Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №31
Репетиція відставки Залужного
Вечір 29-го січня став бурхливим для українського інформаційного простору. Впродовж кількох днів хвилі нашої бурі докотились і до більшості провідних ЗМІ Заходу.
Саме ввечері 29-го вперше з’явилась інформація про те, що Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного відправлено у відставку указом президента Зеленського.
Крім інформації про відставку, активно обговорюватись почали і персони можливих наступників Залужного.
І хоча прессекретар президента Зеленського Сергій Никифоров заперечив інформацію про звільнення генерала Залужного, дослівно сказавши: «Немає предмета розмови, не було звільнення, я більше нічого сказати не можу», ясності в ситуацію він не вніс. А предмет розмови таки був і залишається.
Саме 29-го відбувалась зустріч Володимира Зеленського і Валерія Залужного, на якій Залужному було запропоновано піти у відставку з посади Головнокомандувача ЗСУ, натомість стати Секретарем РНБО. Генерал Залужний відмовився від такої пропозиції.
Факт зустрічі між президентом та Головнокомандувачем ЗСУ мав місце. Як українські, так і іноземні ЗМІ стверджують про пропозицію відставки та «передислокацію» в РНБО. Так само, як і факт відмови генерала.
Виходячи із логіки подій та суспільних настроїв, для мене є очевидним бажання Зеленського зняти Залужного, тому ця новина відразу мала правдоподібний вигляд. Зеленського мотивує щонайменше дві речі:
- незрівнянно вища популярність Залужного порівняно із Зеленським;
- відсутність повної керованості генералом.
Виходячи із цього, повідомлення про відставку Залужного я розглядаю як репетицію самої відставки. Чорна кішка пробігла між політичним та військовим керівництвом України вже давно, відносини зіпсовані, заміна заступників Залужного без відома останнього, віддача наказів президентом окремим генералам в обхід Залужного (про існування яких Залужний дізнавався лише на засіданнях Ставки) чи фамільярність на пресконференції («він тобі не Валєра!») є лише видимими проявами того розколу.
Що у Єрмака на думці, то у Мар’яни на язиці. А Мар’яна, та що зеленувата та трохи безумна, ще 25 січня писала про майбутню відставку Залужного та називала трьох кандидатів на заміну – керівника Головного управління розвідки (ГУР) Кирила Буданова, командувача Штабу Сухопутних військ Олександра Сирського та заступника Залужного – Євгена Мойсюка. Маю підозру, що останнього було включено в перелік для «розмиття очевидного» – Єрмак хоче мати на посаді Головнокомандувача ЗСУ «свого», повністю контрольованого.
Власне в усіх публікаціях західної преси генерал-десантник Мойсюк відсутній, а кандидатами називають саме Буданова та Сирського.
«Ворожнеча між президентом України та головнокомандувачем армії вирує
Валерія Залужного збираються звільнити?» – заголовок першої статті у топ-виданні The Economist.
«План усунення генерала обговорювався не вперше, але найпереконливіший. Драматичний день розпочався з витоку інформації від депутатів, які були проінформовані, можливо, стратегічно, про “набір документів”, надісланих на підпис до комітету з безпеки. Пізніше джерела в Генштабі та в оточенні генерала Залужного підтвердили, що готується перетрус. The Economist зміг підтвердити, що рано ввечері відбулася зустріч, на якій президент повідомив своєму генералу, що вирішив відправити його у відставку. Панові Залужному запропонували іншу роль: секретар РНБО. Він відмовився».
The New York Times днем пізніше написало: «Останній виклик для України: загострення напруги серед вищих керівників».
За словами колишнього високопоставленого українського чиновника, NYT наголошує, що в адміністрації президента процес зі звільненням Залужного гальмують.
«Якщо будь-який крок щодо заміни генерала розглядатиметься як суто політична, а не військова необхідність, пан Зеленський може зіткнутися з негативною реакцією не лише серед опозиційних політиків, але й серед громадськості, яка, за результатами опитувань, найбільше поважає генерала Залужного», – висновок журналістів NYT.
Вперше серед топових ЗМІ пролунала абсолютно твереза та логічна думка – потрібна аргументація військовою необхідністю. Тобто само собою зняття можливе, але воно має бути логічним, поясненим, а не «я так хочу». А це, своєю чергою, вимагає наявності чітких аргументованих претензій з боку Зеленського до Залужного з приводу невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків. Оскільки цього не було, то ситуацію оцінюють як суто політичну.
Financial Times, посилаючись на чотирьох осіб, знайомих із перебігом обговорень, пише, що Зеленський пропонував генералу посаду радника з оборони, але той відмовився. Водночас президент нібито «дав зрозуміти», що незалежно від відповіді Залужного той буде відсторонений від своєї нинішньої посади. У матеріалі йдеться про те, що рішення щодо Залужного нібито «ухвалено», але поки що не було оголошено після того, як подробиці «проникли» до ЗМІ.
