну завісу московської імперії зла на фотоплівках й підписану псевдонімом Максим Сагайдак, якийсь час транслювало заборонене радіо «Свобода», а українці й інші поневолені москвою народи слухали потайки на радіоприймачах. Вода камінь точить, а маленькими й впертими кроками національного поступу можна імперію здолати: «Без розуміння важливості гасла “Геть від Москви” ми завжди будемо загроженими», – ще з десяток років тому для багатьох ці слова Степана Хмари були чимось химерним…

9-й випуск УВ із критичною статтею Степана Хмари «Голос із пекла» під час спроби передати його на Захід дістався кеґебістам. Відтак був другий арешт: 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання на Уралі. Провів 306 діб у карцері, а за час семирічного заслання ні разу не бачив дітей. Але витримав. Витерпів. Силою духу й вірою у власну правоту не просто дожив до омріяної незалежної України, а й став одним з атлантів на чиїх плечах вона возродилась. На волю він вийшов 1987-го й одразу долучився до розбудови української Гельсінської групи, став активним учасником руху за легалізацію Української греко-католицької церкви. Завжди був у когорті перших в національному русі. Навесні 1990 року Степана Хмару обрали депутатом у Верховну Раду України. Разом із Левом Лук’яненком та Михайлом Горинем заснували Українську республіканську партію. Діагнози українському поспільству від професійного лікаря (за освітою дантист) Степана Хмари часто були малоприємні, він ніколи не лив єлей, а різав, мов скальпелем: «Недопатріоти небезпечні. Це ті, які вважають себе патріотом, але почуваються малоросом». Степан Ількович був наставником і наснажував молодших політичних побратимів своїм невсипущим правдорубством та життєдайною енергійністю. Запевняв, що років своїх не відчуває (це у 80!), бо ж постійно в русі й боротьбі. А коли йому було 65, народився син.

Степан Хмара не боявся дій, був активним учасником і Помаранчевої революції, й Революції гідності, і не лінувався гнівним словесним кулаком грозити північному сусідові: «Україна більше не буде Малоросією, хай це добре запам’ятають у Кремлі!». 

Він і досі з нами, хай уже там, у засвітах. Та незрима його присутність надихатиме на дальшу боротьбу до повної перемоги в ім’я всіх, хто загинув за Україну, в ім’я самого Степана Хмари: «Ніколи людина не має замикатися на тому, що "якщо мені не доведеться бачити, то мені однаково". Ні, мені не однаково, буду з того світу дивитися!»