Журналісти FT зазначають, що усунення Залужного викличе обурення в українського суспільства, західних партнерів і негативно вплине на бойовий дух військових.
Видання BBC News Українa поширює тезу, що в нинішніх обставинах відставка головнокомандувача ЗСУ видається питанням часу. За даними видання, у зустрічі на Банковій брали участь три особи: Володимир Зеленський, Валерій Залужний та міністр оборони Рустем Умєров.
На думку журналістів ВВС, існує два варіанти відповідей, чому відставки не сталося: у ситуацію втрутилися західні партнери Києва, які висловили різке несприйняття відставки Залужного, а також проблема з призначенням нового головкома.
Українська служба BBC наголошує, що відставка Залужного – це не тільки заміна одного генерала на іншого: йдеться про порушення українською владою неформальної угоди з суспільством про те, що політичне керівництво не вчить воювати військових, а військові не лізуть у політичні справи.
Власне порушення такої «домовленості» і звільнення Залужного може стати для Зеленського «пірровою перемогою», створивши фундамент для політичної кар’єри генерала.
Валерій Залужний опублікував на Facebook фото разом із начальником Генерального штабу Сергієм Шапталою, де вони перебувають у робочому кабінеті. Таким чином показуючи, що чутки про його звільнення залишилися на рівні чуток. Поки що.
Цікавим є збіг – перший витік інформації відбувся в той день, коли до Києва прибули генеральні інспектори від американського Міністерства оборони, Державного департаменту та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
31 січня в Україну вдруге за час повномасштабного вторгнення рф приїхала заступниця державного секретаря США Вікторія Нуланд. Випадковості – це ті ж закономірності, природу яких ми повністю не розуміємо?
50 мільярдів від ЄС
Лідери ЄС у четвер досягли домовленості про виділення макрофінансової допомоги Україні у розмірі 50 мільярдів євро. Президент Європейської ради Шарль Мішель зазначив, що рішення було ухвалено всіма 27 країнами-членами ЄС.
«Це забезпечує стабільне, довгострокове, передбачуване фінансування для України. ЄС бере на себе лідерство та відповідальність у підтримці України; ми знаємо, що стоїть на кону», – підкреслив Мішель.
Європейські ЗМІ пишуть, що лідери Євросоюзу запропонують внести у рішення саміту ЄС ідею проводити щорічні обговорення запланованого пакета допомоги Україні у розмірі 50 мільярдів євро, щоб заручитись підтримкою Угорщини у затвердженні виділення коштів.
Раніше угорський прем’єр Віктор Орбан пропонував компромісну угоду щодо розблокування фінансування ЄС для України в обсязі 50 млрд євро. «Компроміс» полягає у тому, що фінансування Україні виділятиметься за умови, «якщо ви гарантуєте, що кожного року ми будемо вирішувати, чи будемо продовжувати надсилати ці гроші, чи ні». Фактично це означає можливість для Угорщини щорічно блокувати допомогу.
Проте в будь-якому випадку нам зараз ця допомога потрібна, хоч кремлівські посіпаки і зберігатимуть інструменти впливу та шантажу.
В цьому контексті цікавим є ще один збіг – публікація іронічно-саркастичної статті The Economist, в якій видання «наїжджає» на «сито-лінивий» ЄС.
50 млрд євро допомоги для України, розподілені на 4 роки, – це 0,08% ВВП Євросоюзу за цей період. Менше однієї десятої частини! Естонія, до прикладу, пропонує, щоб союзники виділяли 0,25% свого ВВП на Україну – це 1/8 від цільових витрат НАТО на оборону. А для боротьби з пандемією ковіду було створено фонд у розмірі 750 млрд євро.
Наші сусіди – держави Центральної Європи кажуть, що перемога росії в Україні призведе до подальших загарбницьких воєн, в яких наступними будуть вони. З цією думкою важко не погодитись.
ЄС дав Україні 300 тисяч снарядів, а Північна Корея дала росії 1 млн. Водночас лише Франція говорить про перехід Європи до «економіки війни». В той же час московія перевела економіку на «військові рейки», адже витрати на армію рф становлять понад 6% ВВП, а ВПК московії працює в 3 зміни.
The Economist трохи лукавить, стараючись зняти відповідальність із адміністрації Байдена та перекласти її на ЄС. Крім того, допомога держав ЄС не обмежуться 50 млрд євро, окремі країни дають багато військової й фінансової допомоги на двосторонній основі. Проте не всі.
За словами видання, Україна отримує обмежену допомогу, бо існує думка, що треба давати достатньо для того, щоб не програти, але й не виграти всеосяжно. Адже одного дня потрібно буде підштовхнути Україну до столу переговорів. Проте чи можливо таке без відповідної позиції очільника Білого Дому?
Трохи раніше німецьке видання Die Welt публікувало аналогічну думку: «Це не новий етап, а закономірність. Захід постачає рівно стільки зброї, щоб Україна могла утримати лінію фронту та не бути розчавленою росією. При цьому озброєння рівно стільки, що українські сили не можуть відтіснити ворога і москва не зазнає поразки».
Нелегітимність путіна та московських виборів
Наближаються вибори на болотах, на яких московський цар (чи його двійник або й трійник, що зрештою, не так і суттєво для нас) буде узаконювати своє царювання на новий період. Проте ці московські вибори матимуть свої особливості, зокрема щодо їхньої невідповідності міжнародному праву.
Фактично путін втратить свою «легітимність» під час проведення псевдовиборів президента рф на тимчасово окупованих територіях України, оскільки цивілізований світ ніколи не визнає ці результати. А визнати їх для Заходу є неможливим, адже означало б перекреслення всього міжнародного права та відкриття всесвітньої «скриньки Пандори» у питаннях кордонів.
Крім того, продовження влади в. путіна – це сигнал для інших диктаторів, що можна безкарно порушувати міжнародне право.
Проведення виборів на окупованих територіях є порушенням принципу незастосування сили чи погрози силою, що закріплений у ст. 2 Статуту ООН, положень Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни, Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінський акт) та ряду інших міжнародно-правових документів.
Примусова паспортизація майже 2 млн громадян України – мешканців Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України – є складовою проведення рф т. зв. «виборів» на ТОТ України, що є грубим порушенням країною-агресором положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року та додатку до неї, які зобов’язують рф забезпечувати громадський порядок і безпеку на основі існуючих в країні законів та забороняють примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-окупанту.
Незаконні вибори рф слід розглядати не лише як грубе порушення Конституції України, загальновизнаних норм та принципів міжнародного права, але й як чергову марну і нікчемну пропагандистську акцію.
Усі органи влади рф, до яких входять представники ТОТ України, а також рішення цих органів мають бути визнані незаконними.
Вищенаведена юридична аргументація є чіткою та беззаперечною для будь-кого, хто просто прочитає всі відповідні нормативно-правові акти. В цьому місці хочеться позитивно відзначити роботу певних чиновників українського МЗС та правоохоронців, адже ця аргументація вже доноситься до різних держав світу та їхніх медіа.
В міжнародно-правовій позиції Україна може та повинна вибудовувати юридичний причиновий ланцюжок від окупації та анексії Криму і аж до проведення незаконних виборів. Наявність такої юридичної позиції та її максимальне поширення серед громадян держав Заходу дуже знадобиться нам в майбутньому. Попри те, що саме зараз грозові хмари над українцями видаються максимально сильними.
Інтерв’ю Зеленського німецькому телеканалу ARD
Ще однією важливою минулотижневою новиною стало інтерв’ю президента Зеленського, ключові тези якого я і пропоную вашій увазі.
1. 880 тисяч людей – чисельність ЗСУ.
«У нас 880 тисяч. У нас мільйонна армія. А при цьому у нас 30 мільйонів людей зараз, зараз конкретно 30 мільйонів людей працюють, а навіть, може, більше трішки. Сказати точно цифру не можу», – розповів Володимир Зеленський.
2. Щодо мобілізації.
«Тільки по-справедливому. В питанні мобілізації важливий момент демобілізації. Багато хто відвоював багато днів. Є люди, які 700 днів на полі бою. Я їм вдячний за захист нашої держави, як кожен українець. Вдячності замало від суспільства, я вважаю.
Треба справедливі ротації, треба давати широкі відпустки. Грошима все прикрити не можна. Хоча заробітні плати високі, але, тим не менше, треба справедливість у цьому напрямі.
І так само я очікую від військових сьогодні закону про справедливу мобілізацію або продовження, або зміни до закону – можна по-різному це називати. У будь-якому випадку я б хотів, щоб це був комплексний, справедливий законопроект. Ось і все. Їхнє завдання сьогодні це зробити», – зазначив Зеленський.
Майстерна маніпуляція та перекладання відповідальності на військових. Використовуючи очевидні факти (потреба в демобілізації, ротаціях, відпустках тощо), Володимир Зеленський пробує перекласти політичну відповідальність за непопулярні рішення на військових, від яких він очікує «комплексний, справедливий законопроект».
Проте відповідно до ч. 1 ст. 93 Конституції України, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Але аж ніяк не військовим, керівництво яких може та повинно бути консультантами в даному процесі.
3. Президент Володимир Зеленський хотів би, щоб гроші, які різні країни надають як соцдопомогу українським біженцям, надавалися Україні, і щоб вже сама Україна їх розподіляла між цими людьми − на думку президента, таким чином ці гроші підтримували б українську економіку.
Достатньо дивне бажання президента, хоча й легко зрозуміле. Проте воно суперечить здоровій логіці, національним законодавствам держав, що прийняли в себе українських громадян, та інтересам тих самих держав.